Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

33

Віолетта

Молитви тривали не довго. Але у мене встигли затерпнути коліна від незручної пози. Потім Миколай виніс срібну чашу з вином, і запустив її по колу, закликаючи пити кров Христову.

Я мусила пригубити солодкий, міцний напій. Язик і горло наче обпекло. Це було не таке відчуття, як від алкоголю, що я пила у Артура. Наче гіркий полин опинився в моєму роті, по при великий вміст цукру.

Я важко глитнула слину, що у великій кількості зібралась в роті і передала чашу далі.

Після церемонії Назар визвався провести мене до моєї кімнати.

Я не вирішила як мені себе поводити з цим велетом. Він був загрозливим. Він мене лякав. Але чи не зроблю я гірше, коли викажу свій страх?

- Скоро ти станеш моєю дружиною, - задумливо промурмотів чоловік.

- Чому я маю давати згоду на це?   - справедливо запитала я у нього. – Ми не в Середньовіччі, щоб примушувати мене.

- Бо я так вирішив. Бо я тебе хочу.

Ми саме дійшли до дверей моєї кімнати, і Назар сунувся слідом. За нами зачинились двері, і мені стало важко дихати від близького нападу паніки. В кімнатці було дуже тісно. А у чоловіка після молитви неприродно звузились зіниці, і почервоніло обличчя. Це я відмітила автоматично.

- Але ж має бути моя згода!

- Пастир як твій духовний батько дав згоду. Богу того досить! – запевнив мене Назар, і стрімко притягнув до себе.

Від різкого руху запаморочилось в голові. Я щосили спробувала відштовхнути негідника, але з таким самим успіхом могла б штовхати і стіну.

- Люблю рудих! У них стільки вогню! – заявив він і вп’явся в мої губи болючим поцілунком.

Я гризонула його за губу, і отримала ляпас. Аж зірочки перед очима застрибали.

- Опирайся, блудниця, - загарчав Назар, і мені захотілось зіщулитись від страху і болю.

Його дихання збилось і пришвидшилось. Очевидно, що Назар був дуже збуджений моєю близькістю.

Спроба втекти від нього бодай в інший куток кімнати не увінчалась успіхом.

- Ти будеш мити ноги старшим моїм дружинам, блудниця. Поки не викупиш свої гріхи, - пообіцяв Назар. – А кожний твій опір чоловіку – новий і новий гріх!

- Ніколи, - з панікою крикнула я, і отримала черговий ляпас.

Щось блимнуло перед очима, в горло потекло щось, що мене налякало до втрати контролю над собою. Я панікувала як ніколи  вжитті, відчуваючи що тону, але вода була не навколо, а в середині мене.

Я відчайдушно махала руками, фиркала і відпльовувалась.

- Угомонись, дурепа! – прикрикнув Назар, але звісно його крик мене не зупинив. Мені текли сльози і шмарклі, які я розмазувала по щоках, і ніхто мене не втішав і не торкався більше.

Я залишилась сам на сам з своєю істерикою. І кашляла та плакала, допоки сили не залишили мене. Упавши на підлогу я важко дихала, і намагалась осягнути, що саме зі мною сталось. В кімнаті було пусто. Але все навколо було заляпане кров’ю. Мої руки, одяг – особливо.

Шкіру на долонях неприємно тягнуло.

Віддихавшись я зрозуміла, що очевидно від удару, у мене пішла носом кров, але я була така налякана, що не могла опанувати себе. Добре що моя неадекватна поведінка змусила Назара піти. Проте хто зна скільки у мене часу на порятунок?

Ґвалтівник може повернутися в будь-яку мить, і ніхто в усьому будинку не стане йому на заваді.

Поволі я піднялась на ноги, і не звертаючи уваги на свій вигляд підійшла до вікна. Так, я пам’ятаю, що на вулиці бігають здорові пси. Але можливо мені вдасться якось перебратись з кімнати на дах? Проте на моє розчарування вікно було з потрійним склопакетом, і без кватирок.

Можна було спробувати вибити скло, але навряд чи це дасться зробити не привертаючи уваги.

З вікна було видно частину паркану, і хвіртку. Саме до неї в цю мить йшов пастир в супроводі одного з псів.

Я відсахнулась від вікна на мить злякавшись, що Миколай мене помітить. Але потім навпаки прилипла до скла.

Ось хвіртка відчинилась, і моє серденько збилось як колібрі над квіткою. Артур Журба. Що він тут робить? Невже мене шукає? Чи у них справи з Миколаєм? Та ні.

Артур щось різко говорив пастирю, той розводив руками. Я загамселила долонями по склу привертаючи увагу Журби, та пастир щось говорив чоловіку, і вони пройшли так, що зникли з мого полю зору.

Я кинулась до дверей, які звісно були замкнуті. Заметалась по кімнаті, і знову повернулась до вікна. Не уявляю як подати знак? Це був повний відчай. Артур тут, а я не можу його сповістити що мені потрібна допомога.

За кілька довгих ударів серця Журба і Миколай показались знову. Я щосили замолотила по вікну кулаками, закричала зриваючи голос «Я тут!», наплювавши на обережність. Але здавалось між мною і Артуром вакуум, бо він не повертався, а спокійно йшов геть з двору.

«Повернись! Повернись! Повернись, - подумки блага я його. – Не залишай мене в цій пастці, благаю!».

І він ніби почув. Повільно повернувся дивлячись через голову пастиря прямо на моє вікно. Наші погляди перетнулись. Миколай теж незадоволено зиркнув в мій бік, і отримав потужний удар в щелепу.

Такого мерзенний священик точно не чекав. Він безалаберно змахнув руками і гепнувся на газон, придавивши своєю тушею пса.

Другий собака вибіг з-за рогу будинку, і вишкірив на Артура зуби. Очевидно пес гарчав, і Артур повільно відступив до хвіртки, ховаючись за нею від собаки. Але  я бачила його голову, він нікуди не відходив. І від того вселялась надія, що Журба придумає як мене порятувати з халепи.

Згодом пастир заворушився, і зник десь з мого полю зору. Я остерігалась, що він прийде до мене завершити розправу, але мене залишили в спокої.

Далі було все як в кіно. Наїхала купа поліції. Миколай і Назар вийшли до них. За кілька митей двері в мою кімнату відчинились.

Журба в супроводі правоохоронців переступив поріг.

- Як бачите з Віолеттою все гаразд.., - весело щебетав пастир, і осікся помітивши купу корові навколо. – А що власне сталось, дитя? Ти поранилась?