Дорога в нікуди - Грін Олександр

Нічого путнього не дала ця поїздка. Немає навіть свердловини, яку можна було б розширити, все наглухо закрито з усіх боків. Готель на замку, люди Гравелота обікрали його і зникли. Баркет з дочкою відмовилися — вони твердять, що не були в "Суші і морі". Чи маєте ви відомості?

— Ніяких, крім того, що нозі Гравелот легше. Гравелот, Тергенс і інші чекають з

дня на день обвинувального акту. Я вийняв з каменю гроші. Бідний Джемс! Навіть слуги общипали його. Що стосується мене, я обшукав все каміння. Їх було одинадцять, таких, які підходили до опису. Вже сутеніло, зловісно шумів прибій ... І раптом моя рука намацала в глибині бічної тріщини найбільшого каменю щось гостре! Я витягнув срібного оленя. Буря і постріл! Інше було там же. Ось воно, все тут, рахуйте.

Уважно подивившись на Стомадора, Галеран стримав посмішку і розглянув знахідку крамаря. Перерахувавши гроші, він віддав половину їх Стомадору, кажучи:

— Надалі у вас будуть витрати. Вони можуть бути значними, а тому сховайте

гроші ці у себе.

Срібний олень стояв біля руки Галерана. Взявши штучку, Стомадор повертів її:

— Так, це що таке, на вашу думку? Я, зізнаюся, довго ламав голову над питанням — навіщо Джемс тягав цю штуку з собою? Коштує вона трохи.

— Ймовірно, пам'ять про щось або подарунок, — відповів Галеран, розглядаючи оленя. — Олень, мабуть, дорогий йому. Тоді збережемо його і ми. Сховайте оленя, він, може бути, коштує дорожче грошей.

Крамар прибрав гроші і фігурку в шафу, звідки, до речі, витягнув пляшку

портвейну.

— О ні! — сказав Галеран, бачачи його гостинні рухи з стаканчиками і темною

пляшкою.

Забравши рахунки Давенанта, квитанції і записну книжку в свою кишеню, Галеран продовжував:

— Я вип'ю з вами, але тільки після закінчення важливої розмови. Голова повинна бути свіжа.

— А! Добре ... Але пляшка може стояти на столі, я думаю, — поцікавився Стомадор. — Так якось мальовниче. Ми все-таки сидимо "за пляшкою".

— Безумовно. Отже, сядьте, Стомадор. Чи може хто-небудь нам перешкодити?

— Ні, я нікого не чекаю і нікому не призначив прийти в цей вечір. Я знаю, про що хочете ви говорити.

— Якщо так, ваша проникливість виявиться взагалі корисною.

— Втеча?

— Так.

Досить помовчавши, щоб очікувана думка пролунала авторитетно, Стомадор знизав плечима і почав катати долонею на столі круглі палички.

— Це неможливо, — сказав він повільно і сумно, як людина цілком переконана. – Два роки тому бігли через стіну, звернену до пустиря, шість злодіїв. вони проламали стіну першого поверху і вилізли з двору по мотузяній драбині, яку закинули їм зовні їх доброзичливці. Після цього — а це був п'ятий випадок в році, хоча всі випадки різного роду, — гребінь стіни обведений потрійним рядом дроту електричної сигналізації; навколо в'язниці, з трьох її сторін, значить — по пустирі і двом провулкам, чергує наглядач, який походжає від кінця до кінця свого маршруту. Що стосується четвертої стіни — там спостерігає черговий над брамою йому добре видно вліво і вправо. А так як стіни висвітлені електрикою, як це ви бачили, пробираючись до мене, то втеча можлива двома способами: відбити арештанта у конвоїрів автомобіля, коли відвозять до суду, або навчити арештанта перелітати стіну на зразок півня. Але і півневі не злетіти буде, тому що стіна буде йому не по зубах: вона шести метрів висоти, як хочете, так і думайте. А від збройного нападу нам, я думаю краще утриматися.

— Так, я теж так думаю. Однак ваші слова мене не збентежили.

