Дорога в нікуди - Грін Олександр

Повернувшись, Галеран з відчаєм подивився на Тіррея.

— Ну як-небудь, Давенант!

Бачачи горе своїх друзів, які марно ризикують життям, Давенант зосередив погляд на одній точці стіни, підняв голову і напружився зісковзнути з ліжка. Дві-три секунди, підтримуваний Галераном, він тремтів на ліктях і звалився, закривши очі і стримавши стогін болю таким неймовірним зусиллям, що жили здулися на лобі.

— Невже не помилують? — сказав Галеран. — Адже він не може навіть стояти.

— Повісять в кращому вигляді, — відгукнувся Ботредж. — Бенні Сміта повісили після отруєння миш'яком, без свідомості, так він і не дізнався, що трапилося.

Ковтаючи сльози, Стомадор схопив Галерана за плече, твердячи:

— Досить ... Досить. Я більше не можу Я буду стріляти. Мені тепер все одно.

— Ідіть, — тихо вимовив Давенант — не мучьтеся. Мені добре, я спокійний. Я зараз живу сильно і гаряче. Заважає темна вода, вона набігає на мої думки, але я все розумію.

— Напасти на ворота? — сказав Ботредж. Йому не відповіли, і він зараз забуде про свою пропозицію, хоча приготувався до всього, як Стомадор і Галеран. їх стан нагадувало перекручені ключем замки.

Взявши руку засудженого, Галеран став її гладити і посміхатися.

— Думай, що я злегка запізнився, — шепнув він. Мені теж залишилося трохи жити. Робити нічого, ми підемо. Все-таки прости життя, цим ти його переможеш. Немає озлоблення?

— Ні. Трохи прикро, але це пройде. Ледве побачилися і повинні розлучитися! Ну як ви жили?

Ботредж почав голосно дихати і пішов до вікна; його рука нервово занурилася в кишеню. Він повернувся, простягаючи Давенанту револьвер.

— Не промахнетеся навіть із закритими очима, — сказав Ботредж, — ви — людина тверда.

Давенант вдячно глянув на нього, розуміючи сенс рухів Ботреджа і радіючи

всякому знаку уваги, як якщо б не жахливу смерть від власної руки дарували

йому, а веселе торжество. Він взяв і впустив його поруч з собою.

— Влаштуюся, — сказав Давенант. — Я розумію. Що ж це таке? Стомадор! Не плачте, великий такий, огрядний!

— Що передати? — скрикнув крамар, махнувши рукою на ці слова. — Чи є у тебе

мати, сестра або ж та, якої ти обіцяв?

— Її немає. Немає тих, про кого ви питаєте.

— Тіррей, — заговорив Галеран, — ця ніч дала тобі велику владу над нами. Врятувати тебе ми не можемо. Виконаємо будь-яке твоє бажання. Що зробити? Говори. Навіть смерть не зупинить мене.

— І мене, — заявив Стомадор. — Я можу залишитися з тобою. Відкриємо стрілянину. Ніхто не увійде сюди!

У цей момент напівбожевільний від страху Лекан увірвався в камеру і, прошипів: "Ідіть! Перестріляю! " — був обеззброєний Факрегедом, які підскочили до Лекана ззаду.

Факрегед вирвав у наглядача револьвер і вдарив його по голові.

— Уже пропав! — сказав він йому. — Схаменися! Змирися! На, випий води. Застебни кобуру, револьвер залишиться у мене. Ех, сльота!

— Лекан, здається, має рацію, — відгукнувся Тіррей. Оглушливі дії, лайка і стакан води привела до тями наглядача. Відчуваючи підтримку і міцну зв'язок всієї групи, він вийшов, бурмочучи:

— Мені здалося ... на дворі ... Чи скоро, нарешті?

— Покладися на мене, — сказав Факрегед, — не те ще бувало зі мною.

— Вирішуйте, — звернувся Ботредж до Давенанта. — Все буде зроблено на розрив серця!

