Осколки честі - Буджолд Лоїс Макмастер

Форлакіал. Або Канзіан.

— Але третього ти вже не назвеш, — пробурмотав імператор.

— Ну... можливо. Але ви повинні зрозуміти мене. Я не настільки незамінний, як ви, по якійсь незрозумілій причині, вважаєте.

— Саме навпаки. З мого погляду, ти володієш двома унікальними перевагами. Я не втрачав їх з поля зору з того дня, як ми вбили старовину Юрія. Я завжди пам'ятав, що не буду жити вічно... надто багато отрути зібралося в моїх хромосомах. Вона накопичувалася в мені, поки я воював з цетагандійцями під проводом твого батька, не піклуючись про чистоту методів, не сподіваючись дожити до старості. — Імператор знову посміхнувся і перевів погляд на Корделію, яка уважно і невпевнено стежила за їхньою бесідою. — З п'яти людей, що мають по крові і закону більше прав на барраярську імперію, ніж я, ти очолюєш список. Ха! — додав він. — Я не помилявся. Так і знав, що ти не сказав їй. Нечесно, Ейрел.

Зблідла Корделія звернула широко розкриті сірі очі на Форкосигана. Той роздратовано похитав головою:

— Неправда. Спадкування по материнській лінії.

— Суперечка, яку ми не станемо продовжувати тут. Але якщо хто-небудь здумає скинути принца Ґреґора на підставі законів про спадкування, то йому доведеться спершу або ліквідувати тебе, або запропонувати тобі імперію. Ми всі знаємо, як важко тебе убити. І ти — єдина людина, єдина в цьому списку, яка, я знаю абсолютно достовірно, не рветься до трону. І свідченням тому — розвіяний вітром порох Юрія Форбарри. Інші можуть думати, що ти просто кокетуєш. Але я ж знаю.

— Дякую вам за це, сер, — відповів Форкосиган з похмурим виглядом.

— Як додаткову причину можу тобі нагадати, що в ролі регента тобі найлегше запобігти такому повороту подій. Ґреґор — твоє рятувальне коло, мій хлопчику. Ґреґор — це все, що стоїть між тобою і ризиком стати мішенню. Твоя єдина надія на рай.

Граф Фортала повернувся до Корделії.

— Леді Форкосиган, може й ви приєднаєте до нас свій голос? Здається, ви дуже добре його розумієте. Скажіть йому, що ця робота саме для нього.

— Коли ми прийшли сюди, — повільно промовила Корделія, — з цією мрячною обіцянкою посади, я припускала, що стану умовляти його погодитися. Йому потрібна велика робота. Він створений для неї. Повинна зізнатися, що такої пропозиції я не чекала. — Вона вп'ялася на вишите покривало, не в змозі відірвати очей від вигадливого строкатого візерунка. — Але я завжди вважала, що... випробування — це дар. А великі випробування — великий дар. Не витримати випробування — це нещастя. Але відмовитися від нього — отже відмовитися від дару. А це гірше, непоправніше, ніж нещастя. Ви розумієте, про що я?

— Ні, — сказав Фортала.

— Так, — сказав Форкосиган.

— Мені завжди здавалося, що віруючі значно безжальніші атеїстів, — зауважив Езар Форбарра.

— Якщо ти дійсно вважаєш це неправильним, — продовжувала Корделія, звертаючись до Форкосигана, — це одне. Може, в цьому і полягає твоє випробування. Але якщо вся справа тільки в остраху поразки... Ти не маєш права відкинути такий дар.

— Це непосильна ноша.

— Іноді таке трапляється.

Він мовчки відвів її вбік, до високих вікон.

