Дорога в нікуди - Грін Олександр
Ясно, що можна потрапити в кілька різних місць.
— Ви маєте рацію, — сказав Галеран. — Справа в тому, що належить рити підкоп з двору цієї лавки до лазарету і звільнити Гравелота. Іншим чином йому врятуватися неможливо. Треба знати, в якому місці за стіною в'язниці вигідніше рити вихідний отвір.
Ботредж нічим не видав свого здивування, але хитро подивився на Стомадора.
— Ви вже пили перцівку? — запитав він, не знаючи — жартувати або відповідати серйозно.
— Коли жартували в моєму домі такими речами?
— Ну, дядько Стомадор, це я так. Судить самі, а я розповім побудову двору за тією стіною, яка проти нас, з воротами. Ліворуч від проходу між воротами примикають до нього квартири начальника і його помічника, а направо, тобто в нашу сторону, до проходу примикає цейхгауз. Його продовженням вздовж стіни є той самий лазарет. На правому його крилі садок з кущів, куди днем водять хворих, якщо дозволяє лікар. Тільки в цей садок ви і можете потрапити. Я вип'ю, — сказав Ботредж, помовчавши, — і потім буду разом з вами міркувати. Справа зухвала, що говорити, проте можлива.
— Чому ж це ти вип'єш? Ми теж вип'ємо. — Стомадор наповнив стаканчики і
посунув кожному вилку — брати з бляшанки м'ясо. Сам він випив останнім і, голодний, почав ґрунтовно їсти.
— Хто куховарить вам? — захотів дізнатися Галеран.
— Ніхто, уявіть. Я харчуюся своїми товарами, так звик, від гарячого я сонливий.
— Ось тільки як вийти з лазарету? — сказав Ботредж. — Двері хоча і з правого крила на кінці будівлі, але вони розташовані по фасаду, їх бачить вартовий внутрішніх воріт. Він сидить там на лаві, у своїй будки, або ходить туди-сюди.
Всі задумалися.
— Ось бачите, — сказав Стомадор Галерану, — обставина це не дріб'язкова.
— Ці двері куди відкриваються? — Галеран пояснив свою думку рухом руки від себе і до себе. — Інакше кажучи, якщо людина виходить з лазарету, то двері відчиняються наліво, до воріт, або направо?
— На ... ліво, — сказав, подумавши, з упевненістю Ботредж. — Так, наліво, так як я працював в садку і бачив її. А моє око, як — позитивно — фотографія.
— Це дуже важливо, щоб двері, відкриваючись, закривала собою з боку вартового людину що йде. — Галеран знову взявся думати. — Ну, тепер скажіть, можете ви допомогти рити?
— Будь ласка, я можу.
— Він сильний, — сказав Стомадор, — тільки на вигляд кістлявий.
Тоді Ботредж поцікавився загальним складом плану, і Галеран розповів йому всі припущення, які були обговорені вже з крамарем. Все це було тільки початок.
Більш важливі питання — про розподіл чергувань в рішучу ніч втечі, про те,
хто буде працювати, куди складати вибрану з підкопу землю, — виникли самі
собою. Без Факрегеда вночі в лазареті не обійтися — такою була спільна думка, передана для розвідки і розробки Ботреджу, за допомогою Катрін Рудої і Кравару, який почав під її впливом надавати контрабандистам все більш важливі послуги. Галеран хотів ще виміряти ємність сараю, порожніх ящиків і бочок, які захаращувати маленький двір лавки. Зробивши паперовий метр зі старої газети, Галеран пішов, сказавши:
— Чим більше ми дізнаємось за цю ніч, тим легше буде потім.
Коли Галеран вийшов, Стомадор і Ботредж спорожнили по склянці перцівки. Побачивши навощені палички, Ботредж зібрав їх в кулак, поставив снопом і відразу розтиснув руку.
Палички впали один на одного, як жменя макаронів.
