Війна і мир (том 1) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

— Ти думав ... Розбійники! Пролази! Я тебе навчу вважати, — і, піднявши палицю, він замахнувся нею на Алпатича і вдарив би, якби керуючий мимоволі не відхилився від удару. — Гадав! Пройдисвіти! — квапливо кричав він. Але, не дивлячись на те, що Алпатич, сам злякався своєї зухвалості — відхилитися від удару, наблизився до князя, опустивши перед ним покірно свою лису голову, або, може бути, саме від цього князь, продовжуючи кричати: "пройдисвіти! Закидати дорогу! " не підняв другий раз палиці і вбіг в кімнати.

Перед обідом княжна і m-lle Bourienne, знавши, що князь не в дусі, стояли, чекаючи його: m-lle Bourienne з сяючим обличчям, яке говорило: "Я нічого не знаю, я така ж, як і завжди", і княжна Марія — бліда, перелякана, з опущеними очима. Найважче для княжни Марії було те, що вона знала, що в цих випадках треба діяти так, як m-lle Bourime, але не могла цього зробити. Їй здавалося: "зроблю я так, як ніби не помічаю, він подумає, що у мене немає до нього співчуття; зроблю я так, що я сама нудна і не в доброму дусі, він скаже (як це і було), що я ніс похнюпила ", і т. п.

Князь глянув на перелякане обличчя дочки і пирхнув.

— Др ... або дура! ... — промовив він.

"І тієї немає! Вже й їй напліткували ", подумав він про маленьку княгиню, якої не було в їдальні.

— А княгиня де? — запитав він. — Ховається? ...

— Вона не зовсім здорова, — весело усміхаючись, сказала m-llе Bourienne, — вона не вийде. Це так зрозуміло в її положенні.

— Ге! гм! кхі! кхі! — промовив князь і сів за стіл.

Тарілка йому здалася не чиста; він вказав на пляму і кинув її. Тихон підхопив її і передав буфетникові. Маленька княгиня була нездорова; але вона до такої міри непереборно боялася князя, що, почувши про те, як він у лихому настрої, вона зважилася не виходити. — Я боюся за дитину, — говорила вона m-lle Bourienne, — Бог знає, що може стати від переляку.

Взагалі маленька княгиня жила в Лисих Горах постійно під почуттям страху і антипатії до старого князя, яку вона не усвідомлювала, тому що страх так переважав, що вона не могла відчувати її. З боку князя була теж антипатія, але вона заглушалась презирством. Княгиня, обжившись в Лисих Горах, особливо полюбила m-lle Bourienne, проводила з нею дні, просила її ночувати з собою і з нею часто говорила про свекра і судила його.

— До нас їдуть гості, князь. [Il nous arrive du monde, mon prince,] — сказала m-lle Bourienne, своїми рожевенькими руками розгортаючи білу серветку. — Його світлість князь Курагін з сином, наскільки я чула? [Son excellence le рrince Kouraguine avec son fils, a ce que j'ai entendu dire?] — запитально сказала вона.

— Гм ... це excellence хлопчисько ... я його улаштував в колегію, — ображено сказав князь. — А син навіщо, не можу зрозуміти. Княгиня Лізавета Карлівна і княжна Марія, може, знають; я не знаю, до чого він везе цього сина сюди. Мені не потрібно. — І він подивився на почервонілу дочку.

— Нездорова, чи що? Від страху міністра, як нині цей бовдур Алпатич сказав.

— Ні, Батюшка. [mon pere.]

Як ні невдало натрапила m-lle Bourienne на предмет розмови, вона не зупинилася і базікала про оранжереї, про красу нової квітки, що розпустилася, і князь після супу пом'якшав.

Після обіду він пройшов до невістки. Маленька княгиня сиділа за маленьким столиком і говорила з Марійкою, покоївкою. Вона зблідла, побачивши свекра.

