Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

29

Віолетта

- Ти розумієш, що моя мати хвилюється? – знову питаюсь у незворушного Журби.

- Спочатку – лікарня! – Артур сказав як відрізав, і відразу стало зрозуміло, що сперечатись з ним марно.

Так і їхала мовчки до самого низу. Перетравлювала що там Журба для мене задумав. Я у лікаря на огляді в житті не була. Завжди казала, що незаймана, щоб на крісло не лізти. І ось маю.

- Артуре … давай нікуди не їхати? – вже на парковці попросилася знову. – Зі мною все гаразд, клянусь.

- Послухай, - Артур відкрив перед мною дверцята, знову тиснучи на мене своєю енергетикою. Говорив він зі мною як з маленькою дитиною: – Ми все одно поїдемо  в клініку, і тебе оглянуть, щоб ти не казала. А мама твоя зачекає. Зараз я поставлю твій мобільник на зарядку, і ти з лікарні набереш її і скажеш, що все добре, щоб вона не хвилювалась. Ясно?

- Ясно, - я кивнула.

І покірно сіла на сидіння. Передала Журбі телефон. У нього в автівці виявився автономний зарядний пристрій, тому я трішки розслабилась.

Приїхали ми доволі швидко. Я нарешті ввімкнула телефон, і жахнулась від кількості повідомлень від мами. Здається вдома мене чекає смертна кара. Цілком заслужена. Телефонувати у мене просто не вистачило духу. Тому хутко набрала смс-ку що зі мною все добре і просто сів телефон.

В коридорі клініки було на диво людно. Особливо біля кабінету лабораторії. Воно і не дивно – люди поспішають перед роботою забігти до лікаря чи здати кров на аналіз.

На щастя золота кредитна картка Журби робила дива, і нам чекати довго в черзі не довелось. Нас відразу провели в окремий оглядовий кабінет. За білою ширмою загрозливо виглядало велике крісло, я мені захотілось втекти звідси негайно. Але Артур перекривав прохід до дверей. Він що буде увесь час на прийомі? Як би його виштурхати?

- Доброго ранку! – бадьоро привіталася, увійшовши в кабінет жінка  в білому халаті. – І що  у нас?

- Кровотеча під час сексу, - замість мене відповів Журба, а я побажала собі провалитись крізь землю.

- Зараз триває? – діловито запитала лікарка.

- Ні, - я заперечила.

- Добре, - жіночка кивнула, пригладивши доглянутою рукою зібране у хвіст волосся. Поклала перед собою якийсь папірець: - Зараз я вас про анкетую.  А потім огляну. Ваш повний вік?

Я відповідаю на питання, і позиркую на Артура. Чому він все ще тут? Але помалу моя нервозність спадала, приспана монотонними питаннями.

- Коли була остання менструація?

- Десь днів десять тому, - підраховую я, пригадавши, що ще раділа, що «жіночі» дні завершились перед співбесідою на нову роботу.

- Добре, роздягайтесь, - жінка закінчує ставити галочки в анкеті. І вказує мені на ширму.

- А можна Артур вийде? – не витримую я.

- Я нікуди не піду! – Журба вперше подає голос, і відповідає твердо.

- Схоже ваш молодий чоловік дуже хвилюється за ваше здоров’я, - усміхається лікарка. - Не переймайтесь, йому за ширмою нічого не буде видно.

Я розумію, що Артур нікуди не піде. Пекучий сором сковує мої рухи. Мало того, що не знаю як на цю штукенцію вилізти. Так ще і він… Жах. Дякувати лікарю, яка мене м’яко направила, допомогла розміститись на одноразовій пелюшці, і весь час завіряла, що боляче не буде.

- Я вперше, - тихенько, щоб не чув Артур пояснила їй свою скутість.

- Бач, - жінка показала мені якусь пластикову штукенцію. – Воно менше чоловічого члена. Ти і не відчуєш нічого. Ляж і заплющ очі.

І я покірно поклала голову на жорстке підголів’я. Звісно я все відчула! Але промовчала. Тим більше, що процедура справді тривала не довго.

- Ну що ж вітаю,  - жіночка стягнула гумові рукавички, і кинула їх у відро для сміття. – Одягайтесь.

- Що там? – озвався Артур.

- Успішна дефлорація, - пояснила лікарка.

- Але як? – вихопилось у мене. – У мене був секс раніше…

- Часто? – уточнила жінка. Я зиркнула на Артура у якого заграли жовна, так сильно він стиснув зуби.

- Один раз.

- Один раз не рахується,  - лікарка розсміялась. Але помітивши що нам з Артуром не весело, пояснила: - Можливо у вашого попереднього партнера була слабка ерекція, або не дуже великий орган. Всяке буває. Але в результаті дівоча пліва не постраждала, - глянула на Артура, і прожила: - Зараз вам немає про що хвилюватись, але секс вашій дівчині кілька днів заборонений. Поки не відновляться травмовані тканини.

- І так ясно, - відповів Артур. І дивно подивився на мене. Я б не сказала що він радий.

- У вас був же захищений секс? – лікар подивилась на нас. І навіть боюсь думати, яке враження від нашої парочки у неї зараз було. Ми з Журбою синхронно похитали головою, і лікарка зітхнула.

- Ви плануєте дітей?

- Ні! – Артур відповів так різко, що мені стало неприємно. Навіть більше. Кольнуло  в грудях давнішньою голкою.

- Віолетта, зараз у вас середина циклу, дні для овуляції, - лікарка проникливо подивилась мені очі своїми зеленими очима. – Найсприятливіший момент для вагітності Тому, якщо ви не плануєте бебіка раджу екстрену контрацепцію.

- Це що? – у мене голова йшла обертом.

- Це пігулки, які запобігають настанню вагітності. Зараз випишу рецепт.

- Пишіть! – не вагаючись вимогливо заявив Артур.

- А якщо вагітність вже настала? – натомість запитала я.

- Яйцеклітина хоч і запліднена не відразу потрапляє в матку. Пігулки діють таким чином, що яйцеклітина втрачає можливість закріпитися,  - лікар швидко щось писала на папірці.

Я ж думала наскільки моє життя ускладнилось з появою в ньому Артура. Звісно Журбі хочеться уникнути наслідків нашого зв’язку. Але було б непогано запитати у мене, чого хочу я.

- Ось вип’єте сьогодні зранку одну пігулку, а потім ще одну у вечері. Можливо у вас почнеться менструація – не треба лякатися, - білий нігтик лікаря ткнувся в папірець. – А ці ліки будете приймати з першого дня менструації. Це протизаплідні пігулки.