Війна і мир (том 1) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

Маршали, супроводжувані ад'ютантами, поскакали в різні боки, і через кілька хвилин швидко рушили головні сили французької армії до тих Праценських висот, які все більш і більш очищалися російськими військами, що спускалися наліво в улоговину.

XV

О 8 годині Кутузов виїхав верхи до Працу, попереду 4-й Мілорадовічевської колони, тієї, яка повинна була зайняти місця колон Пржебишевського і Ланжерона, що спустилися вже вниз. Він привітався з людьми переднього полку і віддав наказ до руху, показуючи тим, що він сам мав намір вести цю колону. Виїхавши до села Прац, він зупинився. Князь Андрій, в числі величезної кількості осіб, що складали свиту головнокомандувача, стояв позаду його. Князь Андрій відчував себе схвильованим, роздратованим і разом з тим стримано-спокійним, яким буває людина при настанні давно бажаної хвилини. Він твердо був упевнений, що нині був день його Тулона або його Аркольського моста. Як це трапиться, він не знав, але він твердо був упевнений, що це буде. Місцевість і положення наших військ були йому відомі, наскільки вони могли бути відомі кому-небудь з нашої армії. Його власний стратегічний план, який, очевидно, тепер і думати нема чого було привести у виконання, був їм забутий. Тепер, уже входячи в план Вейротера, князь Андрій продумував які можуть відбутися випадковості і робив нові припущення, такі, в яких могли б знадобитися його швидкість міркування і рішучість.

Ліворуч внизу, в тумані, чулася перестрілка між невидимими військами. Там, здавалося князю Андрію, зосередиться бій, там зустрінеться перепона, і "туди-то я буду посланий, — думав він, — з бригадою або дивізією, і там-то з прапором в руці я піду вперед і зламаю все, що буде переді мною".

Князь Андрій не міг байдуже дивитися на прапори батальйонів, що проходили. Дивлячись на прапор, йому все думалося: може бути, це той самий прапор, з яким мені доведеться йти попереду військ.

Нічний туман до ранку залишив на висотах тільки іній, що переходив в росу, в низина же туман стелився ще молочно-білим морем. Нічого не було видно в тій долині наліво, куди спустилися наші війська і звідки долітали звуки стрілянини. Над висотами було темне, ясне небо, і направо величезна куля сонця. Попереду, далеко, на тому березі туманного моря, виднілися виступаючі лісисті пагорби, на яких повинна була бути вороже військо , і виднілося щось. Вправо вступала в область туману гвардія, яка лунала тупотом і колесами і зрідка блищала багнетами; наліво, за селом, такі ж маси кавалерії підходили і ховалися в море туману. Спереду і ззаду рухалася піхота. Головнокомандувач стояв на виїзді села, пропускаючи повз себе війська. Кутузов цього ранку здавався виснаженим і дратівливим. Піхота, яка йшла повз його, зупинилася без наказу, очевидно, тому, що попереду щось затримало її.

— Так скажіть же, нарешті, щоб шикувалися в батальйонні колони і йшли в обхід села, — сердито сказав Кутузов генералу, що під'їхав. — Як же ви не зрозумієте, ваше превосходительство, шановний пане, що розтягнутися по цьому дефіле вулиці села не можна, коли ми йдемо проти ворога.

— Я припускав вишикуватися за селом, ваше превосходительство, — відповідав генерал.

Кутузов жовчно засміявся.

— Гарні ви будете, розгортаючи фронт на виду ворога, дуже гарні.

— Ворог ще далеко, ваше превосходительство. За диспозиції ...

— Диспозиція! — жовчно скрикнув Кутузов, — а це вам хто сказав? ... Прошу робити, що вам наказують.

— Слухаю-с.

— Мій милий, — сказав пошепки князю Андрію Несвіцький, — наш старий сильно не в дусі. [Mon cher, le vieux est d'une humeur de chien.]

До Кутузова під'їхав австрійський офіцер з зеленим плюмажем на капелюхі, в білому мундирі, і запитав від імені імператора: чи виступила в справу четверта колона?