— Корделія... ти навіть не уявляєш, що це буде за життя. Ти думаєш, наші державні діячі оточують себе охороною задля престижу? Якщо в них і буває хоч хвилина спокою, то вона купується ціною пильності двадцяти чоловік. Будь-якого сепаратного миру не існує. Три покоління імператорів витратили себе без залишку, намагаючись розплутати вузол насильства в нашій політиці, але дотепер кінця цьому не видно. І я не стану тішити себе марнолюбною думкою, що зможу досягти успіху там, де він зазнав невдачі. — Форкосиган вказав поглядом на величезне ліжко.

Корделія похитала головою.

— Невдача не лякає мене так, як раніше. Але я хотіла б процитувати тобі одне висловлювання. "Відхід, що не має інших мотивів, крім власного спокою, — це остаточна поразка, без єдиного зернятка майбутньої перемоги". По-моєму, людина, що сказала це, знала, що говорить.

Форкосиган повернувся до вікна, невидюще дивлячись вдалину.

— Справа навіть не в бажанні спокою. Зараз я кажу про страх. Про найелементарніший, некрасивий жах. — Він сумно посміхнувся їй. — Знаєш, колись вважав себе хоробрим. Потім зустрів тебе і знову відкрив для себе страх. Я вже забув, що значить жити майбутнім.

— Так, я теж.

— Я не зобов'язаний приймати цю пропозицію. Я можу відмовитися.

— Можеш?

Їх очі зустрілися.

— Це не те життя, яке ти чекала, залишаючи Колонію Бета.

— Я приїхала не за якимсь життям. Я приїхала до тебе. Ти хочеш цього?

Він надтріснуто розсміявся.

— Господи, що за питання. Такий шанс випадає раз в житті. Так. Я хочу цього. Але це отрута, Корделія. Влада — страшний наркотик. Подивися, що вона зробила з ним. Він же ж теж колись був нормальною і щасливою людиною. Напевно, кожну іншу пропозицію я міг би відкинути навіть не моргнувши оком.

Фортала демонстративно обперся на свій ціпок і голосно вимовив:

— Наважуйся ж, Ейрел. В мене вже ноги болять. Нащо ця недоречна делікатність? Кожен з моїх знайомих вчинив би вбивство задля цієї посади. А тобі пропонують її без всяких умов.

Тільки Корделія й імператор знали, чого Форкосиган коротко розсміявся. Потім він зітхнув, подивився на свого пана і кивнув.

— Ну що ж, старий. Я знав, що ти знайдеш спосіб правити з могили.

— Так. Моя примара буде переслідувати тебе постійно.

Зависла коротка пауза — імператор звикав до своєї перемоги.

— Тобі потрібно негайно зайнятися формуванням власного штату. Капітана Негрі я залишу принцесі і моєму онуку, для їх служби безпеки. Але, можливо, ти захочеш взяти собі командора Ілліана.

— Так. Я думаю, ми з ним відмінно спрацюємося. — Темне обличчя Форкосигана освітила якась приємна думка. — І я знаю, кому доручу роботу мого особистого секретаря. Тільки його треба для цього підвищити — дати лейтенанта.

— Фортала подбає про це. — Імператор втомлено відкинувся на подушки і знову відкашлявся. Губи його посірішали. — Подбає про все. Напевно, краще покликати лікаря назад. — Слабким змахом руки він велів їм вийти.

Вийшовши з імператорської резиденції, Форкосиган і Корделія занурилися в тепле повітря пізнього літнього вечора — м'яке і трохи сірувате через туман, що піднімався з ріки. За ними йшли їх нові охоронці, вдягнені в знайому чорну форму.

Тільки-но закінчилася тривала нарада з Форталою, Негрі й Ілліаном. Корделія очманіла від кількості охоплених під час обговорення питань. Вона з заздрістю помітила, що для Форкосигана не було проблемою встежити за ними; більш того — він сам і задавав темп.

В його обличчі проявилася напружена зосередженість, цілеспрямованість, енергія била джерелом — таким вона його ще не бачила після свого приїзду на Барраяр. "Він знову ожив, — думала вона. — Погляд звернений назовні, а не всередину; вперед, а не назад. Як при першій нашій зустрічі. Я рада. Незалежно від того, чим нам це загрожує".