— Не думайте, — зітхнув Давенант, — не думайте все ви так добре для одного,

якому судилося пропасти.

Погляд його був тихий і красномовний, як це буває в стані логічного абсурду.

— Повинна прийти, — сказав він з глибоким переконанням, — одна жінка, яка довідалася, що мене зранку не буде в живих. Їй сказали. Невже не найкраще з сердець здатне зважитися відвідати похмурі стіни, схвильовані стражданням? Це серце відкрилося, ставши на висоту великої милості, знаючи, що я ніколи не зазнав люблячої руки, опущеної на гарячу голову. Як мало! Як багато! Невідомо, як її звуть, і я не бачу її обличчя, але, коли ви підете, я побачу його. У цьому — все. Проклятий той, хто не зазнав такого привіту.

— Ми побачимо її, милий Тіррей, — сказав Галеран, уважно слухаючи промову, навіяну маренням і самотністю. — Хто їй сказав?

— Наче хтось із вас, — стрепенувся Давенант, оглядаючись із зусиллям, — який

недавно виходив звідси.

— Вийшли і повернулися, — несподівано промовив Стомадор, відповідаючи поглядом пильній погляду Галерана.

Ботредж теж зрозумів. Образи передсмертного збудження відкрилися їм в тій же простоті, з якою говорив Давенант. Ніч смертного вироку зрівняла всіх. На багато чого досить було натяку.

— Стомадор, — шепнув Галеран, відходячи з крамарем до вікна, — адже ви готові на все ...

— Він готовий, я з ним, — сказав Ботредж, — але ... ви?

— Ні, я не годжуся, — сумно відповів Галеран. — Я — зіпсований. Ви зробите краще мене, якщо зробите.

Слухавший біля дверей Факрегед похмуро кивнув головою, коли Галеран очима запитав його.

— Так, — сказав Факрегед, — все ми зважилися на все, щонайменше про нас будуть говорити з повагою. Нехай йдуть, тільки недовго, через годину стане небезпечно.

— Про що ви говорите? — запитав Давенант. — Як довга ця ніч! Але я не скаржуся, я ніколи не скаржився. Галеран, сядьте на ліжко, ви підете останній.

Тим часом Ботредж і Стомадор, крадучись, проникли в отвір за стіною лазарету і поповзли до Тергенса; він, здогадуючись вже про поганий кінець, мовчки дивився на приятелів, які, вхопивши один одного за плечі, сперечалися, стоячи на колінах. Тергенсу Стомадор зробив знак не заважати.

— Ви слухайте, — говорив Ботредж, трясучи плечі крамаря, — я спритніше вас і можу сказати все швидше. Я знаю що робити.

— До чого спритність? Пустіть, відчепіться, ти все загубиш! — заперечував Стомадор, сам не випускаючи плеча Ботреджа. — За тобою прибіжить натовп ...

-Не затинайтеся, часу у нас мало, — перебив Ботредж, — адже це не те, що

привести священика. Душа його мучиться. Чи розумієш ти?

— Я все розумію краще вас. Зійди з дороги, кажуть тобі. Ти не можеш висловити, як потрібно, від тебе розбіжаться всі. У мене є досвід на ці речі! Я вивчаю психологічні підходи і маю вірність очі! Як можеш ти мене замінити? Це нахабство!

— Киньте. Я збігаю за кут до однієї вдови, вона добра душа і не боягузлива. вона відразу піде. Її син теж сидить у в'язниці, тільки не тут.

— Так розумієш ти, чого хоче він перед смертю? — зашипів Стомадор. — Навіть мені цього не сказати, хоча в таку божевільну ніч мої думки прокинулися на все життя!

Він хоче зітхнути — чуєш? — зітхнути всім серцем, зітхнути назавжди! Мовчи!

