Осколки честі - Буджолд Лоїс Макмастер

— Це все, що я хотів сказати. А ви можете не говорити мені будь-чого.

Корделія вдячно кивнула, а він пішов, прихопивши Ботарі і щільно прикривши за собою двері. Охоплена розпачем і глибокою розгубленістю, вона важко зітхнула, відкинулася на подушку і лежала так, вп'явшись у стелю, поки старшина Нілеза не приніс вечерю.

Лоїс Макмастер Буджолд, "Осколки честі"

РОЗДІЛ 6

(всього 15 розділів)

Увесь наступний ранок (за корабельним часом) Корделія тихенько відсиджувалася у своїй каюті і читала. Їй треба було якийсь час побути на самоті, не зустрічаючись з Форкосиганом, щоб обдумати вчорашню розмову. Вона була збита з пантелику — немов всі її галактичні карти переплуталися, не залишивши шансу відшукати дорогу додому. Але принаймні вона знала, що заблукала. Краще довгий і тернистий шлях до істини, аніж життя в омані. Їй зараз розпачливо бракувало неспростовних фактів, на які можна було б обпертися, але всі вони були за межами досяжності.

Корабельна бібліотека мала у своєму фонді велику колекцію матеріалів по Барраяру. Джентльмен на ім'я Абелль створив неосяжну наукову працю по загальній історії, переповнену іменами, датами і детальними описами забутих боїв, всі учасники яких давно перетворилися в порох. Набагато захоплюючішим виявився твір вченого мужа на ім'я Акзіф, присвячений неоднозначній фігурі імператора Дорки Форбарри Справедливого, чиє правління припало на кінець Періоду Ізоляції і який, за розрахунками Корделії, доводився Форкосигану прадідом. З головою занурившись у вир заплутаних інтриг і строкатий калейдоскоп діячів тієї епохи, вона навіть не підняла очей, коли в двері постукали, і лише буркнула:

— Увійдіть.

Пара солдатів у сіро-зеленому наземному камуфляжі ввалилися в каюту, поспішно грюкнувши за собою дверима. "Що за жалюгідна парочка, — подумала вона в перший момент. — Нарешті-то серед барраярських солдатів найшовся хоч один, що поступається зростом Форкосигану". Вона впізнала їх лише після того, як з коридору долинуло виття сирени. "Схоже, що авторів на букву "Б" я вже не прочитаю..."

— Капітан! — скрикнув лейтенант Ст'юбен. — З вами все гаразд?

Побачивши його фізіономію вона відчула, як на її плечі знову опустилася вся нищівна вага колишньої відповідальності. Він пожертвував своєю каштановою шевелюрою до плечей заради імітації барраярського військового їжачка, і тепер його зачіска нагадувала обскубану галявину; без звичних пишних кучерів його голова здавалася маленькою, голою і дуже дивною. Лейтенант, який стояв поруч з ним, Лей — невисокий, вузькоплечий і, як властиво вченим, трохи сутулий — ще менше був схожий на солдата. Барраярська форма була для нього безнадійно велика, і він спробував вийти з становища, підкрутивши рукави і штани, але одна колоша уже встигла розгорнутися і зачепилася за каблук черевика.

Корделія відкрила рот, намагаючись щось сказати, потім знову закрила.

— Чому ви тут, а не на шляху додому? Я віддала вам наказ, лейтенант! — нарешті віднайшовши здатність говорити, гаркнула вона.

Ст'юбен, який очікував теплішої зустрічі, на мить сторопів.

— Ми влаштували голосування, — просто сказав він, немов цим все пояснювалося.

Корделія безпомічно похитала головою. — Голосування. Зрозуміло. — Вона закрила обличчя руками, і в неї вирвався чи смішок, чи ридання. — Навіщо? — запитала вона, не відриваючи долонь від обличчя.

— Ми розпізнали барраярський корабель як "Генерал Форкрафт", перевірили його через базу даних і довідалися, хто ним командує. Ми просто не могли залишити вас в лапах М'ясника Комарру. Рішення було одностайним.

