Трохи сонця в холодній воді ("Сонячний промінь в холодній воді") - Саган Франсуаза

Була вже друга година ночі, коли веселий, трохи напідпитку Жан підвіз їх додому. Наталі похитувало, а в Жіля був поганий настрій. У ванній він підготував кілька колючих фраз, та, коли повернувся до спальні, Наталі міцно спала. Жіль ліг поруч і довго не міг склепити очей.

Розділ III

Наступного ранку, коли Наталі прокинулась, на її обличчі відбивалися засоромленість і подив, як у людини, що хоча й випила зайвого і почуває себе трохи винною, проте чудово виспалася, відпочила, свіжа й бадьора. Вона крадькома подивилася на Жіля, і він мимоволі всміхнувся.

— То як? Бачила уві сні Нікола?

— Нікола мені страшенно сподобався,— відповіла вона.— Він подібний до великого, плохого пса.

— Тобто великого, п'яного пса,— сказав Жіль.— До речі, я не знав, що ти вмієш пити.

Вона подпвплась на нього і, трохи помовчавши, мовила:

— Річ у тім,— сказала вона,— річ у тім, що мені було страшно. Я нікого не знала, а ти знав усіх. До того ж я мала такий смішний вигляд поряд з тими дівчатами.

Жіль з подивом звів на неї очі.

— Саме так. На мені була звичайнісінька чорна сукня, простий разок перлів, а вони всі були як Діани-мисливи-ці. І ти явно ніяковів, знайомлячи мене з усіма...

— О, це вже занадто! — обурився Жіль.— Це занадто!.. Невже ти думаєш, що я можу соромитись тебе?

Пригорнувши її, він перекинувся горілиць. їй було страшно... Наталі, яка нічого не боялась, яка кинула виклик усій лімузенській провінції, яка залишила чоловіка, раптом злякалася в клубі добродушних п'яничок. Жіля це і смішило й розчулювало.

— Не те, що соромитись,— задумливо сказала вона.— Ні, не соромитись. Але тобі могло бути нудно зі мною. Тому я й зраділа, коли Нікола підсів до нас.

— Але ж з нами був Жан. Він вважає тебе справжнім чудом.

— Бачиш, Жан передусім твій друг. Який би вибрик ти не зробив щодо нього чи щодо мене, він тобі все простить. Я навіть думаю, чи не тішить його якоюсь мірою, коли ти щось робиш не так.

— Ти з глузду з'їхала,— сказав Жіль.

Та все ж йому тепер пригадалось, яким радісним бував часом Жан, коли він, Жіль, опинявся "на спаді", як вони обидва казали, і схвалював усі його крайнощі, а то й зовсім безглузді вчинки. Жан заспокоював друга, намагався навести на розум, але робив це з якоюсь веселою поблажливістю, майже з захватом і цим тільки підбурював його викидати коники. У всякому разі, ніхто насправді не знає ні своїх друзів, ні того, який прихований вплив — іноді самі того не відчуваючи — вони справляють на нас. Та все ж смішно собі уявити Жана, друзяку Жана, в ролі підступного сатани. Жіль засміявся.

— Ти все піддаєш сумнівам. Ти маєш намір перевернути мені все життя?

— Мені здається, що моє життя ти не дуже щадив,— миролюбно зауважила Наталі.

Приплющивши очі, вона дивилась на Жіля. Може, минулого вечора вона й боялася всіх цих людей, але зараз, уранці, його вона анітрохи не боялась.

— Ти сувора й жорстока жінка,— сказав він.— Нікого ти не боїшся. Крім того, ти алкоголічка. Ти ще й розпусниця,— закінчив він, навалившись на неї.— Треба буде познайомити тебе з Жільдою.

— А хто така Жільда?

Тепер він був на ній, жадав її і зовсім не мав охоти розмовляти про Жільду. Та все ж він зніяковіло пробурмотів:

— Розпусниця.

