Осколки честі - Буджолд Лоїс Макмастер

Як і на Корделії, на ньому була звичайна астроекспедиційна форма. Ходили чутки, що для Експедиційного корпусу розробляється нова форма, але поки що її ще будь-хто не бачив.

— Все готово, капітан.

У його голосі не відчувалося страху. "Що ж, — подумала Корделія. — Напевно, він ще занадто молодий, щоб по-справжньому повірити в смерть після життя". Вона озирнулася наостанок, влаштувалася зручніше і глибоко вдихнула.

— Пілот, керування переходить до вас.

— Керування прийняте, мем, — офіційно відповів той.

Через кілька секунд вона відчула неприємну хвилю нудоти, і раптово її вкрило липке, тривожне відчуття — таке буває, коли просинаєшся після страхіття, якого не можеш згадати. Стрибок був завершений.

— Керування переходить до вас, мем, — втомлено пробурмотів пілот. Пережиті нею кілька секунд були для нього кількома годинами.

— Керування прийняте, пілот.

Корделія відразу схилилася над коммунікатор-пультом і ввела запит на дані про тактичну ситуацію в зоні їхнього місцезнаходження. От вже цілий місяць будь-хто не намагався прорватися через цей тунель, і вона палко сподівалася, що барраярці втратили пильність і відреагують не відразу.

А от і вони. Шість кораблів, два з яких вже почали маневрувати. От тобі і "втратили пильність".

— Пройдемо безпосередньо між ними, пілот, — віддала розпорядження Корделія, вводячи дані в комп'ютер. — Добре, якщо нам вдасться відвести з позицій їх всіх.

Два перші кораблі вже наблизилися і розпочали вогонь, стріляючи неквапливо й акуратно — поспішати їм було нікуди, а відтак, не було необхідності витрачати енергію на безладну стрілянину. "Ми для них просто мішень для тренування в влучності, — подумала вона. — Що ж, буде вам тренувальна стрілянина". Всі корабельні системи, які не пов'язані з захистом, потьмяніли на моніторі, та й сам корабель, охоплений плазменним полум'ям, нібито застогнав від перевантаження. Але от вони вже вирвалися з зони обстрілу барраярців.

Вона викликала інженерний відсік:

— Проекція готова?

— Цілковито.

— Давайте.

На відстані дванадцяти тисяч кілометрів позаду від них виник бетанський дредноут, здавалось він тільки що вискочив з п-ч-тунелю. Він набирав прискорення, неймовірне для такого великого корабля; насправді, його швидкість відповідала їх власній. Він йшов за ними, як прив'язаний.

— Так! — Корделія тріумфально заляскала в долоні і крикнула в інтерком: — Вони дзьобнули! Вони всі почали маневрувати. О, все краще й краще!

Кораблі, які їх переслідували, зменшили швидкість, готуючись розвернутися і взятися за більшу дичину. Чотири кораблі, які дотепер ретельно вартували на своїх постах, теж почали обертатись. Кілька хвилин в них пішло на те, щоб зайняти вигідну позицію. Кілька барраярських кораблів наостанок дали в бік бетанського ваговоза залп, який швидше нагадував салют; тепер вся їхня увага була поглинена його великим побратимом. Барраярським командуючим, безсумнівно, здавалося, що вони обрали чудову тактичну позицію, вишикувавшись в лінію і відкривши по дредноуту нищівний вогонь. Цей маленький кораблик, що вдає з себе бойовий крейсер, повз них до Ескобару не просковзне, подітися йому нікуди. Вони його підберуть потім, на дозвіллі.

Силові екрани корабля вже вимкнулися, прискорення спадало: проектор страхітливо поглинав енергію. Але кожної хвилини вони відводили барраярців все далі від охоронюваної ними нірки.

— Ми зможемо протриматися ще близько десяти хвилин, — повідомив інженер.

— Добре. Залиште резерв для самознищення апаратури. Командування наполягало, що у випадку захоплення барраярці не повинні отримати й двох зчеплених молекул, які могли б допомогти їм розгадати цю подію.

— Це ж злочин — знищити таку прекрасну машину. Вмираю від бажання зазирнути в неї.

"Може, й вмреш, якщо барраярці захоплять нас", — подумала Корделія. Вона спрямувала всі спостережні монітори назад — на місце початку їхнього маршруту. Далеко позаду, біля виходу з п-ч-тунелю, виник тепер вже справжній бетанський корабель — не військовий, а вантажний, — який без якихось перешкод рвонув до Ескобару. Це був один з найновіших кораблів торгівельного флоту, з якого здерли все озброєння та екрани і переобладнали для виконання всього двох функцій: нести величезні тягарі і летіти сторч головою. За ним з'явився другий корабель, потім — третій. От і все. Вони вже встигли набрати таку фору, що барраярцям будь-що не наздогнати їх.

Бетанський дредноут вибухнув, розсипавшись вражаючим радіоактивним феєрверком. На нещастя, зобразити уламки було неможливо. "Цікаво, чи скоро барраярці збагнуть, що їх ошукали? — подумала Корделія. — Сподіваюся, у них є почуття гумору..."

Тепер її корабель, який втратив майже всю енергію, вільно дрейфував в просторі. Корделія відчула дивну легкість, і відразу зрозуміла, що це не гра відчуттів — насправді, відмовляє штучна гравітація.

Біля шлюзу, який веде до катера, вона зустрілися з інженером і двома його помічниками, що пересувалися коридором довгими стрибками, які переходять у плавний політ: гравітація остаточно вмерла. Катер, який мав стати їх рятувальною шлюпкою, був спрощеною моделлю — тісною і незручною. Вони вплили в нього і загерметизували люк. Пілот сковзнув у крісло керування, опустив на голову шолом, і катер відійшов від помираючого корабля. Інженер підплив до Корделії і вручив маленьку чорну шухлядку.