— Батько? — запитав він, даючи знак починати гру.
— Такий же, як я.
Стомадор низько нагнувся над столом, виглядаючи паличку, що вільно лежала, або впала так, щоб зняти її можна було, не ворухнувши жодної іншої. Якщо паличка, що торкалася до тієї, що знімається, хоча трохи рушала, гравець поступався чергу, а вигравшим вважався той, хто більше зняв паличок. Це була хвора, злодійська гра, яка вимагає точного розрахунку рухів.
Спочатку Стомадор прибрав з купки, де відкочуючи, де натискаючи один кінець, щоб скинувся вгору інший, п'ять штук, потім йому постала задача розділити дві палички, які припали паралельно одна до одної. Він потягнув найближчу до себе за середину кінцем пальця, але не зумів різко відсмикнуть її, і друга паличка ворухнулася.
— Грай ти. Слухай, нам потрібен третій, двоє не можуть рити і піднімати ґрунт вгору. Переговори з Даном Тергенсом.
— Кращого працівника не знайти, — відповів, тягнучи паличку, Ботредж. — Але тільки Дану буде прикро, що його брата повісять.
— Ви, Ботредж, повинні знати, — заперечив Стомадор, для якого зміна "ти" на "ви" заміняла інтонацію, — що, якщо Гравелот втече, буде підняте скандальну справу проти Ван-Корнета, і тоді всіх пощадять. Сідней багатий, адвокати і газетярі почнуть йому допомагати. Тепер же нічого зробити не можна, ходи замкнені.
— Я поговорю, — Ботредж зняв восьму паличку, а на дев'ятій помилився. — Але головне все-таки не в тому, — зітхнув він. — Стоп, ви зачепили!
— Нічого не рушила, що ти брешеш!
— Я не сліпий.
— Грайте, якщо ви так вперті, — сказав з досадою крамар. — Це у вас очі
гойдаються. На що ми граємо?
— На пачку цигарок, дядько Том. Головне, я говорю, полягає в Факрегеді.
Єдино, якщо він буде черговим по лазарету.
— Доведеться подумати.
— Думати повинен він, а ви клопочіться тепер, щоб як-небудь поспати вдень. днем рити не прийдеться.
Галеран повернувся дуже задоволений зчисленнями. Хоча це був розрахунок грубий, він все-таки переконався, що сарай легко вмістить двадцять кубічних метрів розпушеного ґрунту. Вважаючи горизонтальні і вертикальні ходи підкопу загальною довжиною дев'ятнадцять, навіть двадцять метрів, при висоті один з чвертю метр на один метр ширини, виходило близько двадцяти п'яти кубічних метрів щільної маси; розпушена, вона збільшувалася в обсязі. Ці тридцять п'ять — сорок кубічних метрів відпрацьованого ґрунту можна було укласти в сарай, а надлишок розмістити по бочках і скриньках.
Таким чином, план підкопу почав приймати реальні обриси, і його основні лінії проступили досить виразно. Розповівши про свої обчислення, Галеран підняв питання про придбання інструментів. Як тільки заговорили про інструменти, Галерану і Ботреджу одночасно прийшла вельми істотна думка — обставина, про яку, дивним чином, не подумали спочатку, хоча, не вирішивши його, важко було сподіватися на успіх: що являє собою ґрунт між в'язницею і лавкою?
— Дядько Стомадор, — вигукнув Ботредж, — ми збираємося довбати камінь. Невже ви і я забули про це? Під нами вапняк.
— Не може бути! — сказав Галеран, питання якого про властивості ґрунту так несподівано попередив Ботредж.
Стомадор, значно повівши очима, піднявся і вийшов, захопивши ніж. Галеран, зчепивши пальці, тривожно мовчав. Ботредж, широко розкривши очі, дивився на нього і, сильно затягуючись, курив.
Підрив ножем невелике заглиблення, Стомадор повернувся і кинув на стіл
білувато-жовтий шматок.
