Шість невдалих побачень - Ангеліна Кріхелі

— Вибач, я зараз не дуже можу говорити, — раптом заквапилася Жанна. — Мій інструктор уже прийшов.

— Хто, вибач? — Анфіса різко випрямила спину від подиву. Виявляється, маленькі секрети від подруги з'явилися не тільки у неї.

— Я тобі потім розповім, — квапливо зашепотіла Жанна. — Вибач, до зв'язку, — буркнула вона і відключилася.

Анфіса підвела брови й ошелешено глянула на згаслий дисплей. Здається, час запасатися лікером для душевної розмови.

Вона з тугою глянула на дитячий майданчик. Літо в самому розпалі. Одні діти розлетілися з батьками. Хто в Іспанію, хто на Майорку. Інші все літо так і проведуть у місті. Програма максимум — місцева річка. Але там вода така брудна, що страшно навіть ноги намочити. Їй самій страшенно хотілося зараз зануритися в чисту прохолодну воду, освіжитися, підбадьорити думки.

Жанна знову сколихнула старанно поховані в закутках свідомості страх самотності й спрагу знайти сильне, надійне плече. Але замість бажаного всесвітня павутина підсовувала їй якихось псевдочоловіків, які зазіхали на звання сильної статі. А може, вся справа в ній самій? Може, Всесвіт так ненав'язливо підказує, що з нею самою щось не так?

З цими роздумами вона й поплелася в під'їзд, коли пілікнуло сповіщення. Повідомлення від Жанни свідчило, що вона буде занадто зайнята найближчими днями. Але завтра третє побачення. Вже точно успішне, на думку подруги.

Анфіса недовірливо хмикнула, сховала телефон у кишеню й увійшла до квартири.

— Ти? — здивовано вигукнула, виявивши у квартирі не кого-небудь, а власного колишнього. — Що ти тут робиш?

Подумала, що вже краще б незнайомі бандити, ніж ця людина. Мирон розплився в задоволеній усмішці, встаючи з дивана і прямуючи до неї. Лінива котяча грація? Ні вже, скоріше лев Шрам підкрадається до Муфаси, щоб скинути зі скелі. Теж пружинисто і граційно, тільки від рухів виходить сморід підлості, а не чарівний шарм, що захоплює.

Інстинктивно втиснулася спиною у двері, повільним, обережним рухом відправивши свою сумку на стелаж у коридорі.

— Стій, де стоїш, — не надто впевнено попросила вона, квапливо шукаючи пояснення його появі.

— Яка ти неласкава, — докірливо похитав головою. — Хіба так зустрічають свого чоловіка?

— Ти мені давно не чоловік! — спалахнула, стискаючи руки в кулаки.

— Я все одно завжди буду твоїм першим чоловіком. І здається, — він самовдоволено усміхнувся, — усе ще єдиним. Скучила?

— Кажи, що ти хочеш, і вимітайся, — набравшись сміливості, зажадала Анфіса, згадуючи настанови психолога, якого відвідувала ще пів року після розлучення. Не дати йому відчути владу над нею. Не показувати страх. Але ж вона, правда, боїться його. Дуже сильно боїться!

Чоловік скривився, ніби з'їв часточку лимона.

— Як завжди, грубо й примітивно, — фиркнув він.

Так, це вони зі спеціалістом теж відпрацювали під час терапії. Знецінення. Так не піде. Потрібно, щоб він скоріше пішов. Довго її нерви протриматися не зможуть. Ось уже й кінчики пальців тремтять.

Чомусь подумала, що Вадим би й в цій ситуації знайшов креативне рішення. Але це її минуле, її особиста битва, і ніхто інший не зобов'язаний розв'язувати подібні питання за неї. Зрештою, вона вже давно не маленька дівчинка, і навіть не бездумно закохана дівчина, яка не помічає очевидних сигналів небезпеки, що надходять від яскравого і сильного обранця.

— Гаразд, — не отримавши розваги й тут же занудьгувавши, протягнув Мирон. У його очах на секунду промайнуло здивування. Не думав же він, справді, що вона зовсім не змінилася після пережитого з ним?

— У тебе залишилося дещо моє. І я хочу забрати в тебе це.

— Що? Я не віддам тобі!.. — стрепенулася вона. Кров миттєво відхлинула від обличчя так, що цілком могла б злитися зі шкільною стіною.

Він задоволено примружився, спіймавши її страх і ніби насичуючись ним.

— Це мені й не потрібно... Поки що, — додав, усміхаючись хижо, намацавши знову її слабке місце. — Мені потрібен доступ до сейфа.