Крізь роки пам'яті - Верона Дарк

Сонце тільки-но почало сходити, коли Макс і Ліза приїхали на університетську парковку. Спорткар Макса блищав під ранковим світлом, його двигун ревів, коли він зупинився біля головного входу. Ліза сиділа поруч, відчуваючи на собі погляди одногрупників, які завжди дивилися на них з цікавістю.

Макс вийшов з машини і підійшов до її боку, відкриваючи дверцята. Ліза вийшла, але не могла не помітити, як з боку на них дивляться інші студенти. Очі всіх були на ній. Це був Макс — син багатих батьків, власник цього шикарного спорткара. І ось вона, звичайна студентка, яка лише кілька місяців тому приїхала в це місто.

"Виглядаєш, як зірка, Ліза," — сказав Макс, посміхаючись і тримаючи її руку. В його голосі звучала певна гордість, але також легке застереження, яке Ліза не одразу зрозуміла.

Вони йшли разом по університетському двору, і Ліза помічала, як багато студентів поглядають на них. Здебільшого це були заздрісні погляди, хоча й не всі. Вона відчувала себе незручно під таким тиском уваги, але намагалася не показувати цього.

Якраз в цей момент до них наблизився Стас. Ліза помітила його здалеку — його очі були зосереджені на ній, і хоч він завжди був її другом, сьогодні в його погляді було щось інше.

"Привіт, Ліза!" — сказав він, посміхаючись і звертаючись до неї, але не зовсім відразу помітив Макса, що стояв поруч.

Макс не витримав і, злегка нахмурившись, поглянув на Стаса. Його погляд став гострим, а на обличчі з'явився ледь помітний вираз ревнощів.

"Привіт, Стас," — відповів Макс з холодним відтінком у голосі. "Якщо хочеш поговорити з Лізою, краще не затримуй її, ми спізнюємося на пару."

Стас, ніби відчувши напругу, на мить замовк, але потім сказав: "Я не хотів вас турбувати. Ліза, ти добре почуваєшся? Я думав, ми могли б поговорити про щось важливе після лекцій."

Ліза здивувалася від такого натяку, але не дала цьому виявитися занадто очевидним. "Звісно, Стас, ми поговоримо," — сказала вона, і в її голосі прозвучала певна м'якість.

Макс миттєво помітив цю зміну в її тоні і не зміг стримати свою реакцію. "Ліза, я ж казав, що ми спізнюємося," — повторив він, його голос став трохи грубим.

Ліза обернулася до нього і відчула, як між ними виникає відстань. Вона не розуміла, чому Макс так поводиться. "Макс, не варто бути таким грубим. Це ж просто Стас, мій друг."

"Друг?" — Макс підняв брови. "Чи ти забула, як він дивиться на тебе, Ліза? Це не просто друг."

Ліза була здивована такою реакцією Макса. Вона не знала, що Стас мав такі почуття до неї, і що Макс помітив це. "Макс, я не маю ніяких почуттів до Стаса. Він мій друг, і ми просто спілкуємося."

"Так, звісно," — відрізав Макс, його голос був холодний, і він почав повертатися до спортивного автомобіля. "Може, я не маю права ревнувати, але, Ліза, я не можу терпіти, коли інші чоловіки дивляться на тебе так."

Ліза стояла мовчки, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Їй не подобалася ця ситуація. Вона не хотіла, щоб Макс ревнував, але відчувала, що він намагається контролювати її. "Я не знаю, чому ти так реагуєш. Я не належу тобі, Макс. Я — сама собі."

Він зупинився і, повернувшись, подивився на неї з таким поглядом, що Ліза відчула, як її серце затримало дихання. "Може, ти і права. Але я не хочу втратити тебе."

Ці слова висіли в повітрі, і Ліза відчула, як важко стало між ними. Вони стояли на межі, між ними була прірва, яку ревнощі відкрили ще ширше.