Кутузов, не відповідаючи йому, відвернувся, і погляд його ненароком потрапив на князя Андрія, що стояв біля нього. Побачивши Болконського, Кутузов пом'якшив злий і їдкий вираз погляду, як би усвідомлюючи, що його ад'ютант ні винен в тому, що робилося. І, не відповідаючи австрійському ад'ютантові, він звернувся до Болконського:

— Ідіть, мій милий, подивіться, чи пройшла через село третя дивізія. Скажіть їй зупинитися і чекати мого наказу. [ Allez voir, mon cher, si la troisieme division a depasse le village. Dites—lui de s'arreter et d'attendre mes ordres.]

Тільки що князь Андрій від'їхав, він зупинив його.

— І запитайте, чи розміщені стрілки.— Що вони роблять, що вони роблять! [ Et demandez—lui, si les tirailleurs sont postes, ]— додав він. [— Ce qu'ils font, ce qu'ils font!] — промовив він сам до себе, все не відповідаючи австрійцю.

Князь Андрій поскакав виконувати доручення.

Обігнавши всі батальйони, що йшли попереду, він зупинив 3-ю дивізію і переконався, що, дійсно, попереду наших колон не було стрілецького ланцюга. Полковий командир бувшого попереду полку був дуже здивований переданим йому від головнокомандувача наказом розсипати стрільців. Полковий командир стояв тут в повній впевненості, що попереду його є ще війська, і що ворог не може бути ближче 10-ти верст. Дійсно, попереду нічого не було видно, крім пустельній місцевості, що схиляється вперед і застеленої густим туманом. Наказавши від імені головнокомандувача виконати згаяне, князь Андрій поскакав назад. Кутузов стояв все на тому ж місці і, по-старечому опустившись на сідлі своїм огрядним тілом, важко позіхав, закривши очі. Війська вже не рухалися, а стояли рушниці до ноги.

— Добре, добре, — сказав він князю Андрію і звернувся до генерала, який з годинником в руках говорив, що пора б рухатися, так як всі колони з лівого флангу вже спустилися.

— Ще встигнемо, ваше превосходительство, — крізь позіхання промовив Кутузов. — Встигнемо! — повторив він.

У цей час позаду Кутузова почулися далеко звуки полків, що вітаються, і голоси ці стали швидко наближатися по всьому протязі лінії наступаючих російських колон. Видно було, що той, з ким віталися, їхав скоро. Коли закричали солдати того полку, перед яким стояв Кутузов, він від'їхав трохи убік і скривившись озирнувся. По дорозі з Працена скакав як би ескадрон різнокольорових вершників. Два з них галопом скакали поруч попереду інших. Один був у чорному мундирі з білим султаном на рудому енглізованому коні, інший в білому мундирі на вороному коні. Це були два імператора зі свитою. Кутузов, з афектацією служаки, що знаходиться у фронті, скомандував "струнко" військам, що стояли і, салютувавши, під'їхав до імператора. Вся його фігура і манера раптом змінилися. Він прийняв вигляд людини підвладної і беззаперечної. Він з афектацією шанобливості, яка, очевидно, неприємно вразила імператора Олександра, під'їхав і салютувала йому.

Неприємне враження, тільки як залишки туману на ясному небі, пробігло по молодому і щасливому обличчю імператора і зникло. Він був, після нездоров'я, трохи худіше в цей день, ніж на Ольмюцкому полі, де його в перший раз за кордоном бачив Болконський; але те ж заворожуюче з'єднання величавості і лагідності було в його прекрасних, сірих очах, і на тонких губах та ж можливість різноманітних виразів і переважно вираз благодушної, невинної молодості.

