Дорога в нікуди - Грін Олександр

Внутрішнім почуттям я не відчув з його боку до мене дуже великої симпатії. Дивно, що він рекомендував мені звалити на себе провину зберігання контрабанди, мою ж участь у збройній сутичці — пояснити пораненням ноги, що викликало гнівне осліплення.

На моє запитання, чи буду я доставлений до суду, він спочатку відповів ухильне, а потім сказав, що це залежить від висновків тюремного лікаря. "Ви тільки виграєте, — додав він, — якщо вашу справу розберуть заочно, — суд налаштований суворо до вас, і тому краще, якщо судді не бачать особи, які не чують голосу підсудного, який заздалегідь дратує їх. Крім того, при вашому характері ви можете почати говорити про Ван-Конета і ви кличете сумнів у вашій прямоті, так ясно виявленої при допитах ". Пообіцявши зробити все від нього залежне, він пішов, а я залишився в ще більшій тривозі. Я не розумію захисника.

Дорогий Галеран, не знаю, чим викликав я стільки милості і турботи, але, раз вони є, виконайте прохання, яку, напевно, не вдасться повторити. Якщо мене повісять або засадять на багато років, віддайте срібного оленя дітям Футроза, ймовірно, дуже дорослим тепер, і скажіть їм, що я пам'ятав їх дуже добре і завжди. Чого я хотів? Ймовірно, всього найкращого, що може побажати людина. Я хотів так сильно, як, мабуть, небезпечно бажати. Чи так це? Дев'ять років я відчував острах і прикидався трактирником. Але я був спокійний. Однак чогось вартий же я, якщо шістнадцяти років я почав і створив живу справу. О Галеран, я багато міг би зробити, але в такій країні і

серед таких людей, яких, може бути, немає!

Я і лихоманка обписали ці поля обвинувального акту. Все, що тут зайве, віднесіть на лихоманку. Дописуючи, я зрозумів, що скоро побачу вас, але не можу пояснити, як це відбудеться. Найбільше мене дивує те, що ви не забули про мене. Джемс — Тіррей ".

Галеран дуже втомився, але втома його пройшла, коли він прочитав цей заклик через тюремні стіни. Він читав про себе, а потім вголос, але не все. Всі зрозуміли, що зволікати не можна.

— Гравелот підтримав наших, — сказав Ботредж, — а тому я буду рити день і ніч.

— Працюйте, — сказав Галеран контрабандистам, — я дам вам сотні фунтів.

— Заплатіть, що слід, — відповів Тергенс, — тут справа не в одних грошах. Сміливій людині завжди раді допомогти.

— Коли я покину лавку, — заявив Стомадор, — беріть весь мій товар і ділите між

собою. Двадцять років я блукаю по світу, беручись за одне, кидаючи інше, але ніколи не знаходив такій дружній компанії в незвичайних обставинах. Чим більше робиш для людини, тим ближче він робиться тобі. Отже, вип'ємо перцівки і з'їмо шинку. Сьогодні, як завжди по неділях, лавка закрита, спати можна тут, а завтра ви всі будете відпочивати під землею, туди ж я подам вам сніданок, обід, вечерю і те, що захочете з'їсти вночі, тобто "нічник".

Відновивши сили горілкою, рясною їжею, сигарами і трубкою, змовники спустилися в підкоп. Вони досягли такого ступеня азартної втоми, коли думка про мету панує над усіма іншими, створюючи подвиг. Спирт діяв тепер тільки на мозок; свідомість було освітлено яскраво, як світлом магнію. Засинаючи, вони бачили уві сні підкоп, прокидаючись — прагнули негайно продовжувати роботу. Ще не зійшло сонце, дихати було легко, але після дев'ятої ранку задуха стала така сильна, що Тергенс обливався потом, а чим далі він заглиблювався до тюремної стіни, тим важче було дихати. Щоб не плутатися під час коротких перепочинків, змовники почали працювати попарно: Галеран з Тергенсом, а Ботредж зі Стомадором. Не маючи можливості випрямитися, весь час зігнувшись, сидячи на колінах або в незручному становищі, вони змушені були іноді лягати на спину, щоб, насильно розпрямляючись, вгамувати ломотну біль суглобів. Важко сказати, кому доводилося гірше — чи тому, хто відтягав важкі мішки до однієї сторони проходу, краще і сильніше зате дихаючи, так як був ближче до вихідного отвору, або тому, хто рив, — то сидячи боком, то напівлежачи або стоячи зігнувшись.