Вона на мить відволіклась:

— Як, чорт забери, вам вдалося домогтися одностайного рішення від... ні, залишимо це, — обірвала вона Ст'юбена, який самовдоволено посміхнувся і зібрався вже розповідати. "Хоч головою об стіну бийся... Ні. Зараз мені потрібна інформація. І йому, до речі, теж".

— Ви хоч розумієте, — взялася роз'ясняти вона їм неначе малим дітям, — що барраярці планують провести через цю систему свій флот, щоб зненацька напасти на Ескобар? Якби ви дісталися додому і повідомили про існування цієї планети, їх бліцкриг був би зірваний. Тепер через вас все пішло шкереберть. Де зараз "Рене Магрітт", і як ви тут виявилися?

— Як ви все це дізналися? — здивувався лейтенант Ст'юбен.

— Час, час, — нетерпляче нагадав йому лейтенант Лей, постукавши по наручному хронометру.

Ст'юбен заговорив швидше:

— Я розповім вам на шляху до катера. Ви знаєте, де Дюбауер? Ми не знайшли його на гауптвахті.

— Який ще катер? Ні... давайте по черзі. Я хочу зрозуміти, що тут діється, перш ніж ми зробимо хоч крок в коридор. Наскільки я розумію, барраярці знають, що ви на борту? — В коридорі як і раніше завивала сирена, і Корделія аж стислася, очікуючи, що в двері от-от ввірвуться солдати.

— Ні, не знають. У цьому вся чарівність, — гордо заявив Ст'юбен. — Нам неймовірно пощастило. Коли ми втікали, вони переслідували нас два дні. Я не набирав повну швидкість — тільки таку, щоб витримати дистанцію, тому і вів їх за собою. Я подумав, може нам ще вдасться повернути і як-небудь підібрати вас. А потім вони раптом зупинилися, розвернулися і полетіли назад. Ми почекали, поки вони відійдуть на достатню відстань, а потім самі повернули слідом. Ми сподівалися, що ви все ще ховаєтеся в лісі.

— Ні, мене спіймали в перший же день. Продовжуйте.

— Ми набрали максимальне прискорення і відключили все, що могло дати електромагнітний шум. Між іншим, проектор відмінно працює як глушник — точнісінько як в експериментах Росса минулого місяця. Ми продефілювали безпосередньо в них під носом, а вони навіть оком не моргнули...

— Побійся Бога, Ст'ю, до справи, — пробурмотів Лей. — В нас мало часу. — Він підстрибував від нетерпіння.

— Якщо цей проектор потрапить в руки барраярців... — почала Корделія, підвищуючи голос.

— Не потрапить, обіцяю. Так от, "Рене Магрітт" зараз летить по параболі до місцевого сонця: як тільки вони підійдуть до зірки досить близько, щоб замаскуватися її радіовипромінюванням, то наберуть прискорення і промчать повз, щоб підібрати нас. Ми матимемо приблизно двогодинне вікно, в межах якого можливо буде підійти до "Магрітта" на катері, і воно відкриється... тобто відкрилося приблизно десять хвилин тому.

— Занадто ризиковано, — критично відзначила Корделія: перед її думкою вже проходили всілякі варіанти невдалого результату цього наміру.

— Але ж спрацювало, — почав виправдуватися Ст'юбен. — Принаймні, повинно спрацювати. Так, розповідаю як нам раптом казково пощастило. Коли ми шукали вас з Дюбауером, то натрапили на двох барраярців, які блукали лісом...

Шлунок Корделії стисся. — Підозрюю, що на Раднова і Деробея?

Ст'юбен витріщив очі. — Звідки ви знаєте?

— Продовжуй, не тягни.

— Вони очолювали змову проти цього маніяка-вбивці Форкосигана. Форкосиган збирався схопити їх, тому вони були неймовірно раді бачити нас.

