Шість невдалих побачень - Ангеліна Кріхелі

— Ну і що? Він же чоловік. Подумаєш. Ну, добриво буде. Що ти кривишся-то?

Усе це вона практично мовчки витерпіла під час їхнього візиту наступного дня після весілля. Коли Мирон протверезів і виявив себе в обіймах тієї самої офіціантки, яка в шлюбну ніч замінила собою скривджену наречену, що втекла.

— Не дури давай, їдь до чоловіка і не нервуй його. Мужики на нервах дурниці роблять, — віщала мати Мирона, з'явившись у будинку її батьків.

Знайшли вони її швидко. Оскільки з адреси батьків Анфіси ніхто секрету не робив. Чи були вони такими й до весілля? Здається, ні. Ось чому вона категорично проти намальованих образів під час зустрічей із можливим супутником життя. Адже потім доведеться жити з реальною людиною.

Батько Мирона пихтів цигаркою неподалік, грізно зиркаючи на невістку. Тепер вона розуміла, чому примчали. Злякалися, що використає подарунок одна і не за призначенням. Що ж такого цінного в тому сейфі?

Вона не могла пригадати, що саме говорила свекруха того дня, але Анфіса здалася. Сумувала за Мироном. Сподівалася, що це всього лише прикра помилка, непорозуміння. Так би й думала далі, якби подібні ситуації не повторювалися і в майбутньому із завидною регулярністю. Тільки дупи жіночі змінювалися, дійство ж залишалося незмінним.

Анфіса ридала в подушку, поривалася щоразу піти. І залишалася. Спершу тому, що дізналася про вагітність. А Мирон зрадів так, що завалив її квітами й коштовностями. Кинув свої пригоди. А заразом і паління. Просто в один день.

— Оце сила волі! — в один голос захоплювалися мама і свекруха, сплеснувши руками за чаюванням на кухні батьків.

— Розумієш, донечко, чоловікам потрібно більше часу, щоб стати розсудливими, — розпливчасто виправдовувала зятя мама.

— Тато теж так ставав розсудливим? — гнівно вигукувала Анфіса.

Мама ховала очі, а потім усе ж таки вимовляла тихо:

— По-різному було. Але не так, звісно. Адже й чоловіки всі різні.

Так уже, не посперечаєшся. Та й чого сперечатися, коли живіт на носі вже. Кругла, як колобок, щасливо котилася у свою консультацію. А в пологовий будинок Мирон притягнув дарчу на її ім'я на квартиру. Де взяв такі гроші, виразно пояснити не міг. Порадував тільки обіцянкою, що «тепер усе буде в шоколаді».

Щодо «все» він погарячкував. А ось щодо нього — однозначно. Принаймні, саме шоколадом обмазала його нова хвойда, беручись обціловувати, коли Анфіса повернулася додому, щоб узяти додаткові речі в лікарню, куди їх із донькою поклали на обстеження в кардіологію.

Опускатися до вибачень Мирон, зрозуміло, не став. Чи жарт! Він же — чоловік. Йому що, розвіятися не можна? А й справді! Втомився ж, бідолаха, від відсутності жіночої уваги.

— Що ти носишся із малою весь час? Нехай лежить собі, лікується. Там лікарі є, медсестри. А в тебе чоловік удома. Про чоловіка думай. А діти виростуть і своїм життям жити будуть. Сім'ю треба зберігати. А сім'я — це чоловік і жінка, а не діти. Діти нехай самі живуть, окремо.

— Якщо будуть жити, — відрізала Анфіса і поїхала вкотре до доньки.

Обстежити доньку запропонували в новій клініці, не взявши жодної копійки. Якась благодійна організація. Вона ніяк не могла згадати назву. Але тоді літала, як на крилах. Від щастя, що хвороба малої виліковна.

І всі ці незліченні чоловікові зради стерлися з пам'яті з часом. А дупа на весіллі так і залишилася. Символічно. Як усе їхнє сімейне життя.

— Батька немає вже, — раптом вклинився в спогади, що пронеслися, Мирон, який сидів просто зараз на стільці.

Анфіса зніяковіла від почуття провини за свій тон. Іронія у неї завжди виходила не легкою і гуморною, а болючою і колючою.

— Співчуваю, — пробубнила зім'ято.

Мирон усміхнувся.

— Чого вже там. Я пам'ятаю, як він тебе дратував... Коротше! Згадуй, що він тобі говорив про сейф і код. І взагалі всі деталі. Тому що мені це треба конче.

— У що ти знову вляпався?

Джерело появи в їхній зламаній сім'ї великих грошей швидко випливло на світ божий незабаром після дарчої на квартиру.

Коли в їхні двері постукали троє накачаних хлопців і дуже ввічливо попросили повернути кейс їхнього шефа з грошима, Анфіса спершу розгубилася. Але мозаїка швидко склалася в єдине ціле. Похитуючи на руках нещодавно народжену доньку, вона відступила на крок, впускаючи їх всередину і гранично чесно демонструючи, що чоловіка немає вдома. Він втомився від дитячого плачу ночами й відсутності жіночої ласки. Поїхав відпочивати. За офіційною версією до батьків. Її гірку посмішку візитери зрозуміли правильно. Питань більше не ставили. Вирушили на пошуки блудного папуги. Знайшли. Він намагався гарно співати добре завчені слова. Але слова куплетів не збігалися з мотивом, а ноти подекуди звучали фальшиво, і шановні гості не повірили.

Так у їхній родині з'явилися дві панди. Для симетрії. У нього підбите ліве око. А потім він зрівняв рахунок. І в неї виявилося підбите праве око. Піти з крихіткою на руках не ризикнула. Зате на сімейній раді (батько Мирона приїхав одразу) з'ясувалося, звідки й в нього гроші на великі придбання. А заодно і хто саме втягнув сина у фінансові махінації з таким розмахом. Остап Бендер нервово покурював у куточку, слухаючи історії їхніх пригод, і заздрив. Анфіса тихенько попивала корвалол у кухні.