Стомадор, наморщивши лоб і випнувши губи, розмірковував. Нічого путнього він придумати не міг.

— Так близько від нас Гравелот, — сказав Галеран, вказуючи рукою до в'язниці,

— що, якщо йти до нього по прямій лінії, треба буде зробити не більше тридцяти кроків.

— Так. А між тим все одно, що від Землі до Місяця.

— Так і не так, — відповів Галеран. — Скоріше — не так, ніж так. Вам дуже дорога ваша лавка?

— Що ви задумали? Моя лавка ... — Стомадор прикинув в умі. — За передачу її мені я сплатив чотири місяці тому колишньому господарю сто фунтів. Річний прибуток склала б триста фунтів, а готівковий товар оцінюю в сто п'ятдесят фунтів. Однак тюремна адміністрація клопочеться влаштувати власну крамницю, і, якщо це трапиться, я кину справу. Прибуток дає одна в'язниця. Сторонніх покупців мало.

— Півтори тисячі фунтів, — сказав Галеран. — Вони ваші, лавка моя. Хочете?

— Або я здурів, або ви сказали неясно, зрозуміти не можу.

— Було б несправедливо, — пояснив Галеран, — вимагати від вас такої жертви, як віддати крамницю безкоштовно для пристрою підкопу. Підкоп — єдиний шлях порятунку.

Я купую лавку і влаштовую підкоп. Тієї ж ночі, як все буде зроблено, ви поїдете, щоб не зайняти місце Гравелота. Чи хочете ви вчинити так? Мої міркування ...

— Зупиніться, дайте подумати! — закричав Стомадор, схопивши Гравелота за пальці руки, яка лежала на столі, і міцно зажмурившись. — Не кажіть нічого. Дайте зосередитися. Один момент. Я, мабуть, сам хочу чогось в цьому роді.

Лавка в вашому розпорядженні. Беріть її. Також хороші півтори тисячі. Я кажу це не з користі. Про них сказано до місця.

-На жаль! — Я — неосвічена людина, — уклав він, відкриваючи очі і гойдаючись на стільці від пристрасті, що розгорілася в ньому до підкопу. — Я не можу висловити ... але те як ми сидимо ... і про що я говорю ..., світло лампи, тіні ... і пляшка вина! Та ви — міністр! Міністр змови!

Вже рука крамаря тягнулася до пляшки, чому Галеран тепер не перешкоджав.

Збуджені задумом, вони повинні були вгамувати його чарівний гул, чарівність перших його хвилин дією і вином. За першою пляшкою скоро пішла інша, але вино не сп'янило ні Галерана, ні Стомадора, лише впевненіше став їх азарт, що вимагає почати.

— Цілком можлива справа, — сказав Галеран, закінчуючи курити. — Тепер вийдемо, оглянемо поле битви; хоча вам давно відома топографія цієї ділянки міста, я повинен узгодити свої враження з вашими і про дещо порозумітися.

Вони вийшли, але не в хвіртку Лавочного двору, а в вузький прохід між лавкою від воріт в'язниці і стіною двору. Цей закуток був майже доверху завалений порожніми діжками.

Ставши на них так, що видно було бруківка, Стомадор вказав Галерану частину тюремної стіни проти себе.

— Там лазарет, — сказав Стомадор. — Однак його точне розташування мені невідомо. Поки це і не потрібно, я думаю. Але він тут, за стіною, я знаю, тому що одного разу допомагав наглядачеві тягти кошики з провізією і бачив всередині двору, направо від воріт, вузький одноповерховий корпус. Ботредж сидів у в'язниці, він знає, що ця будівля — лазарет. Тепер треба його розпитати докладно.

— Ми розпитаємо Ботреджа.