— Пухкий травертин, — полегшено заявив він, витираючи спітніле чоло. — Можна різати ножем.
Галеран уважно оглянув камінь. Дійсно, це був пористий раковиний вапняк м'якою формації, неправильно званий мулярами "травертин", щільністю
трохи міцніше штукатурки.
Щілини віконниць почали бліднути; наближався світанок першого дня завзятої боротьби за життя Тіррея. Ботредж пішов, а Галеран сів писати ув'язненим про надії і труднощі.
Це була його перша записка в'язневі.
З обережності він підписався "Г", а все таємне просив Стомадора передати на словах через Факрегеда, коли того випаде нагода.
Глава XI
Ніколи Давенант не думав, що його доля спотвориться одним з найтяжчих
мук — позбавленням волі. Він намагався, як міг, твердо переносити потрійне своє нещастя: ув'язнення, хворобу і загрозу суворого покарання, абсолютно неминучого, якщо не станеться якоїсь раптової рятівної події. Навіть його думка не могла бути вільна, так як, про що б не думав він, стіни камери і порядок дня були нерозлучно при ньому, від них він не міг піти, не міг забути про них. Сон, єдина відрада бранця, часто нагадував про в'язницю баченнями чудесної втечі; тоді пробудження вночі при світлі затіненій електричної лампи над дверима було ще болісніше. Сон повторювався, втеча урізноманітнилася і, щасливо закінчуючись, виводила його в сади, що з'єднують над водою прекрасні острови, або Давенанта ловили.
Він уві сні бачив себе у в'язниці, думаючи: "Це сон ..." — і прокидався в тюрмі.
Одного разу снилося йому, що голос його володіє чудовими властивостями, — звук голосу змушує коритися. Давенант постукав у двері. "Відчиняйте", — сказав він наглядачеві, і той слухняно відкрив двері. Давенант вийшов з лазарету і підійшов до воріт, знаючи, що ніхто не наважиться чинити опір голосу, озвученому як таємне бажання самого повинуючогося цим його наказам. Ворота відкрилися, і він вийшов на сонячну вулицю. Це була та вулиця, де жив Футроз. Незабаром Давенант побачив знайомий будинок, і серце його забилося. Його батько, сміючись, відкрив йому двері, кажучи: "Що, Тірі, прийшов все-таки? " Давенант побіг до вітальні. Вона була дивно освітлена. Роена і Еллі сиділи там анітрохи не старше, ніж дев'ять років тому, про щось радячись між собою; вони неуважно кивнули йому. Щось важке, сіре прив'язане було до спини кожної дівчинки. "Це я, — сказав їм Давенант, — будемо стріляти в ціль". — "Тепер не можна", — сказала Рой, і Еллі теж сказала: " Не можна, ми повинні носити каміння, і, поки правильно не вкладемо їх, не буде у нас ніякої гри ". — "Киньте камені, — сказав Тіррей, — я — голос, і ви повинні слухатися. Киньте! " — крикнув він так голосно, що прокинувся, і, ламаючи, калічачи марево, проникла в нього в'язниця.
З першого ж дня цього похованого в стінах життя Давенант почав думати про втечу. Він був в місті, де народився і виріс. Спогад знайомих місць, будинків, вулиць, які знаходилися поблизу нього, але виявлялися недоступними, діяльне штовхав його розум до роздумів про можливість втечі.
Невідомо чия фантазія ще так витончується в комбінаціях і абсурдно-логічних побудовах, як фантазія в'язня одиночної камери. Самотність ще більш запалює фантазію.
Ув'язнені загальних камер мають хоча б можливість ділитися своїми міркуваннями: один знає те, інший — це, взаємне обговорення шансів робить навіть нездійсненний задум предметом, доступним логічному виправленню, доповненню; критика і оптимізм створюють ілюзію дії; але одиночний арештант завжди тільки сам з собою, його омани і помилки в розрахунках виправляти нікому.