Мовчи! Це я приведу останнього, невідомого друга, такого ж, як його світла

маячня! — в нестямі шепотів Стомадор, витираючи сльози і відчуваючи сили розбудити ціле Місто. — О ніч, — сказав він, прагнучі звільнитися від почуттів, що переповнили його, — створи істоту з променів і посмішок, з милосердя і турботи, тому що така душа нещасного, готового померти від руки нечестивих! Що ми будемо базікати. Стій у тюремного виходу і стріляй, якщо знадобиться!

Ботредж хотів заперечувати, але Тергенс взяв його за комір блузи і відтягнув від крамаря, який кинувся, вдаряючись головою об звід, до виходу на двір.

— Сидіть, — сказав Тергенс, — крамар говорить діло. Перескочивши з двору на пустир ззаду сараю де Груббе сидів і сильно хвилювався, не випускаючи з рук рульового колеса, крамар тільки махнув йому рукою, даючи тим знак стояти і чекати, сам же обігнув квартал з боку пустиря, вибігши на Тюремний провулок нижче в'язниці.

Сухий, пекучий вітер обвівав його фігуру. Задихався З оголеною головою, відчуваючи весь час безмовний заклик ззаду себе, Стомадор озирався в нічний порожнечі. Він то йшов, то біг.

Місяць таївся там, світилося його плече. Безпристрасне нічне світло охоплювало тіні будинків. Не добігаючи моста в низині, що з'єднує передмістя з містом, Стомадор побачив двох дівчат, що квапливо повертаються додому. Він кинувся до них з глибокою вірою в одушевлявши його силу, але, завмерши від несподіванки, ці дівчата при першому його слові: "Допоможіть вмираючому .." — розділилися і кинулися бігти, перелякані диким видом розпатланої огрядної людини. Не зупиняючись, та не збентежачись, Стомадор пробіг короткий квартал, що з'єднує міст зі ступенями північного виходу Центрального бульвару, який майже перетинає місто прямою лінією.

Густе листя низьких пальм шуміло і коливалося від гарячого вітру, далеко грав оркестр мавританської ротонди; його звуки віддалялися вітром, іноді лише звучачи виразно і тривожно, як слова, які кидають в двері людиною, що йде назавжди, далеко. Майже не було перехожих в цю годину ночі; на кінці бульвару одна виразна жіноча фігура в чорній мантильї наближалася до східців; як зірки, блиснули її очі.

— Життя, зупинись заради смерті! — крикнув Стомадор, кидаючись до неї. — Хто б ви не були, вислухайте голос самого відчаю! Справа йде про засуджену до смерті. Я не п'яний, не є божевільним, і я відразу повірив у вас. Не обдуріть мене!

Глава XV

Навіть перший місяць шлюбу не дав щастя молодій жінці, яка так гаряче любила свого чоловіка, що вона не помічала його обдуманих дій, які підготовляють розрив. Лише перші дні шлюбу Ван-Конет був уважний до своєї дружини; з переїздом в Покет він перестав соромитися і почав вести те звичайне для нього життя, до якого звик. Він був розсіяний, різкий і глузливий, як дорослий, що швидко розчарувався в іграшці, взятої їм з примхи для недовгої забави. У цей день Консуело була грубо ображена

Ван-Конетом, який дорікнув дружині її незнатним походженням. Щоб хоча трохи розсіятися, молода жінка вирушила на концерт одна, де, слухаючи музику, яка схвилювала і ще більш засмутила її, в задумі покинула концертний зал. Вперше так тяжко не збігалися виражені високим мистецтвом почуття з її гірким наївним досвідом. Сумна, відчуваючи бажання залишитися одній, вона, мало знаючи місто, повільно йшла по бульвару не в ту сторону, куди треба було йти, і її зупинив Стомадор.

Побіжно глянувши на нього, Консуело зронила кілька іспанських слів і хотіла пройти далі, але Стомадор так дбайливо, хоча з ентузіазмом, схопив її руку, що вона зупинилася, не наважуючись сердитися.

— Не йдіть, не вислухавши, — говорив Стомадор, розчепіривши руки, наче ловив її. — Сеньйора, засуджений до смертної кари кращий мій друг, Джемс Гравелот, і на світанку його повісять.