Дорога в нікуди - Грін Олександр
Вино і тютюн були тепер єдиною їжею всіх чотирьох.
У понеділок від години дня і до шостої вечора Тергенс, Галеран і Ботредж забулися важким сном, сидячи у вихідного отвору, і, як стемніло, прокинулися, відразу приклавшись до пляшок. Їх розбудив Стомадор, який змушений був весь день торгувати, засинаючи на ходу і відповідаючи покупцям не завжди зрозуміло. Катрін відвідала його, купивши для виду бляшанку кави.
— Присуджені всі до повішення, — сказала жінка, — Факрегед в лазареті. Вночі в п'ять годин засуджених відвезуть в кріпосну в'язницю, де є такі ж троє з інших справ, там будуть страчувати.
Жах, зрозумілий кожному, хто полюбив людину за те, що робить для нього, відгукнувся в ногах крамаря тремтінням відчаю. Він пішов і розбудив Галерана, сказавши про вирок.
Хоча треба було очікувати тільки такого вироку, звістка ця перевершила всі
штучні способи підкріплення нервової системи. В мовчанні почалася робота.
О десятій годині вечора палиця з одного зарубкою вдарилася об бруківку і лягла неподалік
від лавки. Стомадор підняв її.
Було б безцільною жорстокістю описувати ці останні години, що представляють ні марення, ні життя, напівнепритомні зусилля і страх померти, якщо не вистачить пульсу. Єдино спирт рятував всіх. До пів на дванадцяту було вирвано у землі всю відповідну розрахунками відстань — і від низу до верху утворилася шахта, закупорена над головою
шаром в півтора фута. Груббе, який отримав через Катрін звістку, приїхав обхідними дорогами і став на деякому віддаленні на пустирі за сараєм Стомадора. Наспіх переодягнувшись в темні, прості костюми, замінивши туфлі черевиками, взявши гроші, револьвери, замкнувши крамницю і очистивши прохід від інструментів, так що виразність у всім була до кінця, змовники приступили до звільнення Давенанта.
Залишивши Тергенса під ліхтарем, серед проходу, Ботредж, Стомадор і Галеран підійшли до останньої перешкоди, що висла над головою стелею з землі і коренів. Стомадор тримав драбину напоготові. Неймовірні зусилля останніх годин приголомшили всіх. Дихати було майже нічим. Тергенс, впавши під ліхтарем, сидів, спираючись стіною об стінку, і, простягнувши ноги, хрипле дихав, звісивши голову. Ботредж торкнув його за плече, але той
тільки махнув рукою, сказавши: "Горілки!" Вийнявши з кишені пляшку, контрабандист сховав її в коліна приятеля і приєднався до Галерана.
Галеран і Стомадор, стискаючись в тісноті, пропустили Ботреджа, найвищого з них, нанести склепінню останні удари. Ботредж не міг діяти киркою вгору, він взяв лом і рівно о п'ятнадцятій хвилині на першу, по годиннику Галерана, встромив лом. Обрушився град земляних грудок. Шепнувши: "Стережіться", хоча Галерану і крамарю, що стояли нагнувшись в горизонтальному проході, не загрожувало ніщо, Ботредж похитав лом, ще глибше просунув його наверх і, діючи як важелем, ледве встиг сам закритися рукою: земля провалилася і засипала його до колін. У дірку хлинув протяг; місячне небо, розділене гілкою куща, відкрилося високо над запорошеним лицем контрабандиста.
Похапцем підставивши драбинку, Ботредж руками обвалив нерівність країв, розширив отвір і ляснув себе по боках.
— Увірвалися! — шепнув Ботредж. — Чекайте тепер! Отвір був на відстані двох
кроків від стіни. Торжество людей, які хрипко дихали повітрям тюремного двору, було вищою нагородою за виснаження останнього жахливого дня. Навіть знесилений Тергенс тихо відгукнувся здалеку: "П'ю. Чую ... Чудова справа! " Всі троє штовхалися і тіснилися під отвором, як риби у ополонці, чекаючи, що ось-ось затемнить світло місяця тінь Давенанта, випущеного Факрегедом з камери.