— Не сумніваюся. Раді, як манні небесній.

— За ними прилетів барраярський патруль. Ми влаштували засідку — паралізували їх всіх, крім одного, якого Раднов підстрелив з нейробластера. Ці хлопці жартувати не люблять.

— Може ти випадково знаєш, кого... добре, забудь. Що далі?

У неї всередині все скручувалось.

— Ми позичили в них форму, взяли катер і спокійнісінько пристикувалися до "Генерала". Раднов і Деробей знали всі позивні. Спочатку ми пішли на гауптвахту — це було просто, адже патруль і повинен був в першу чергу зайти туди. Ми думали, що вас з Дюбауером тримають там. Раднов і Деробей випустили всіх своїх приятелів і пішли захоплювати технічний відсік. Звідти можна вимкнути будь-яку систему корабля: зброю, життєзабезпечення, що завгодно. Вони обіцяли вимкнути озброєння, коли ми будемо йти геть на катері.

— Я б не стала розраховувати на це, — попередила Корделія.

— Не має значення, — життєрадісно відгукнувся Ст'юбен. — Барраярці будуть так заклопотані з'ясуванням стосунків, що ми зможемо вислизнути непоміченими. Тільки подумайте, яка дивовижна іронія! М'ясник Комарру, застрелений власними людьми! Тепер розумію, в чому принцип дзюдо.

— Просто дивовижна, — нещиро підтакнула вона. "Його головою, — подумала вона. — Це його головою я буду бити об стіну, не своєю". — Скільки вас на борту?

— Шестеро. Двоє залишилися в катері, двоє шукають Дюбауера, а ми прийшли за вами.

— Хтось залишився на планеті?

— Ні.

— Добре. — Вона напружено потерла обличчя, шукаючи натхнення, що все чомусь не приходило. — Ну ми влипли. Між іншим, Дюбауер в лазареті. Ушкодження від нейробластера. — Вона вирішила поки що не вдаватися в подробиці.

— Мерзенні вбивці, — пробурчав Лей. — Хоч би вони тут всі одне одного передушили.

Корделія повернулася до висячого над ліжком монітора і вивела спрощений план "Генерала Форкрафта" — звичайно, загальний, без технічних даних, для яких потрібен був пароль.

— Вивчіть цю схему і визначте найкоротший шлях до лазарету і до шлюзу, де пристикований катер. Мені потрібно дещо з'ясувати. Залишайтеся тут і не відкривайте двері. Хто ще розгулює по кораблю?

— Макинтайр і Великий Піт.

— Ну, принаймні в них більше шансів видати себе за барраярців, ніж у вас двох.

— Капітан, куди ви? Чому ми не можемо просто втекти?

— Поясню, коли випаде вільний тиждень. А зараз, чорт забери, зробіть ласку: підкоряйтесь наказам. Залишайтеся тут!

Вона вислизнула за двері і неспішно попрямувала до капітанської рубки. Її нерви волали: "Біжи!", але це привернуло б зайву увагу.

Повз неї квапливо пройшли четверо барраярців — вони ледь на неї глянули. Будь-коли ще Корделія не була так рада залишатися непомітною.

Зайшовши в рубку, вона виявила там Форкосигана в оточенні його офіцерів — вони скупчились навколо інтеркома, який передавав з технічного відсіку. Ботарі теж був тут — він маячив за спиною Форкосигана, немов сумна тінь.

— Хто на зв'язку? — прошептала вона Форкалоннеру. — Раднов?

— Так. Ш-ш.

Чоловік на екрані продовжував:

— Форкосиган, Готтіан і Форкалоннер, один за іншим, з інтервалом дві хвилини. Без зброї, інакше на всьому кораблі будуть вимкнені системи життєзабезпечення. У вас п'ятнадцять хвилин на роздуми, а потім ми починаємо відкачувати повітря. Ви там раптом не заблокували витяжки? Добре. Краще не витрачати час марно, "капітан".