Війна і мир (том 1) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

Не можна було їй лягти ні на бік, ні на груди. Все було важко і незручно. Живіт її заважав їй. Він заважав їй більше, ніж коли-небудь, саме нині, бо присутність Анатоля перенесла її жвавенько в інший час, коли цього не було і їй було все легко і весело. Вона сиділа в кофтині і очіпку на кріслі. Катя, сонна і з поплутаною косою, в третій раз перебивала і перевертала важку перину, щось примовляючи.

— Я тобі казала, що все горбами і ямами, — твердила маленька княгиня, — я б сама рада була заснути, стало бути, я не винна, — і голос її затремтів, як у дитини, що збирається плакати.

Старий князь теж не спав. Тихон крізь сон чув, як він сердито крокував і пирхав носом. Старому князеві здавалося, що він був ображений за свою дочку. Образа найболючіша, тому що вона стосувалася не його, а іншого, дочки, яку він любить більше себе. Він сказав собі, що він передумає всю цю справу і знайде те, що справедливо і повинно зробити, але замість того він тільки більше дратував себе.

"Перший зустрічний показався — і батько і все забуте, і біжить догори, причісується і хвостом виляє, і сама на себе не схожа! Рада кинути батька! І знала, що я зауважу. Фр ... фр ... фр ... І хіба я не бачу, що цей дурень дивиться тільки на Бурьенку (треба її прогнати)! І як гордості настільки немає, щоб зрозуміти це! Хоч не для себе, коли немає гордості, так для мене, принаймні. Треба їй показати, що цей бовдур про неї і не думає, а тільки дивиться на Bourienne. Немає у ній гордості, але я покажу їй це "...

Сказавши дочки, що вона помиляється, що Анатоль має намір волочитися за Bourienne, старий князь знав, що він роздратує самолюбство княжни Марії, і його справа (бажання не розлучатися з дочкою) буде виграна, і тому заспокоївся на цьому. Він покликав Тихона і став роздягатися.

"І чорт їх приніс! — думав він у той час, як Тихон накривав нічною сорочкою його сухе, старече тіло, заросле на грудях сивим волоссям. — Я їх не кликав. Приїхали руйнувати моє життя. І трохи його залишилося ".

— К чорту! — промовив він у той час, як голова його ще була покрита сорочкою.

Тихон знав звичку князя іноді вголос висловлювати свої думки, а тому з незмінним обличчям зустрів запитально-сердитий погляд лиця, що з'явився з-під сорочки.

— Лягли? — запитав князь.

Тихон, як і всі хороші лакеї, знав чуттям напрямок думок пана. Він вгадав, що запитували про князя Васильє з сином.

— Зволили лягти і вогонь загасили, ваша світлість.

— Не за чим, нема чого ... — швидко промовив князь і, вступивши ноги в туфлі і руки в халат, пішов до дивана, на якому він спав.

Незважаючи на те, що між Анатолем і m-lle Bourienne нічого не було сказано, вони абсолютно зрозуміли один одного щодо першої частини роману, до появи pauvre mere, зрозуміли, що їм потрібно багато сказати один одному таємно, і тому з ранку вони шукали випадку побачитися наодинці. У той час як княжна пройшла в звичайний час до батька, m-lle Bourienne зійшлася з Анатолем в зимовому саду.

Княжна Марія підходила в цей день з особливим трепетом до дверей кабінету. Їй здавалося, що не тільки всі знають, що нині здійсниться рішення її долі, але що і знають те, що вона про це думає. Вона читала цей вираз в лиці Тихона і в лиці камердинера князя Василя, який з гарячою водою зустрівся в коридорі і низько вклонився їй.

Старий князь цього ранку був надзвичайно ласкавий і старанний у своєму поводженні з дочкою. Це виявлення старанності добре знала княжна Мар'я. Це був той вираз, який бував на його обличчі в ті хвилини, коли сухі руки його стискалися в кулак від досади за те, що княжна Мар'я не розуміла арифметичної задачі, і він, встаючи, відходив від неї і тихим голосом повторював кілька разів одні й ті ж слова.

