Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

17

Артур

Про повернення в офіс я навіть не думав. Хотілось просто прийти додому і напитись. Але в дорозі мене застав дзвінок від нареченої.

- Коханий, - голос Кітті випромінював радість. – Я повертаюсь сьогодні ввечері! Батько наполягає на сімейній вечері, тож чекаємо на тебе о шостій.

- Чудова новина, - спробував розділити її ентузіазм. Але настрій було зіпсовано.

- Мені вже нетерпиться тебе побачити!

- Мені також. Вибач, я за кермом, побачимось у вечері.

Кинув телефон на сусіднє сидіння, і голосно виматюкався. Руда хвойда безцеремонно влізла в моє життя і зіпсувала всі плани. Я б мав радіти скорому весіллю, але натомість мені пекло роздратуванням.

Не доречно почав порівнювати Катю і Віолетту. Чому я про неї хвилююся, навіть почувши нестрашний діагноз – застуда? Чому десь на периферії мозку маячить думка,  а чи не стало їй гірше? І головне, чому мені так важливо дбати про неї?

Кітті ніколи не викликала у мене таких емоцій. Не дозволяла турбуватись про себе. Я раніше і не звертав на це уваги. Не те щоб наречена не хворіла. Але коли у неї траплялась застуда, їй точно не була потрібна моя допомога. У неї був приватний лікар, купа прислуги, і зазвичай дівчина в дні, коли була застудженою, просто уникала спілкування зі мною. «Не хочу, щоб ти бачив мене некрасивою», - казала вона, ніби жартуючи. А я сприймав це як належне. Її право соромитись червоного носа і шмарклів.

Кітті була зручною до оскомини. І мене влаштовувала така дружина.

Як все було добре сплановано. Я одружуюсь з Кітті, у нас зразкова красива родина. Через рік має з’явитись первісток, я йду в списках тестевої партії в першій десятці на майбутні вибори. У мене бездоганна репутація, Кітті з її благодійним фондом викликає тільки позитив у електорату. Тепер здається я потрапив у якесь реаліті-шоу, яке сам спланував, і вимушений грати відведену роль. Відмовлятись від всього уже пізно. Не треба забувати і про надії, які покладають на мне мої батько, тесть, партнери. 

От тільки чому на душі паскудно, як ніколи? Знову відчуття, що втрачаю щось важливе.

 Поки переодягався і чепурився до журналістів, а вони там будуть стовідсотково, трішки заспокоївся і переконав себе, що все просто прекрасно.

Стук в двері. Кого там ще чорти принесли?

- Артур! Чому про важливу вечерю з сватами я дізнаюсь від якогось секретаря? – на порозі квартири стоїть ображена на увесь світ мама. В жовтогарячій шовковій сукні до підлоги, і з волоссям кольору сливи закрученим у якусь химерну зачіску.

- Мам? А де тато? – питаюсь перше ліпше, що спадає на думку.

- Він як завжди дуже зайнятий. Мало того, що мені все повідомляють в останню мить, і мій стиліст ледь з ніг не збилась, щоб підготувати мене, - жінка проходить в квартиру, і незадоволено спостерігає мою розстебнуту сорочку, і штани без паска. – Так я що маю ще й на таксі їхати?

- У тебе є водій, - пробую примиритись, але коли мою матір понесло, то її вже не зупинити.

Вона єдина хто проти Катерини. Моя мати богемна, творча і як вважають в нашому середовищі – ексцентрична. І вважає, що Кітті надто правильна і ідеальна, щоб бути справжньою. «Вона як глянцева обкладинка, під якою ховається гниле нутро», - в перше знайомство резюмувала мама, навіть не дочекавшись, поки моя дівчина залишить їх з батьком будинок.

- Я відпустила водія,  - не здивуюсь що навмисно це зробила, щоб мати привід виказати незадоволення поспіхом і недостатньою підготовкою до званої вечері. – Ходи підберу тобі краватку. Обирати дату весілля без удавки на шиї не пасує серйозному чоловікові.

- Ну мам! – але покірно задираю голову, дозволяючи жінці з ароматом пачулі в парфумах, зав’язати мені вузлика на шиї. – Яка різниця, як ти виглядаєш, головне що ти при цім вирішуєш.

- Не помились.

Слова відбиваються відлунням від кісток черепа. Не помилюсь. Я мав мету, і я до неї йду. І жодна дівчина не зіб’є мене з цього шляху. Зрештою, секс був є і буде, і його варто тримати окремо від бізнесу чи політики.

Ми приїхали в до приватного будинку Бойчуків. Зупинились перед високими воротами, і з п’ять хвилин чекали, допоки охорона підніме ролети. Мати в цей час стенала з приводу того, як неласкаво нас зустрічають. Але мав їй подякувати, бо за її безкінечними розмовами трішки відволікся від тривоги, що сьогодні з’їдала мене з середини, як великий кріт.

В вітальні мене чекає Катерина.

- Поворкуйте голубки, у Віті чудовий винний погреб, вже не терпиться освіжиться з дороги, - з приторною усмішкою про тараторила мама, і гучно розцілувавши невістку в обидві щоки пафосно виплила з вітальні.      

- Як день пройшов? – наречена плескає біля себе по дивану, запрошуючи сісти поруч.

- Чудово, - беру її за руку, переплітаю наші пальці, і… не відчуваю нічого. На тонких пальчиках молочно-білі нігтики, на кількох - красуються золоті кільця. Красиві руки. – А ти як зі їздила?

- Всі ці бідні діти, - Катерина зітхає. – Мені так шкода їх. Була в притулку для дітей з ДЦП, вони так страждають.

- Якщо вам так шкода їх, - озивається від дверей мама, яка як виявилось повернулась. – Усиновіть кілька. Грошей вам точно не бракує, поставите їх на ноги.

- Я б з радістю, - рівно відповідає Кітті, тільки пальці в моїй долоні сіпнулись. – Але усиновлення кількох дітей абсолютно не врятує ситуацію. Інші залишаться страждати  в нестерпних умовах. Тут треба вирішувати проблему на рівні держави. Треба вдала програма захисту цих дітей.

- Ага,  - мама підхопила ніби забутий клатч з дивана, і вийшла.

Кітті ввімкнула телевізор, і бездумно почала тицяти канали. Здається, розмова про дітей добряче її засмутила. Можливо, і справді варто було б усиновити кількох нещасних. В цьому точно немає нічого поганого. І не вважаю, що це б сильно обтяжило нас. Гроші на гувернанток і покоївок  у нас точно є.

- О, люблю цей фільм, - наречена оживилась, помітивши на екрані Ричарда Гіра. – Це ж «Красуня»!