Ніщо не прошуміло, ніщо не стукнуло; ні кроків, ні шереху нагорі, і раптом Галеран побачив Факрегеда, який опустився над ямою на карачки. Їх погляди зчепилися. Розгублене лице Факрегеда вразило Галерана.
— Де він? — шепнув Галеран. — Давайте його. Стрибайте самі. Екіпаж готовий.
— Зірвалось, — сказав Факрегед, ламаючи гілку куща, яка дряпала обличчя.
— Що трапилося?
— Йому не вийти. Не зробити жодного кроку. Він в жару і в маренні, іноді тільки лепече розумне. Сил у нього немає. Я його хотів посадити, він знесилів і впав.
Весь день курив і ходив. До вечора — як вогонь, але лікарі вирішили не кликати, на що сподіваємося — самі не знаємо. Кинувши вам палицю, я бачив, що він поганий, але думав — дійде, а там його віднесуть. За останні дві години як громом вразило його.
Усунувши Мутаса, Факрегед все ж сильно боявся, що його чергування виявиться усередині в'язниці, як призначалося за розкладом, а в лазарет відправиться хтось інший.
Факрегеда виручила його репутація невблаганного і пильного вартового, яку він підтримував свідомо. Обставини майбутньої трагедії схилили помічника
начальника в'язниці на сторону Факрегеда. Друг контрабандистів підкупив другого наглядача за лазаретом, Лекана, прямо і грубо розкривши перед ним руки, повні золота. Прийом виявився вірним: ніколи не бачивши стільки грошей і дізнавшись, що втеча забезпечена, Лекан піддався чарам і погодився брати участь у звільненні засудженого.
П'ятдесят фунтів Факрегед взяв собі.
Так нестерпно, так жахливо прозвучала похмура звістка, що Галеран негайно
виліз вгору і, задихаючись від скорботи, опинився в саду лазарету. Він озирнувся. За ним стояв Ботредж; Факрегед підтримував Стомадора, який вилазив.
— А ви куди? — запитав Галеран.
— Всі разом, — сказав Ботредж. — Ніч місячна, будемо гуляти.
В його очах блищало світло повного зречення, що рідке з'являється у людей.
— Для чого ж я жив? — сказав Стомадор. — Тепер ніщо не страшно.
Факрегед ковзнув до кута будівлі, де відкриті двері затуляла собою вид на ворота.
Звідти доносилася тиха розмова наглядачів.
— На волосині так на волосині, — прошепотів він. — Ідіть тихо за мною.
Один за іншим вони проникли в яскраво освітлений коридор загального відділення. Галеран побачив блідого, Лекана, який трясся, безпорадно глянувши на Факрегеда, отримав у відповідь:
— Готуйтеся до всього, відступ забезпечено. Чуючи тривожний рух в коридорі, деякі арештанти загальної палати прокинулися і лежали прислухаючись, з збудженням глядачів, які юрмляться біля дверей театру. "Що там?" — сказав один. "Відвозять стратити", — відповів другий. "Хто-небудь помер", — здогадувався третій. З одинадцяти бувших там хворих тільки один відчув, в чому справа, і так як він був засуджений на двадцять років, то закрив вуха подушкою, щоб не чути звуків шалено-сміливого дії. Ятрили. Лекан залишився, щоб брехати арештантам, якби вони надумали викликати його, з цікавості, дзвінком, а решта заглибилися в коридор одиночних камер і підійшли до двері Тіррея. Почувши кроки, він відмовився від неясних фігур марення, стиснув свідомість і направив його до звуків ночі. "Йдуть за мною; як пізно і непотрібно тепер, — думав він, — але як добре, що вони прийшли. Або мені все це здається? Адже весь час здавалося щось, воно відлітає і забувається. Недовго мені залишилося жити. Коли смерть близько,
все не зовсім вірно. Але я не знаю". Я хочу, — вголос продовжував він, радісно і дико дивлячись на Галерана, що з'явився перед ним, — щоб ви підійшли ближче. Ви — Галеран. Орт Галеран, мій друг ... "
Побачивши запалене обличчя Давенанта, Галеран стрімко підійшов до нього.