Він одразу ж приступив до справи і почав розмову, кажучи "ви".

— Мені зробили пропозицію щодо вас, — сказав він, неприродне посміхаючись. — Ви, я думаю, здогадалися, — продовжував він, — що князь Василь приїхав сюди і привіз з собою свого вихованця (чомусь князь Микола Андрійович називав Анатоля вихованцем) не для моїх прекрасних очей. Мені вчора зробили пропозицію щодо вас. А так як ви знаєте мої правила, я зварнувся до вас.

— Як мені вас розуміти, mon pere? — промовила княжна, бліднучи і червоніючи.

— Як розуміти! — сердито крикнув батько. — Князь Василь знаходить тебе на свій смак для невістки і робить тобі пропозицію за свого вихованця. Ось як розуміти. Як розуміти?! ... А я у тебе питаю.

— Я не знаю, як ви, mon pere, — пошепки промовила княжна.

— Я? я? що ж я-то? Мене-то залиште осторонь. Не я піду заміж. Що ви? ось це бажано знати.

Княжна бачила, що батько недоброзичливо дивився на цю справу, але їй в ту ж хвилину спало на думку, що тепер або ніколи вирішиться доля її життя. Вона опустила очі, щоб не бачити погляду, під впливом якого вона відчувала, що не могла думати, а могла за звичкою тільки коритися, і сказала:

— Я бажаю тільки одного — виконати вашу волю, — сказала вона, — але якби моє бажання потрібно було висловити ...

Вона не встигла договорити. Князь перебив її.

— І прекрасно, — закричав він. — Він тебе візьме з посагом, та, до речі захопить m-lle Bourienne. Та буде дружиною, а ти ...

Князь зупинився. Він зауважив враження, заподіяне цими словами на дочку. Вона опустила голову і збиралася плакати.

— Ну, ну, жартую, жартую, — сказав він. — Пам'ятай одне, княжна: я тримаюся тих правил, що дівчина має повне право вибирати. І даю тобі свободу. Пам'ятай одне: від твого рішення залежить щастя життя твого. Про мене нічого говорити.

— Та я не знаю ... mon pere.

— Годі й казати! Йому наказують, він не тільки зтобою, з ким хочеш одружиться; а ти вільна вибирати ... Піди до себе, обміркуй і через годину прийди до мене і при ньому скажи: так чи ні. Я знаю, ти станеш молитися. Ну, мабуть, молися. Тільки краще подумай. Іди. Так чи ні, так чи ні, так чи ні! — кричав він ще в той час, як княжна, як в тумані, хитаючись, вже вийшла з кабінету.

Доля її вирішилась і вирішилась щасливо. Але що батько сказав про m-lle Bourienne, — цей натяк був жахливий. Неправда, припустимо, але все-таки це було жахливо, вона не могла не думати про це. Вона йшла прямо перед собою через зимовий сад, нічого не бачачі і не чуючи, як раптом знайомий шепіт m-lle Bourienne розбудив її. Вона підняла очі і в двох кроках від себе побачила Анатоля, який обіймав француженку і щось шепотів їй. Анатоль з страшним виразом на гарному обличчі озирнувся на княжну Марію і не випустив в першу секунду талію m-lle Bourienne, яка не бачила її.

"Хто тут? Навіщо? Зачекайте! " як ніби говорило лице Анатоля. Княжна Марія мовчки дивилася на них. Вона не могла зрозуміти цього. Нарешті, m-lle Bourienne скрикнула і втекла, а Анатоль з веселою посмішкою вклонився княжни Марії, як ніби запрошуючи її посміятися над цим дивним випадком, і, знизавши плечами, пройшов в двері, що вела на його половину.

