Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова
- Я, - вона кивнула.
Як так могло бути? Шльондра яка у вільний від обслуговування клієнтів час плете мереживо? Ця думка настільки здалась мені ірраціональною і дивною, що я засумнівався в тому, що вже знав про Віолетту.
- Знімай сукню. – за грубістю спробував приховати власне збентеження. – У тебе є градусник? Ага бачу.
Градусник і справді лежав на письмовому столі.
- На, міряй температуру, а я принесу води запити таблетки. Кухню знайду, не переймайся, - я залишив дівчину на самоті. На столі у кухні помітив якісь журнали. Цікаво, що вона читає? Зміст знахідки мене трішки шокував. Цілий стос кольорових журналів, листівок і брошур на релігійну тематику. То Віолетта ще й вітрянка? Як я міг так вляпатись?
Поспішив до дівчини, яка так і не скинула свою сукню, забрав градусник. Простий ртутний термометр показував температуру в тридцять шість градусів. Дістав із пакета потрібні ліки, передав їх рудій, подав води, прослідкував щоб вона все випила.
- Ти вперта, - забрав у неї порожню чашку, і кинувся розстібати прокляте плаття. Один раз я вже це сьогодні проробив, зроблю і ще раз і навіть ґудзики не відірву до бісової матері.
- Що ти робиш?! – обурилась дівчина.
- Тобі треба переодягнутися! – безапеляційно розпорядився я. – Скидай вже з себе це…
Відвернувся від неї, щоб не бачити звабливі груди які хочеться обмацати, навіть знаючи що дівчина хвора. Що ж я за чудовисько таке? Із стійким спермотоксикозом, не інакше. Відкрив шухлядки комоду, авжеж прикрашеного плетеною серветкою, шукаючи щоб таке подати Віолетті переодягнутися. В першій шухляді були нитки і гачки, в другій білизна. Похапцем зачинив її, відчуваючи себе злодієм, що підглянув у шпаринку в бані за жінками. Незрозуміле відчуття.
Ухопив з третьої шухлядки першу ліпшу футболку. І кинув її дівчині. І футболка теж пробудила в мені якісь неясні, незрозумілі відчуття. Мабуть, тому що була чоловічою, і від цього я відчув гострий напад ревнощів. Хто їй дав цю річ? Хто забув її у неї? Хотілось ухопити Віолетту за плечі, і трясти до тих пір, поки не почую правду.
- Далі сама! – крикнув на неї, і пішов геть. До біса всю цю затію. До біса її квартиру, і саму Віолетту до біса! Вишукався піклувальник! Ідіот з недотрахом.
Злість вдалось втамувати тільки в автомобілі. Стискав кермо, і ледь втримувався від того, щоб не почати лупити по ньому кулаками. Ну як так! Навіщо вона мені здалась, ця руда скалка? Хто мені бреше? Вона чи Котовський? Хіба вона може бути проституткою? Як вірити в це, після того, що щойно бачив на власні очі? І як не вірити власнику одного з кращих екскорт-агентсв? А головне, чи правильно я чиню? Куди я вліз? І та футболка, пам’ятається у мене колись дано наче теж така була…
