Шість невдалих побачень - Ангеліна Кріхелі
Вадим ніяк не міг збагнути, що змусило милу й ніжну жінку навпроти наче закам'яніти одразу після того, як продиктувала правильний номер телефону. Невже настільки скромниця? Як же тоді вийшло, що кожного дня вона опиняється на побаченні з новим кавалером, марно намагаючись влаштувати особисте життя? Якби він насправді цікавив її як чоловік, навряд чи стала б продовжувати сумнівні рандеву. Виходить, вона не постійна. Або, ще гірше, — вітряна особа, яких він чимало зустрічав у своєму житті й ретельно уникав.
— Усе гаразд?
— Так. Так, цілком, — механічно закивала головою у відповідь.
— Тоді я вам зателефоную трохи пізніше і дам телефон фахівця з сигналізацій, — розгублено пробурмотів.
— Буду дуже вдячною, — раптом стримано відповіла пані, мовчазливо примушуючи його поквапом відкланятися.
Скромне замовлення він, зрозуміло, оплатив. Пославшись на термінові справи, відбув. Справ, утім, і справді вистачало. Але йти не хотілося. Тим паче на такій холодній ноті, геть гублячись у здогадках.
Анфіса дивилася йому в спину, поки чоловік не перетворився на одну крихітну далеку крапку на горизонті. Жахливо хотілося сваритися, скуйовдити ідеально укладене волосся, дозволити собі будь-яку витівку, що позбавляє від стресу. Але вона тільки мовчки дивилася вслід. Ну так, у будь-якої красивої картини є зворотний, прозаїчний бік, позбавлений фарб.
Каблучку на пальці Вадима вона помітила далеко не відразу. Та й тоді вирішила, що в очах блищить просто від сліз, які постійно накочуються. Але ні, це не обман зору. Подумки все-таки вилаялася, роблячи ще один ковток води. Бути дупою на кшталт тієї, що зіпсувала її весілля, категорично не хотілося. Тож, як би сильно не захоплювалася ним, доведеться забути й викреслити його для себе. Чужий чоловік — табу. На місці дружини вона вже побувала й іншим такої долі не бажала.
Дивіться-но, який галантний! Ввічливий такий, турботливий! Прям цікаво навіть, у якої ж баби стільки терпіння і всепрощення, щоб усі його закидони до інших сприймати спокійно? Посміхнувшись із гіркотою, попленталася до зупинки, щиро сподіваючись, що хоч на якийсь час Вадим усе ж відлякав Мирона. Та й хороша сигналізація не завадить. Ось тільки встановить вона її сама. Жила ж якось до його появи. Розбереться й тепер.
— Викреслюй цього Отелло зі твого списку наречених, — понуро промовила в слухавку, коли дісталася додому, занурилася в пінну ванну і втомлено прикрила очі, набираючи номер Жанни в обраних контактах. — Хто там наступний? — тут же поцікавилася мляво.
Жанна стривожено почала розпитувати, що сталося. Почувши про появу Мирона, заявила, що негайно виїжджає. Але Анфісі вдалося відмовити подругу. Категорично не хотілося нікого бачити.
— Слухай, а може, й справді, ну його? До біса всі ці зустрічі... — невпевнено промовила Жанна.
Красько розмах вчинку подруги оцінила. Фактично криголам дав задній хід, що траплялося вкрай рідко. Невже так на неї новина про Мирона подіяла?
— Та ні, — запротестувала, неуважно розглядаючи викладений плиткою візерунок на стіні. — Тепер уже я оцінила твої старання. Марійці потрібен тато.
— Так, але він же додається до мами, а не окремо підбирається, — пролепетала Жанна, яку Анфіса ледве впізнавала.
У слухавці повисла пауза.
— Жа-ан-но?
Подруга роздратовано цикнула.
— Ну так! Моє побачення теж не вдалося.
Слухаючи подробиці візитів подруги до чергового фітнес-центру, знайомства з тренером і невдалого побачення, Анфіса слабо посміхалася. Жанна на фітнесі серед струнких і накачаних спітнілих тіл — все одно, що апетитна здоба з шоколадом у магазині для діабетиків. Цікаво, чому ми завжди шукаємо і знаходимо найбільш невідповідних? А потім ще й щиро дивуємося, чому з цього нічого не вийшло.
— То хто там наступний? — запитала втомлено, чесно дослухавши емоційну розповідь.
— Ти мене взагалі слухала? — обурилася в серцях подруга.
— Слухала, — кивнула Анфіса. — Але сказати мені нічого. Не знаю, навіщо тебе несе щоразу в тренажерки.
Жанна помовчала хвилинку, ображено пихкаючи в трубку. А потім видала:
— Красунчик із чудовим почуттям гумору.
Добре знаючи шкільну подругу, Анфіса розуміла, що це може означати тільки одне: чоловік не злився після її жартів, які зазвичай розуміла тільки вона і мама Жанни. Може, переконати подругу завести їй самій сторінку для знайомств?
— Добре, — погодилася слухняно. — Тільки не завтра. Я повинна розв'язати питання з квартирою. І підтягнути робочі хвости. І не на вихідних.
— Та пам'ятаю я про твої сімейні посиденьки! — буркнула подруга.
Жінка не стала сперечатися. Хотілося тиші. Забратися під ковдру, увімкнути якусь легку, не обтяжену інтелектом комедію, і задрімати під заїжджені, бородаті жарти про вічне.
Щотижня вона рахувала години до зустрічі з найріднішими людьми, змушена була працювати чотирнадцять годин на добу решту п'ять днів, щоб гідно забезпечити свою дитину всім необхідним для її повноцінного розвитку. Добре ще, що батьки є і мають сили возитися з онукою, щоб їхня донька мала можливість вести чужі підприємництва після повного робочого дня на основній роботі та підробітків у школі. Періодично переймалася питанням, як довго зможе жити в такому режимі? Тоді знову поверталася до пропозиції Жанни про пошук відповідного супутника життя. Добре ж, коли є хтось надійний поруч. Бажано ще люблячий і вірний. «Але це явно не про мужиків», — усміхнулася Анфіса, знову згадавши золоту каблучку на пальці Вадима. Так, усі стосунки — так чи інакше суцільна дупа. Як не крути.