На Ольмюцькому огляду він був величніше, тут він був веселіше і енергійніше. Він дещо розрум'янився, прогалопувавши ці три версти, і, зупинивши коня зітхнув, відпочиваючі, і озирнувся на такі ж молоді, такі ж жваві, як і його, лиця своєї свити. Чарторийський і Новосильцев, і князь Болконський, і Строганов, і інші, всі пишно одягнені, веселі, молоді люди, на прекрасних, випещених, свіжих, тільки що злегка спітнілих конях, перемовляючись і посміхаючись, зупинилися позаду государя. Імператор Франц, рум'яний довголицій молодий чоловік, надзвичайно прямо сидів на красивому вороному жеребці і заклопотано і неквапливо озирався навколо себе. Він підкликав одного зі своїх білих ад'ютантів і запитав щось. "Мабуть, в котрій годині вони виїхали", подумав князь Андрій, спостерігаючи свого старого знайомого, з посмішкою, яку він не міг утримати, згадуючи свою аудієнцію. У свиті імператорів були відібрані молодці-ординарці, російські та австрійські, гвардійських і армійських полків. Між ними велися берейторами в розшитих попонах красиві запасні царські коні.

Начебто через розчинене вікно раптом війнуло свіжим польовим повітрям в задушливу кімнату, так війнуло на невеселий Кутузовський штаб молодістю, енергією та впевненістю в успіху від цієї, що прискакала, блискучої молоді.

— Що ж ви не починаєте, Михайло Ларіонович? — поспішно звернувся імператор Олександр до Кутузова, в той же час чемно глянувши на імператора Франца.

— Я чекаю, ваша величність, — відповів Кутузов, шанобливо нахиляючись вперед.

Імператор пригнув вухо, злегка насупившись і показуючи, що він не розчув.

— Чекаю, ваша величність, — повторив Кутузов (князь Андрій помітив, що у Кутузова неприродне здригнулася верхня губа, в той час як він говорив це "чекаю"). — Не всі колони ще зібралися, ваша величність.

Государ розчув, але відповідь ця, мабуть, не сподобався йому; він потиснув сутулуватими плечами, глянув на Новосильцева, що стояв біля, як ніби поглядом цим скаржачись на Кутузова.

— Адже ми не на Царицином лузі, Михайло Ларіонович, де не починають параду, поки не прийдуть всі полки, — сказав государ, знову глянувши в очі імператору Францу, як би запрошуючи його, якщо не взяти участь, то прислухатися до того, що він говорить; але імператор Франц, продовжуючи озиратися, не слухав.

— Тому й не починаю, государ, — сказав звучним голосом Кутузов, як би попереджаючи можливість не бути розчутим, і в обличчі його ще раз щось здригнулося. — Тому й не починаю, государ, що ми не на параді і не на Царициному лузі, — вимовив він ясно і чітко.

У свиті государя на всіх обличчях, миттєво переглянувшись один з одним, намалювалися ремствування і докір. "Як він ні старий, він не мав би, ніяк не повинен би говорити так", висловили ці лиця.

Государ пильно і уважно подивився в очі Кутузову, чекаючи, чи не скаже він ще чого. Але Кутузов, з свого боку, шанобливо схиливши голову, теж, здавалося, чекав. Мовчання тривало близько хвилини.

— Втім, якщо накажете, ваша величність, — сказав Кутузов, піднімаючи голову і знову змінюючи тон на колишній тон тупого, нерозмірковуючого генерала, що повинується.

Він торкнув коня і, покликавши до себе начальника колони Милорадовича, передав йому наказ до наступу.

Військо знову заворушилося, і два батальйони Новгородського полку і батальйон Апшеронського полку рушили вперед повз государя.

У той час як проходив цей Апшеронський батальйон, рум'яний Милорадович, без шинелі, в мундирі і орденах і з капелюхом з величезним султаном, одягненим набакир і з поля, марш-марш вискакав вперед і, хвацьке салютувавши, осадив коня перед государем.

— З Богом, генерал, — сказав йому государ.

—Далебі, ваша величність, ми зробимо, що буде нам можливо зробити, ваша величність, [ Ma foi, sire, nous ferons ce que qui sera dans notre possibilite, sire,] — відповідав він весело, проте викликаючи глузливу посмішку у панів почету государя своєю поганою французькою вимовою.

Милорадович круто повернув свого коня і став дещо позаду государя.