Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

- Якось не подумала, - чесно відповіла жінці з полегшенням помітивши, що за босом зачинились двері.

Повкидала у сумочку свої речі, і на ватяних ногах попрямувала з кабінету. В горлі знову почало дерти. Ні, не поїду я ні в яку лікарню. Краще додому, чаю з лимоном і медом поп’ю, а про лікарняний подумаю завтра зранку.

Під дверима мене чекав Журба власною персоною.

- Ходімо, - буркнув він мені.

- Куди?  - якщо знову приставатиме, я просто ляжу і умру. У мене не залишилось сил вже щось відчувати. Але Артур мене здивував.

- Сам відвезу тебе в лікарню, щось мені підказує що ти туди не збираєшся.

- Це зайве, - я запротестувала. Але Артур був невмолимий, як  і завжди.

- У мене між іншим були на тебе плани, - зовсім не лагідно заявив він, і мені стало зрозумілим, що він просто сердиться на те, що не може використовувати мене як свою персональну шльондру. – Тому хочу, щоб тебе поставили на ноги як найшвидше.

Мені стало так гидко. Про мене вже дбають як про річ. Лялька зламалась, і Артур тягне її до майстра, щоб продовжити гратись своєю іграшкою, як тільки мене відремонтують. Здається, в ньому не має абсолютно нічого від того хлопця, про якого я мріяла. Нафантазувала собі кохання до ідеального чоловіка, якого в природі не існує.

- Ви мерзотник! – жар надав мені сміливості. Я навіть в слух додала другу частину своїх думок. Так ніби висловлюючи їх, надавала їм матеріальної ваги.  – Ненавиджу. І ніколи більше не покохаю!

- Мені твоє кохання – як п’яте колесо до воза, - хмикнув Журба. – Живо в автомобіль сіла! Вилікую тебе і буду трахати так, щоб твої ніжки до купи не могли зійтись.