— Я подумав, що ця честь за правом належить вам, капітан.

— Ха. Готова посперечатися, що ви і з власним обідом не впоралися б, — відповіла вона, намагаючись покращити загальний настрій. Вони прослужили на цьому кораблі всього якихось п'ять годин, але все одно це боляче. — Ми вже достатньо відійшли, Парнелл?

— Так, капітан.

— Джентльмени, — промовила вона і зробила паузу, обводячи поглядом свій екіпаж. — Я дякую всім вам. Відверніться, будь ласка, від лівого ілюмінатора.

Вона повернула важілець на коробочці. Ззовні безшумно спалахнуло сліпуче блакитне світло, і всі кинулися до малюсінького ілюмінатора, але встигли побачити лише останній червонуватий відблиск: корабель плавився, згортався всередину, ховаючи військові таємниці в дрейфуючій могилі.

Вони урочисто потисли одне одному руки — одні були при цьому вгору головою, інші — вгору ногами, ще деякі ширяли під іншим кутом. Потім всі розсілися на місця. Корделія влаштувалася за навігаційним пультом поруч з Парнеллом, прищібнулася і нашвидкоруч перевірила всі системи.

— Тепер починається найскладніше, — пробурмотів Парнелл. — Я б все-таки зволів набрати максимальне прискорення і спробував відірватися від них.

— Може, нам і вдалось би втекти від цих неповоротких лінкорів, — визнала Корделія. — Але їх швидкісні кур'єри нас живцем з'їдять. Принаймні, ми виглядаємо як астероїд, — додала вона, подумавши про майстерний камуфляж, що відбиває зондуючі промені, яким покрили цей катер, немов горіховою шкарлупою. Помовчали; Корделія збиралася з думками, зосереджуючись на майбутньому завданні.

— Добре, — вимовила вона нарешті, — настав час йти звідси. Незабаром тут стане занадто людно.

Вона не пручалася прискоренню, дозволивши йому втиснути її в спинку крісла. Втомилася. Вона і не думала, що втома може виявитися сильнішою від страху. Ця безглузда війна значно розширює психологічний кругогляд. Хронометр безсумнівно бреше. Напевно пройшов вже рік, а не година...

На контрольній панелі замиготів маленький індикатор. Страх хвилею накрив її, миттєво змивши втому.

— Вимкнути все, — розпорядилася вона, кинувшись натискати на кнопки, і через мить вже занурилася в невагому темряву. — Парнелл, увімкни нам невелике природне обертання. — Вестибулярний апарат і нудота, яка підступила до горла, підказали їй, що її наказ виконаний.

Тепер вона остаточно втратила відчуття плину часу. Навкруги панували морок і тиша, зрідка порушувані шептанням або шурхотом тканини об пластик, коли хтось ворушився на своєму сидінні. Уява малювала, як барраярські зонди обмацують корабель, торкаються і до неї, проводячи крижаними пальцями по хребту. Я — камінь. Я — порожнеча. Я — тиша... Раптом тиша порушилася: позаду когось вирвало, ще хтось пошепки чортихнувся. Прокляте обертання. Лишається сподіватися, що він встиг взяти пакетик...

Раптом шлюпку труснуло, і виникла сила ваги — щоправда, під доволі дивним кутом. Парнелл видихнув прокльон, схожий на схлип.

— Буксирний промінь! От і все. — Корделія полегшено зітхнула, потягнулася до приладової панелі і повернула корабель до життя, поморщившись від незвично яскравого світла. — Ну що ж, давайте подивимося, що нас спіймало.

Її руки пурхали над панеллю. Глянувши на монітори зовнішнього огляду, вона поспішно натиснула на червону кнопку, яка стирає пам'ять корабельного комп'ютера і розпізнавальні коди.

— Що там за чортовиння? — стривожено запитав інженер, який підійшов до Корделії, помітивши цей відчайдушний жест.

— Два крейсери і швидкісний кур'єр, — повідомила вона йому. — Схоже, вони дещо перевершують нас кількістю.

Він невесело хмикнув.

З коммунікатора гаркнув безтілесний голос; вона поспішно зменшила гучність.

— ...не оголосите про капітуляцію, ми знищимо вас.

— Це рятувальний катер A5A, — відповіла Корделія, намагаючись, щоб голос звучав рівно. — Під командуванням капітана Корделії Нейсміт, Бетанський Експедиційний корпус. Ми — неозброєна рятувальна шлюпка.

З коммунікатора пролунало здивоване "пф!", а голос додав:

— Ще одна чортова баба! Повільно ж до вас доходить.

Почулось якесь незрозуміле бурмотіння, потім голос знову повернувся до офіційної артикуляції:

— Вас буксируватимуть. При перших же ознаках опору ви будете знищені. Зрозуміло?

— Вас зрозуміла, — відповіла Корделія. — Ми здаємося.

Парнелл із прикрістю похитав головою. Корделія вимкнула коммунікатор і повернулася до нього, запитливо зігнувши брову.

— По-моєму, нам все-таки варто спробувати відірватися, — сказав він.

— Ні. Ці хлопці — професійні параноїки. Найнормальніший, якого я зустрічала, терпіти не може кімнат із закритими дверима — мовляв, завжди не знаєш, що діється по той бік. Якщо вони кажуть, що будуть стріляти, то краще їм вірити.

Парнелл з інженером переглянулись.

— Давай, 'Нелл, — сказав інженер. — Скажи їй.

Парнелл прочистив горло й облизнув пересохлі губи.

— Ми хочемо, щоб ви знали, капітан — якщо ви вважаєте, що...