Маленька княгиня дуже змінилася. Вона скоріше була дурна, ніж хороша, тепер. Щоки опустилися, губа піднялася догори, очі були обтягнуті донизу.

— Так, тяжкість якась, — відповідала вона на питання князя, що вона відчуває.

— Чи не потрібно чого?

— Ні, Дякую, батюшка. [merci, mon pere.]

— Ну, добре, добре.

Він вийшов і дійшов до офіціантської. Алпатич, нагнувши голову, стояв в офіціантській.

— Закидали дорогу?

— Закидали, ваша світлість; вибачте, заради Бога, по одній дурості.

Князь перебив його і засміявся своїм неприродним сміхом.

— Ну, добре, добре.

Він простягнув руку, яку поцілував Алпатич, і пройшов до кабінету.

Увечері приїхав князь Василь. Його зустріли на прешпекті (так називався проспект) кучера і офіціанти, з криком провезли його візки і сани до флігеля по навмисне засипаній снігом дорозі.

Князю Василю і Анатолю були відведені окремі кімнати.

Анатоль сидів, знявши камзол і взявшись руками в боки, перед столом, на кут якого він, посміхаючись, пильно і неуважно спрямував свої прекрасні великі очі. На все життя своє він дивився як на безперервне звеселяння, яке хтось такий чомусь зобов'язався влаштувати для нього. Так само і тепер він дивився на свою поїздку до злого старого і до багатої потворної спадкоємиці. Все це могло вийти, за його припущенням, дуже добре і весело. А чому б і не одружуватися, коли вона дуже багата? Це ніколи не заважає, думав Анатоль.

Він поголився, надушився з ретельністю і франтівством, що зробилось його звичкою, і з природженим йому добродушно-переможним виразом, високо несучи красиву голову, увійшов до кімнати батька. Біля князя Василя клопоталися його два камердинери, одягаючи його; він сам жваво озирався навколо себе і весело кивнув синові, що ввійшов, як ніби він говорив: "Так, таким мені тебе і треба!"

— Ні, без жартів, батюшка, вона дуже потворна? Га? — запитав він, як би продовжуючи розмову, не раз ведену під час подорожі.

— Годі. Дурниці! Головна справа — старайся бути шанобливим і розсудливим з старим князем.

— Якщо він буде сваритися, я піду, — сказав Анатоль. — Я цих дідуганів терпіти не можу. Га?

— Пам'ятай, що для тебе від цього залежить все.

В цей час в дівочій не тільки був відомий приїзд міністра з сином, але зовнішній вигляд їх обох був уже докладно описаний. Княжна Марія сиділа одна в своїй кімнаті і марно намагалася подолати своє внутрішнє хвилювання.

"Навіщо вони писали, навіщо Ліза говорила мені про це? Адже цього не може бути! — говорила вона собі, поглядаючи в дзеркало. — Як я вийду в вітальню? Якщо б він навіть мені сподобався, я б не могла бути тепер з ним сама собою ". Одна думка про погляд її батька приводила її в жах.

Маленька княгиня і m-lle Bourienne отримали вже всі потрібні відомості від покоївки Марійки про те, який рум'яний, чорнобривий красень був міністерський син, і про те, як татко їх насилу ноги проволочив по сходам, а він, як орел, крокуючи по три сходинки, пробіг за ним. Отримавши ці відомості, маленька княгиня з m-lle Bourienne, ще з коридору чутні своїми голосами, що жваво перемовляються, увійшли в кімнату княжни.

— Вони приїхали, Марі, ви знаєте? [Ils sont arrives, Marieie,] — сказала маленька княгиня, перевалюючись своїм животом і важко опускаючись на крісло.

Вона вже не була в тій блузі, в якій сиділа вранці, а на ній була одна з кращих її суконь; голова її була ретельно прибрана, і на обличчі її було пожвавлення, що не ховало, однак, обрисів лиця, що опустилися і помертвіли. У тому вбранні, в якому вона бувала зазвичай в компаніях в Петербурзі, ще помітніше було, як набагато вона змарніла. На m-lle Bourienne теж з'явилося вже непомітно якесь удосконалення наряду, яке надавало її гарненькому, свіженькому обличчю ще більш привабливості.