— О-о-о,— сказала вона,— всі жінки можуть бути розпусницями. Я сама, ти знаєш... Це нічого пе означає. Насолода, коли когось любиш...

— Помовч, балакухо,— сказав він.

Пообідали вони в Ліпна дуже пізно, і Жіль відрекомендовував Наталі на вчорашній лад, але зовсім невимушено. Через три дні він почне працювати, його коханка вродлива, любить його,— він був щасливий. Йому не вкладалось у голові, як він міг три місяці тому бути таким жалюгідним, зневіреним. Він був розклеївся, хоч і сам того не усвідомлював. А тепер йому належав цілий світ. І тут Жілю захотілося шампанського. Закушувати шампанське квашеною капустою — справжній ідіотизм, але вони таки випили пляшку шампанського.

Потім сходили в сусідній кінотеатр на безглуздий фільм, і Жіль весь сеанс шепотів па вухо Наталі нісенітниці, чим страшенно сердив її, звиклу ставитись до будь-якого видовища з дитячою серйозністю і увагою. Між іншим, Наталі вже три дні набридала йому, щоб піти разом до театру на інтелектуальну, як казали, чудову п'єсу; на саму думку про це у нього холола кров. Він уже цілі роки не потикався до театру, його жахали заздалегідь сплановані вечори, і тому він глузував з "провінційних", за його словами, нахилів Наталі.

— Встигнеш,— відмахувався віп.— Не па тиждень же ти приїхала до Парижа. Не обов'язково все побачити протягом тижня, аби тільки мати що розповісти ліможським добродійницям з Червоного Хреста.

— Та я люблю такі речі. І мені хотітиметься саме з тобою розмовляти про них.

— От комедія,— зітхав він.— І треба ж мені було натрапити на інтелектуалку.

— А я від тебе ніколи цього й не приховувала,— без тіні усмішки відповіла вона, тоді як Жіль реготав до сліз на думку про Наталі, його коханку з гарячим вимогливим тілом, у ролі інтелектуалки. Але іноді він дивувався, помічаючи з якоїсь дрібниці, наскільки глибша й ширша її культура проти його власної. Звичайно, живучи в провінції, тридцятирічна Наталі мала час для читання, але вона справді "любила такі речі", і коли Жіль, стомившися сперечатись, відбувався якимось парадоксом або модною банальністю, Наталі йому не давала попуску — вражена, вона накидалась на нього з таким гнівом, ніби він виявився не гідним самого себе.

— Люба моя, я не дуже інтелігентна людина,—казав він (хоча був переконаний у протилежному),— ти мусиш змиритися з цим.

— Але ж ти міг би стати інтелігентною людиною, якби користувався своїм інтелектом не тільки у приватному житті. Ти нічим не цікавишся. І як тебе тримають у тій газеті?

— Тримають: я працьовитий, злагідливий і добре клацаю па машпнці.

Наталі знизувала плечима і сміялася, але в її сміхові вчувалась гіркота. А втім, такі пересварки дуже тішили Жіля. Він страшенно любив, коли його "пиляли". Все це, звичайно, кінчалося словами кохання, пестощами, і Жіль, підкоряючи її своїй владі у пристрасному поєдинку, уривчастим голосом допитувався, чи добре їй з її безголовим коханцем. Він ще був у тій чудовій смузі кохання, коли закохані залюбки сваряться і навіть уявити собі не можуїь, що їхні лагідні суперечки можуть бути зародками, провісниками далеко прикріших сутичок.