Працювати доводилося всім, що було під рукою. Іноді Тергенс або Ботредж угвинчували бурав, роблячи ряд свердловин, і, розхитуючи вапняк ломом, виривали його потім ударами кирки. Траплялося, що їх підбадьорювали порожнечі, що легко обламуються, куди лом провалювався, як крізь шкаралупу, але траплялися і вперті місця, які треба було довбати. Коли заглибилися вже за середину вулиці, вапняк почав відволожуватися, що вказувало близькість джерела, і до пізнього вечора робота протікала під страхом води, що може залити хід. Але цього не сталося. До тюремної стіни вапняк залишався вологим — зліва сильніше, ніж справа, проте не в такій мірі, щоб утворилася рідка грязь. Підкоп витримав до кінця. Коли набиті руками мішки витягнулися у стіни ходу, Стомадор і Ботредж підняли їх нагору і висипали в сарай, де вже височіла гора вапняку. Товар був вилучений: в сараї ледь вистачало простору, щоб помістити решту ґрунту. Ранковий рух почався, а тому стало небезпечно носити мішки через двір, так як виникла б підозра. тоді вирішили розсипати вапняк уздовж всього ходу, пробитого до одинадцятої години ще на два метра, а вночі зайнятися прибиранням ґрунту в сарай. До цього часу Стомадор ледь тримався на ногах. Тергенс сів біля виходу і заснув, тримаючи кирку в руках; Ботредж жадібно пив воду. Ніхто не міг і не хотів їсти. Вдалися до перцівки, яка єдино повертала осмислений вид нерівним неголеним лицям з червоними від пилу очима.

Розбудивши Тергенса, Ботредж повів його в крамницю, де всі роздяглися, обмились холодною водою і лягли голі, горілиць, на розстелені по підлозі ковдри. Повісивши на задній двері замок, Стомадор заліз в крамницю через дворове вікно і закрив віконниці. Він ліг поруч з Ботреджем.

Розпростерті тіла чотирьох людей лежали, як трупи. Лише пильно вдивляючись, можна було помітити, що вони слабо дихають, а на шиях їх здуваються і обпадають вени.

Цей хворобливий сон тривав до п'ятої години вечора. Повітряна ванна зробила свою справу — дихання стало рівніше. Тергенс стогнав уві сні, Стомадор мудро і мирно хропів. Першим прокинувся Галеран, все згадав і розбудив інших, які лише мить лежали з дико розкритими очима. Вони встали; одягнувшись — поїли, відчуваючи себе, як після довгого гулу над головою. Тепер домовилися так: щоб не здалася дивною довга відсутність Стомадора, крамар залишається вдома на випадок появи клієнтів або Факрегеда з звістками; інші йдуть під землю і пробудуть там до настання

опівночі, після чого передбачалося знову відпочити. Коли вони спустилися, крамар закрив вихід ящиками, але так, щоб не ускладнити доступ повітря.

За цей вечір були до нього три відвідування звичайного роду: дружина наглядача, яка купила пачку тютюну і колоду карт, п'яний рознощик газет, які не розраховував, що Стомадор охоче дасть йому в борг вина, а тому хотів вилити свої почуття, але прогнаний дуже рішуче, і сусід-городник, який забув, за чим прийшов. Однак цього разу Стомадор не пригостив його, сказавши, що "болить голова". Як стемніло, з'явилася Руда Катрін, закурила і сіла.

