Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

Тому просто пішов геть.

Залишалось заїхати до Віолетти в і поговорити з нею.

Я все відтягував цей момент. Бо не знав, що саме їй скажу. В бардачку мого автомобіля так само лежали придбані для неї пігулки. Та найголовніше у мене здається визрів план як мінімізувати втрати для нашої з нею репутації.

Впевнений Віолетта подумавши погодиться на мою пропозицію.

Я навіть заїхав в магазин і купив букет троянд для неї. Вибачення мої по при все будуть щирими. Ще ніколи не відчував себе настільки ніяково, як перед цією розмовою.

Можливо Віолетта не відповідає, бо образилась на мою вранішню грубість? Якось за всіма проблемами я про це не подумав.

Під дверима я довго дзвонив, чекаючи що хтось мені відчинить.

І справді відчинила. Худа жінка з зачесаним назад сивими волоссям. Вона пасувала до своєї квартири – виснажена, зів’яла, лиш віддалено схожа на Віолтетту.

- Ти! – здається я стаю популярним. Бо вказівний палець жінки з образним під м'ясо нігтем вперся мені  в груди. – Ти демон з пекла, що тут забув?

- Вітаю. Я хотів би побачити Віолетту.

- О ні! Ти грішник, і тебе чекає найгарячіший пекельний вогонь. А мою дівчинку ти не отримаєш!

- Просто пустіть мене в квартиру. – я протягнув перед собою квіти, захищаючись від нападів вітрянки.

- Її тут немає! – зрозумівши що мені нічого не варто зім’яти опір стара спробувала зачинити двері.

Та спроба виявилась невдалою, товсті стебла квітів зашкодили, і я знову широко відчинив двері.

- Де дівчина?! – рикнув я, помітивши за спиною старої сумочку рудої скалки.

- Замолює твої гріхи! – гордо відповіла мати Віолетти.

- Вона в церкві?

- Я нічого не скажу!

Але я і так знав куди їхати. Щось недобре поселилось в грудях. З рудою точно якась біда. Про всяк випадок набрав ще раз її номер, і почув в середині квартири трель молільника. Чорт забирай. Треба поспішати. Нехай я краще виглядатиму як дурень, коли завадю її молитві, ніж з дівчиною станеться щось погане.