Через годину Тихон прийшов кликати княжну Марію. Він кликав її до князя і додав, що і князь Василь Сергійович там. Княжна, в той час як прийшов Тихон, сиділа на дивані в своїй кімнаті і тримала в своїх обіймах m-lla Bourienne, яка плакала. Княжна Марія тихо гладила її по голові. Прекрасні очі княжни, з усім своїм колишнім спокоєм і променистістю, дивилися з ніжною любов'ю і жалем на гарненьке личко m-lle Bourienne.

— Ні, княжна, я назавжди втратила вашу прихильність, [Non, princesse, je suis perdue pour toujours dans votre coeur,] — говорила m-lle Bourienne.

— Чому ж? Я вас люблю більше, ніж будь-коли, говорила княжна Мар'я, і постараюся зробити для вашого щастя все, що в моїх силах. [ Pourquoi? Je vous aime plus, que jamais, —, et je tacherai de faire tout ce qui est en mon pouvoir pour votre bonheur.]

— Але ви так чисті, ви зневажаєте мене; ви ніколи не зрозумієте цього захоплення пристрасті. Ах, моя бідна мати ... [Mais vous me meprisez, vous si pure, vous ne comprendrez jamais cet egarement de la passion. Ah, ce n'est que ma pauvre mere ...]

— Я все розумію, [Je comprends tout, ]— відповідала князівна Мар'я, сумно посміхаючись. — Заспокойтеся, мій друг. Я піду до батька, — сказала вона і вийшла.

Князь Василь, загнув високо ногу, з табакеркою в руках і як би розчулився донезмоги, як би сам шкодуючи і сміючись над своєю чутливістю, сидів з посмішкою розчулення на обличчі, коли увійшла княжна Мар'я. Він поспішно підніс пучку тютюну до носа.

— Ах, мила, мила. [Ah, ma bonne, ma bonne,] — сказав він, встаючи і взявши її за обидві руки. Він зітхнув і додав: — Доля мого сина в ваших руках. Вирішіть, моя мила, моя люба, моя лагідна Марі, яку я завжди любив, як дочку. [Le sort de mon fils est en vos mains. Decidez, ma bonne, ma chere, ma douee Marieie qui j'ai toujours aimee, comme ma fille.]

Він відійшов. Дійсна сльоза показалась на його очах.

— Фр ... фр ... — пирхав князь Микола Андрійович.

— Князь від імені свого вихованця ... сина, тобі робить пропозицію. Хочеш ти чи ні бути жінкою князя Анатоля Курагіна? Ти говори: так чи ні! — закричав він, — а потім я утримую за собою право сказати і свою думку. Так, мою думку і тільки свою думку, — додав князь Микола Андрійович, звертаючись до князя Василя і відповідаючи на його благаючий вираз. — Так чи ні?

— Моє бажання, mon pere, ніколи не залишати вас, ніколи не розділяти свого житті з вашим. Я не хочу виходити заміж, — сказала вона рішуче, глянувши своїми прекрасними очима на князя Василя і на батька.

— Пусте, нісенітниця! Дурниці, дурниці, дурниця! — насупившись, закричав князь Микола Андрійович, взяв дочку за руку, пригнув до себе і не поцілував, але тільки пригнувши свій лоб до її лоба, доторкнувся до неї і так стиснув руку, яку він тримав, що вона скривилася і скрикнула.

Князь Василь встав.

— Моя мила, я вам скажу, що цю хвилину я ніколи не забуду, але, моя найдобріша, дайте нам хоч малу надію можливості зачепити це серце, настільки добре і благородне. Скажіть: може бути ... Будучність так велика. Скажіть: може бути. [Ma chere, je vous dirai, que c'est un moment que je n'oublrai jamais, jamais; mais, ma bonne, est—ce que vous ne nous donnerez pas un peu d'esperance de toucher ce coeur si bon, si genereux. Dites, que peut—etre ... L'avenir est si grand.