— Ну, а ви залишаєтеся, в чому були, княжна? — заговорила вона. — Зараз прийдуть сказати, що вони вийшли. Треба буде йти вниз, а ви хоч би трохи причепурилися! [Eh bien, et vous restez comme vous etes, chere princesse? On va venir annoncer, que ces messieurs sont au salon; il faudra descendre, et vous ne faites pas un petit brin de toilette! ]

Маленька княгиня піднялася з крісла, подзвонила покоївку і поспішно і весело почала вигадувати наряд для княжни Марії і виконувати його. Княжна Марія відчувала себе ображеною в почутті власної гідності тим, що приїзд обіцяного їй нареченого хвилював її, і ще більше вона була ображена тим, що обидві її подруги і не припускали, щоб це могло бути інакше. Сказати їм, як їй соромно було за себе і за них, це означало видати своє хвилювання; крім того відмова від вбрання, яке пропонували їй, повело б до тривалих жартів і наполягання. Вона спалахнула, прекрасні очі її згасли, лице її покрилося плямами і з тим негарним виразом жертви, який найчастіше зупинявся на її обличчі, вона віддалася у владу m-lle Bourienne і Лізи. Обидві жінки дбали цілком щиро про те, щоб зробити її красивою. Вона була така негарна, що жодної з них не могла прийти думка про суперництво з нею; тому вони цілком щиро, з тим наївним і твердим переконанням жінок, що наряд може зробити обличчя красивим, взялися за її одягання.

— Ні, справді, мій добрий друг, [ma bonne amie,] це плаття поганеньке, — говорила Ліза, здалеку боком поглядаючи на княжну. — Вели подати, у тебе там є масака. Далебі! Що ж, адже це, може бути, доля життя вирішується. А це дуже світле, недобре, ні, недобре!

Недобре було не плаття, але обличчя і вся постать княжни, але цього не відчували m-lle Bourienne і маленька княгиня; їм все здавалося, що якщо прикласти блакитну стрічку до волосся, зачесаного догори, і спустити блакитний шарф з коричневої сукні і т. п., то все буде добре. Вони забували, що перелякане обличчя і фігуру не можна було змінити, і тому, як вони ні видозмінювали рамку і прикраси цього лиця, саме лице залишалося миршавим і некрасивим. Після двох або трьох змін, яким покірно підпорядковувалася княжна Марія, в ту хвилину, як вона була зачесана догори (зачіска, яка цілком змінювала і нівечила її обличчя), в блакитному шарфі і ошатному платті масака, маленька княгиня рази два обійшла кругом неї, маленькою ручкою поправила тут складку сукні, там підсмикнула шарф і подивилася, схиливши голову, то з одного, то з іншого боку.

— Ні, це не можна, — сказала вона рішуче, сплеснувши руками. Ні, Марі, рішуче це не йде до вас. Я вас краще люблю в вашому сіренькому щоденному платтячку: будь ласка, зробіть це для мене. . — [Non, Marie, decidement ca ne vous va pas. Je vous aime mieux dans votre petite robe grise de tous les jours. Non, de grace, faites cela pour moi. ] Катя, — сказала вона покоївки, — принеси княжні сіреньке плаття, і подивіться, m-lle Bourienne, як я це зроблю, — сказала вона з посмішкою передчуття артистичної радості.

Але коли Катя принесла необхідне плаття, княжна Марія все ще сиділа нерухомо перед дзеркалом, дивлячись на своє обличчя, і в дзеркалі побачила, що в очах її стоять сльози, і що рот її тремтить, готуючись до ридань.

— Ну, княжна, ще маленьке зусилля— сказала m-lle Bourienne.