— Дядько Стомадор, Факрегед передає вам новини: його зміна налагодилася. Без баби вам, видно, ніяк не обійтися.

— Говори скоріше. Ось випий, викладай і йди; краще, щоб ніхто не бачив тебе

тут. Ми тепер боїмося.

— Значить, робота у вас налагоджена? Я думала, що стукають. Нічого не чути.

— Стукає у мене в голові. Будеш ти нарешті говорити?

— Факрегед дав мені обробити Мутаса, щоб той валявся хворий завтра, до дванадцяти дня, коли змінюються. Я цю справу злагодила. Мутаса підпоїв Оксамитовий Ус і передав його мені. Він у мене. Ви бачите, я напідпитку. Ми знайшли одного чоловіка, який нібито клопочеться стати наглядачем. Мутас розхвастався, а той його напуває, навіть грошей йому дав. І буде поїти цілу добу. Вранці я Мутасу дам порошок, щоб проспав зайве.

Все в порядку, дядько Стомадор, а тому чи не почастуєте мене.

— Ти не руда, ти — золота, — оголосив Стомадор, наливаючи їй коньяку. — Випий і йди. Ну, як твій Кравар?

— Так що ж Кравар? Він нічого. Став ходити і навіть не зовсім скупий. Не можна сказати, що він скупий. Я здивувалась. Тепер хоче одружитися. Тільки він страшно ревнивий.

— Візьми його, — сказав крамар, — потім будеш жаліти.

— Бачите "дядько Томе", я — чесна дівчина. Яка я там дружина?

Катрін пішла, а Стомадор вийшов до підкопу і, відваливши бочки, побачив Галерана, що стояв в колодязі, опустивши голову на руки, притиснуті до прямовисній стіні. Він глибоко зітхав.

Ботредж валявся біля його ніг з мокрою ганчіркою на голові. Тихо лунали удари Тергенса, що кришили вапняк.

— Прокиньтеся, — сказав крамарю Галеран, — вийдіть всі, треба пити кави. інакше ви помрете.

— Ніколи! — Галеран безглуздо подивився на нього. — Що нового?

— Факрегед чергуватиме.

— Так? — відгукнувся Ботредж, підводячись. — Серце починає працювати.

Зігнувшись, виглянув знизу Тергенс.

— Всі вийдемо, — заявив він. — Сили закінчуються. Завалили весь хід. Відпочивши, почнемо прибирати.

Він сів поруч з Ботреджем, звісивши голову і машинально витираючи лоба тилом руки. Стомадор розставив ноги ширше, нагнувся і почав допомагати знесиленим трудівникам виходити на двір.

Глава XIV

У понеділок весь день дув холодний вітер, і ця обставина значно полегшила роботу, яка перетворилася на страждання. Ніч, вся витрачена на прибирання брухту з підкопу, так вимотала робітників, що їх думки часом плутались. Чим довше ставав прохід, тим болісніше було снувати туди-сюди, згинаючись і тягнучи мішки з шматками вапняку. Обдерті коліна, руки, чорні від бруду і засохлої крові, розпухлі шиї і біль в крижах змушували іноді то одного, то іншого падати в напівпритомному стані. Залишалося їм пробити два з невеликим метри, але, викопавши цілий коридор для карликів, вони відчували ці два метри, як тортури. В противагу оглушення свідомості і суцільно хворому тілу, їх дух не поступався ніяким перешкодам, нагадуючи таран. Іноді, озираючись при світлі ліхтаря вперед і назад, Галеран відчував захоплення: ці чотирнадцять метрів тунелю, зовсім прямого, викликали в ньому гордість виправдавшої себе наполегливості. Тергенс помітно здавав. Він майже не говорив; очі його знесилено закривалися, і він, немов вмираючи, на мить робився нерухомий; Ботредж підтримував сили лютою лайкою на рахунок в'язниці, суду і вапняку, а також вином.