Розділ IV

Вперше за два місяці, відколи Жіль знову став до роботи, йому закортіло перед тим, як іти додому, випити чарку па самоті в якому-небудь барі. Приємно уявити себе молодим і вільним, коли тебе десь чекає людина, яка кохає тебе і в якій ти цілком упевнений. Паризькі кав'ярні — безодні для самотпіх чоловіків, але трампліни для щасливих коханців. Жіль не квапився, він навіть грайливо перекинувся кількома словами з бармепкою і переглянув вечірню газету. Він не задумувався, чому не зразу йде додому; просто він вдячний був Наталі за те, що завдяки їй ця безглузда зумисна затримка здавалась йому яскравим багатонадійним втіленням його незалежності, його волі. Адже людина буває вільною лише щодо когось іншого. І якщо це почуття супроводить його в дні щастя, то така воля тим більше неоціненна. Того дня він добре попрацював, а ввечері мав іти в ресторан з Фермоном, Жаном і Наталі. Ще невідомо було, чи з'явиться Фермон зі своєю дружиною. Напевне, ні, бо Жіль і Жан прийдуть з коханками. Жілю треба було квапитися додому, щоб попередити Наталі й переодягтися. Однак у цьому барі його охопило приємне почуття безтурботності, біезжурності і хотілося, щоб воно тривало якомога довше. Наталі, безперечно, буде вже дома, трохи стомлена безперервними відкриттями нових визначних місць Парижа, його музеїв, давніх кварталів, у які вона щодня поринала знову і знову, до чого Жіль ставився досить скептично. Вона знала тепер вулиці, кав'ярні, картинні галереї, про які Жіль ніколи й не чув, і він уже стривожено думав, коли ж вона закінчить вивчати місто.

Т що вона робптпмс потім? Bonn щодпя вечеряли в ресторані, іпколп ходили до клубу, де Наталі щоразу виказувала цілковиту байдужість до "цікавих" людей, з якими Жіль знайомив її, і виняткову, як у російських романах, приязнь до Нікола,— вона була уважна тільки до нього й до Жіля. Л втім, Жіль із подивом помітив, що цей тлустий простак Нікола свого часу багато читав, що віп (коли більш-менш тверезий) має доспть топку натуру й проникливий розум, до того ж просто, на очах закохується в Наталі. Зрештою виходило досить смішно: замість пліткувати про молодих акторів воші розмовляли про персонажів Золя, і хоча Жіль не сподівався почути чогось пового, все ж таки він дізнавався чимало цікавого. Наталі палко обурювалась тим, що пе знаходиться жодного досить проникливого продюсера, котрий довірив би Нікола якихось триста мільйонів франків; а яка благородна в нього натура — навіть пе озлобився через таку кричущу несправедливість. Жіль не заперечував, його майже зворушувала пристрасність Наталі, і тому він не хотів пояснювати їй, що Нікола, як усім відомо, невиправне ледащо, безнадійний п'яничка, хоча пройшов шість курсів лікування від алкоголізму, і вже років десять цілковитий імпотепт у будь-якому значенні цього слова. Іноді до них приєднувався Жан у супроводі своєї телиці Марти, що явно лякалась як непристойності і самої Наталі, і її розмов: на думку Марти, ланки мають лише слухати й мовчати. Інколи і в Жанових очах з'являлось майже таке само невдоволення. Але Жіль знав його причину: п'ятнадцять [років вони розмовляли через голови жінок покірних і чарівних, і те, що між ними раптом з'явилась жінка чарівна 'і з жвавим розумом, могло викликати в Жана тільки ревнощі. Ті ревнощі між друзями, що часто пайнебезпечпіші. Жіль добродушно і навіть з деякою гордістю слухав, як [Наталі ставить запитання, кидає репліки, іноді різко заперечує, але не втрачав спокою. За якусь годпну-дві вона [Належатиме йому, закохана, покірна як ніколи й нікому,

І1 Цього йому було більш ніж досить. Bin знав: Міперва

і

незабаром перетвориться на пристрасну коханку. Хоча вона ще не носить піжам і чобіток Діан-мисливиць з їхнього клубу, її горде обличчя, зеленаві очі, стримана внутрішня сила, що відчувалася в усьому тілі, відразу відсували на задній план її простеньку чорну сукню й разки перлів, які давно вийшли з моди, але з якими вона все ще не хотіла розлучатись.