Форкосиган клацнув пальцями і загадково вимовив:

— Нашивки. Перша зупинка — резиденція Форкосиганів.

Вони проїжджали повз офіційну графську резиденцію під час їхньої останньої поїздки в Форбарр-Султану, але всередині будинку Корделія була вперше. Перестрибуючи через дві сходинки, Форкосиган вибіг по широких кручених сходах нагору, до себе. Його кімната була просторою, скромно обставленою, з вікнами, які виходять на сад за будинком. На ній лежала та ж відзнака довгих від'їздів хазяїна, що й на кімнаті Корделії в будинку її матері. У шафах і шухлядах залягали археологічні шари колишніх захоплень.

Певна річ, там виявилися сліди інтересу до стратегічних ігор, військової і загальної історії. Набагато дивнішою знахідкою стала папка з пожовтілими від часу малюнками, виконаними олівцем і тушшю. Форкосиган витяг її, порпаючись в шухляді, набитій медалями і сувенірами впереміш із всіляким мотлохом.

— Це твої? — поцікавилась Корделія. — Дуже непогано.

— Захоплювався, коли був підлітком, — пояснив він, продовжуючи копатися в шухляді. — І потім теж. Покинув, коли мені було за двадцять. Часу не вистачало.

Його колекція медалей могла розповісти цікаву історію. Ранні, не занадто значні нагороди були акуратно розкладені і приколені до оксамитових подушечок з відповідними надписами. Пізні, значно почесніші, були недбало звалені в банку. Одна з медалей, в якій Корделія розпізнала вищу барраярську нагороду за доблесть, була запхнута в далекий кут шухляди, і стрічка її зім'ялася і заплуталася.

Вона присіла на ліжко і переглянула вміст папки. В основному це були ретельно промальовані архітектурні начерки, але знайшлося там і кілька зображень фігур і портретів, виконаних не так вправно. На деяких була зображена напрочуд красива молода жінка з короткими темними кучерями — іноді вдягнена, іноді оголена. Прочитавши підписи до них, вражена Корделія зрозуміла, що це портрет першої дружини Форкосигана. Серед його речей більше будь-де не зустрічалося її зображень. Були там і три малюнки з портретом молодої людини, яка сміється, і підписом "Гес", обличчя якого здавалося щемливо знайомим. Корделія подумки додала йому двадцять років і двадцять п'ять кілограм ваги, і кімната немов похитнулася, коли вона впізнала адмірала Форрат'єра. Вона поспішно закрила папку.

Форкосиган нарешті знайшов те, що шукав: пару червоних лейтенантських нашивок.

— Відмінно. Так швидше, ніж заїжджати в штаб-квартиру.

В імператорському військовому госпіталі їх зупинив санітар.

— Сер? Години відвідування вже закінчилися, сер.

— Що, хіба вам зі штаб-квартири будь-хто не зателефонував? Де там цей хірург?

Нарешті відшукався хірург Куделки — той самий, що працював над його рукою під час першого візиту Корделії.

— Адмірал Форкосиган, сер. Ні, певна річ, обмеження годин відвідування на нього не поширюються. Дякую, санітар, ви вільні.

— Цього разу я не просто відвідувач, лікар. Офіційна справа. Я маю намір позбавити вас від вашого пацієнта, якщо його фізичний стан дозволяє. Куделка отримав нове призначення.

— Нове призначення? Та він через тиждень має бути комісований! Яке може бути призначення? Що, всі абсолютно не читали моїх доповідей? Він ледь може ходити.

— Йому й не обов'язково. Його нова посада — адміністративна. Сподіваюся, руки в нього працюють нормально?

— Цілком.

— Лікування вже завершене?

— Залишилися незначні дрібниці, кілька останніх перевірок.