Осколки честі - Буджолд Лоїс Макмастер

Вона щаслива жінка.

— Як так?

— Це її посмертний кучерик. Судячи з напису, вона вмерла три роки тому.

— І це теж повинно приносити успіх?

— Ні, не обов'язково. Просто пам'ять, наскільки я розумію. Доволі милий звичай. Найогидніший талісман, з яким мені доводилося зіштовхуватися, та й найунікальніший, являв собою маленький шкіряний мішечок, який висів на шиї хазяїна. Він був наповнений землею і листям, в яких знаходилося те, що я спочатку прийняла за кістяк якоїсь тварини, наприклад жаби, сантиметрів десяти довжиною. Але потім придивилася краще і зрозуміла, що це кістяк людського зародка. Дуже дивно. По-моєму, це якась чорна магія. Доволі несподівано було знайти таку річ на офіцері інженерної служби.

— Не схоже, що їм від них було якесь пуття, а?

Вона криво посміхнулася:

— Ну, якщо існують такі, котрі допомагають, то я їх не побачу, чи не так?

Терса перейшла до наступного етапу: перш ніж упакувати барраярця в мішок і повернути його в холодильник, вона вичистила його одяг і обережно одягла труп.

— Барраярці просто навісні стосовно всього військового, — пояснила вона. — Я завжди намагаюся залишити їм їхню уніформу. Вона так багато значить для них — напевно, у ній їм затишніше.

Феррел неспокійно насупився.

— Я все одно вважаю, що його треба було викинути.

— Аж ніяк, — заперечила медтехнік. — Подумайте про всю роботу, результатом якої він є. Дев'ять місяців вагітності, пологи, два роки пелюшок, і це ж тільки початок. Десятки тисяч сніданків, обідів і вечерь, тисячі казок на ніч, роки навчання. Десятки вчителів. Та й все це військове навчання теж. Безліч людей вклали в нього свою працю.

Вона приладнала пасмо неслухняного волосся на голові небіжчика.

— Колись в цій голові був цілий всесвіт. Доволі високе звання для його віку, — додала вона, глянувши на монітор. — Тридцять років, командор Арістид Форкалоннер. Як самобутньо звучить. Дуже барраярське ім'я. До того ж фор, з військової касти.

— Касти психопатів-вбивць. Якщо не гірше, — механічно відгукнувся Феррел, але вже без попереднього запалу.

Боні знизала плечима:

— Ну, тепер-то він з'єднався з великою демократією. І в нього були гарні кишені.

Три наступні дні пройшли без єдиної тривоги — лише зрідка траплялися механічні осколки. Феррел починав сподіватися, що барраярець був їхньою останньою знахідкою в цьому рейді. Вони наближалися до кінця пошукового маршруту. "Давно пора, — похмуро міркував Феррел. — Бо в мене від цієї роботи вже починається розлад сну". Але медтехнік звернулася до нього з проханням.

— Якщо ви не проти, Фалько, я хотіла б попросити вас про одну послугу, — сказала вона. — Зробіть ще кілька додаткових витків. Розумієте, пошуковий район задається виходячи із середніх значень розсіювання, але ж якщо хто-небудь отримав додатковий імпульс під час катастрофи корабля, то їх могло занести і далі.

Феррел не відчував особливого ентузіазму, однак перспектива ще одного дня пілотування була не позбавлена привабливості, і він знехотя погодився. Правота її доводів підтвердилася: не пройшло і півдоби, як вони наткнулися на ще одні спотворені останки.

Коли вони розглянули їх ближче, Феррел тихенько охнув. Це була жінка-офіцер. Боні втягла її на корабель з неймовірною обережністю. Цього разу Феррел зовсім не жадав навідатися в морг, але медтехнік, що вже звикла до його присутності, схоже, чекала його.

— Я... мені не дуже-то хочеться дивитися на знівечену жінку, — спробував відмовитись він.