— Невже прокопали вулицю поперек?
— Так, Тіррей, зроблено, і ми прийшли, — сказав Галеран, ще сподіваючись, що настала очевидність звільнення підніме це змарніле тіло. Він насилу впізнав того юнака, яким був Давенант. Дивне і обтяжливе було таке побачення, коли сказати хочеться багато, але не можна втрачати ні хвилини.
Галеран сів в ногах Тіррея. Стомадор і Ботредж встали біля столика.
— Джемс, я тут, — шепнув крамар, — ми не залишимо тебе.
— А це хто? Це Стомадор, — продовжував Давенант, якому в його стані нітрохи не здавалася дивною сцена, що представляє суцільний ризик. — пиріг з ріпи, Стомадор, навіки з'єднав нас. Орт Галеран, мій друг. Ви зовсім білий, та й я такий же — всередині.
— Тримайся, тебе врятують. Все готово. Встань, ми поїдемо до мене, в заміський мій будинок. Автомобіль чекає. Ти поїдеш на пароплаві в Сан-Ріоль або Гель-Г'ю.
— Неможливо, Галеран. Має бути, ви наймиліша людина з усіх, кого я знав, а я, здається, знав когось ..
— Так встань же, дурний!
— Прикутий. Закінчився як ходок.
— Три рази я поміщав в газетах оголошення про тебе.
— Я не читав газет ... Я довго не читав їх, — сказав Давенант.
— Я повернувся через два дні після твого зникнення. У мене було багато грошей. Твоя частка — кілька тисяч. Вона ціла.
— Мені тоді потрібно було тільки сто фунтів. Ах, як я шукав вас!
Давенант любовне дивився на нього, бажаючи одним поглядом передати все, про що важко було говорити. Наморщившись, він підняв руку і, зітхнувши, впустив її.
— Ось так і я, — сказав він, — ще менше сили в мені.
Галеран відкинув ковдру і тихо опустив її. Нога, надувшись, червонувато блищала; Ступня, злившись з ікрою, втратила форму.
— Не берігся? — сказав жахнувшись Галеран. — Що ж тепер?
— Як я міг берегтися? — ясно, але з трудом говорив хворий. — Берегтися, тихо лежати з могильним піском на зубах! Так. — я не міг. Зі мною вчинили мерзенно, мені обіцяли, що мене привезуть до суду, проте все було вирішено без мене.
Факрегед заглянув в камеру. Блідий, весь зрушений на одну думку, з покусаними від хвилювання губами, він оглянув усіх і підійшов до ліжка, скрібши лоба.
— Як пласт! — сказав Факрегед. — Що вирішуєте? Не мучте його.
— Увесь труд, все пропало, — сказав Стомадор. — Підсилься, Гравелоте. Тільки вийти і спуститися! Там ми тебе заберемо!
— Чи багато залишилося безпечного часу? — запитав Галеран.
— Що час? — відповів Факрегед. — У нашому розпорядженні вірних дві години, поки там заворушиться, але, будь хоч десять, його все одно не винести.
Дійсно, забрати Тіррея було не можна. На вузькому повороті, прикритому від очей дворового наглядача розхристаною стулкою дверей лазаретного входу, людина могла прослизнути непомітною, тільки притискаючись до стіни і заглушаючи свої кроки. Галеран пішов до виходу, подумки підтяг сюди Тіррея і побачив, що, якщо хворий навіть не скрикне, — всі вони будуть миттєво спіймані. Тягти тіло втрьох виявлялося такою дією, яка вимагала ще одного метра прихованого від очей наглядача простору, і то за умови, що гравій не хрусне, а посилене дихання чотирьох чоловік не порушить тишу тюремного двору.