Галеран переводив погляд від огорожі лавки до протилежної стіни в'язниці, визначаючи на око довжину підземного ходу. Для цього він використав прийом деяких мисливців, коли їм сумнівно, чи досягне заряд дробу певну мету. Він представив ширину вулиці відчутно більшою дійсності — двадцять метрів, а потім також відчутно меншою — десять метрів; двадцять плюс десять, поділені навпіл, вказали приблизну довжину підкопу від лавки до тюремної стіни. Варто було встановити товщину цієї стіни, прикинувши третину метра для вихідного отвору, і товщину огорожі лавки, за якою думав він почати рити внутрішній хід до Давенанта.

— Чи не краще, — заперечив на його пояснення Стомадор, — зняти частину цегляної підлоги в моїй кімнаті і вийти до лазарету під лавкою?

— При такій нелегкій задачі чотири-п'ять зайвих метрів — страшна справа.

— Шкода, що ви маєте рацію моя кімната — саме приховане місце для роботи.

— Чим ви закриєте вертикальну шахту? Не цеглою, звичайно, а дерев'яний щит може бути помічений небажаним гостем. Тоді будуть ходити справлятися з тюремної канцелярії, як рухається наша затія. Немає краще цього закутка. Вночі безлюдно.

Коли ми пройдемо метра півтора-два горизонтального напрямку на достатній

глибині, — зверху не буде нічого чутно. До ранку над вертикальною шахтою невинно лежать ящики і солома. Землю будемо прибирати в сарай. Він порожній?

— Там є товар, але його можна перетягнути під брезент в кут двору. – Стомадор стрибнув з барильця і підтримав Галерана, який залишив спостережний пункт. — Ну я вам скажу, що якщо ця штука пройде, начальник в'язниці сяде в яму і, як Іов древній який-небудь, висипе собі на голову тонну золи або піску, не знаю точно, що вживається в таких випадках. Ви допустили помилку на третину метра. Немає потреби проходити за тюремну стіну навіть на дюйм — рити прямо під фундамент. Як впремося — трохи в бік, і хід зроблений.

— Це вірно, — погодився, подумавши, Галеран. — І ось чому добре такі речі

обговорювати разом. Вірно; однак за умови, що не помилимося відстанню, коли почнемо копати вихід вгору.

— Місце, де будемо знаходитися, ми визначимо дуже точно: просвердлимо звід катакомби довгим свердлом. Кінець, що вийде назовні, вкаже, чи треба рухатися ще далі чи все вже зроблено.

Так вони радилися напівголосно перед дверима крамниці і побачили довгу фігуру Ботреджа, що спотикається в темряві об ящики.

— До речі, до речі, Ботредж. За перцевою? Ви не підете, так як обговорите з нами одну важливу справу.

— Варто сюди зайти, як затримаєшся, — сказав Ботредж застудженим голосом, намагаючись розглянути Галерана.

— Треба вам познайомитися, — звернувся Стомадор до Галерана, який, зі свого

боку, спостерігав, — який Ботредж і чи можна йому вірити.

З обережності Галеран сказав вигадане ім'я — Орт Сідней, — а Ботредж так і

залишився Ботреджем.

Змовники увійшли в кімнату. Дивуючись, про яку важливу справу чекає відверта розмова, і скаржачись, що всю минулу ніч тремтів від холоду на шлюпці, далеко від берега, в очікуванні судна з кокаїном, яке не з'явилося з невідомої причини, а тому застудився, Ботредж сів проти Галерана. Стомадор витягнув з шафи літровий бутель перцівки і банку з консервами. Після того крамар сів на своє місце за середину столу.

— Не бійтеся, Ботредж, — сказав Стомадор. — Пане Сідней не наш, але свій, ось

бачите — вийшов каламбур.

— Я не боюся, — швидко відповів контрабандист, поглядаючи на Галерана з ввічливою посмішкою, при цьому в його лиці блиснула несвідома смілива риса, і Галеран повірив у нього.

— Що ж, будемо пити? — поцікавився Стомадор у Галерана, який ствердно

кивнув, пояснивши:

— Тепер можна пити, головне вирішено.

— Ботредж, — почав Стомадор, — якщо я з'явлюся за тюремними стіною якраз проти моєї лавки, що опиниться переді мною? Якого роду картина?

— Так треба знати, куди ви гнете і до чого.