— Хм-м, — задумливо протягнула Терса. — Хіба це чесно — відкидати людину тільки тому, що вона мертва? Ви б не мали чогось проти її тіла, якби вона була жива.

Він похмуро розсміявся:

— Рівні права для мертвих?

Її посмішка скривилася.

— Чому б і ні? Багато хто з моїх найкращих друзів — трупи.

Він фиркнув.

Вона посерйознішала:

— Мені... якось не хотілося б цього разу бути одній.

Так що він зайняв свою звичайну позицію біля дверей.

Медтехнік вклала на стіл тушу, що була колись жінкою, роздягнула її, обмила і розпрямила. Закінчивши з цим, вона поцілувала мертві губи.

— О Боже, — вигукнув шокований Феррел. Його нудило. — Ви божевільна! Ви просто якась чортова некрофілка! Причому лесбіянка-некрофілка! — Він розвернувся до виходу.

— От, значить, як ви все це зрозуміли? — Голос її був м'який, у ньому як і раніше не було образи. Це його зупинило, і він оглянувся через плече. Вона дивилася на нього так ніжно, як немов би він був одним з її безцінних небіжчиків. — В якому ж дивному світі ви тоді, напевно, живете.

Вона відкрила валізку і дістала відтіля сукню, тонку білизну і пару білих вишитих туфель. Вінчальне вбрання, збагнув Феррел. Ця жінка справжня психопатка...

Вона вдягла труп і ретельно впорядкувала м'яке темне волосся, перш ніж вкласти його в мішок.

— Мабуть, я покладу її поруч з тим милим високим барраярцем, — сказала вона. — По-моєму, вони могли б сподобатися одне одному, якби їм видалась можливість зустрітися за інших обставин. Та й зрештою, лейтенант Делео одружений.

Вона закінчила заповнювати бирку. Підсвідомість намагалася щось підказати Феррелу, але йому, що все ще перебував в стані шоку, будь-як не вдавалося вловити думку. Розуміння вдарило його неначе обухом по голові.

Вона не стала проводити ідентифікацію!

"За двері, геть від цих жахів — от куди тобі варто йти, — сказав він собі. — Ти не хочеш залишатися тут, закладаюсь в цьому".

Але замість цього він, дрижачи від хвилювання, наблизився до трупа і прочитав бирку.

Мічман Сильва Боні, говорив напис. Двадцять років. Його однолітка...

Він затремтів, немов від холоду. Тут, в цій кімнаті, і справді було холодно... Терса Боні закінчила збирати свою валізку і знову повернулася до платформи.

— Дочка? — запитав він. Інших слів не було.

Вона стисла губи і кивнула.

— От вже... неймовірний збіг.

— Нема збігу. Я сама попросилася в цей сектор.

— О. — Він глитнув, повернувся, щоб піти, потім розвернувся назад. Обличчя його палало. — Пробачте за те, що я наговорив...

Вона посміхнулася своєю тихою сумною посмішкою.

— Нічого.

Вони знайшли ще один механічний уламок і тому вирішили зробити ще один виток пошукової спіралі, щоб впевнитися, що всі можливі траєкторії пройдені. І незабаром вони дійсно виявили ще одного мерця — моторошно знівеченого, який скажено обертався, з зледенілими нутрощами, які вивалилися від якогось могутнього удару.

Служителька смерті проробила свою брудну роботу, жодного разу навіть не поморщившись. Коли справа дійшла до обмивання — задачі, що не вимагає професійної підготовки, — Феррел зненацька запитав:

— Можу я вам допомогти?

— Звичайно, — Вона трохи посунулася, звільняючи місце. — Честь не зменшиться, якщо її розділити.

І він став, боязко, як починаючий послідовник святого, що обмиває свого першого прокаженого.

— Не бійтеся, — сказала вона. — Мертві не можуть вас скривдити. Вони не заподіють вам болю — якщо не рахувати того, що в їх обличчях ви бачите власну смерть. А з цим можна впоратися.

Так, думав він, гарні люди не відвертаються від болю. Але великі... вони йдуть йому назустріч.