Пісні далекої Землі - Кларк Артур

Хтось кинув у маси такий лозунг: "Коли вибирати між Людиною та Слимаком, я обираю Людину!"

На щастя, до прямої сутички, скільки відомо, ніколи не дійшло. Ще пройдуть століття, доки отримаємо звіти з усіх запущених кораблів-розсіювачів. А якщо декотрі з них не відгукнуться — що ж, і слимаки могли здобути перемогу…

3505 року, на заключній сесії Всесвітнього Парламенту, були схвалені — у так званій Женевській Директиві — певні засади майбутньої колонізації планет. Багатьом вони здавались надто ідеалістичними, та й не існувало жодних засобів впровадити їх у життя. Але вони були виразом наміру — останнім жестом доброї волі щодо космосу, який, можливо, так ніколи й не зможе оцінити його.

Нас тут стосується лише один із принципів Директиви — але найславетніший, бо викликав найбільше суперечок, оскільки виключав чимало серед найпринадніших космічних цілей.

Наявність скільки-небудь значного відсотка кисню в атмосфері планети є певним доказом того, що на ній існує життя. Адже цей елемент надто хімічно активний, щоб зберігатись у вільному стані, якщо тільки постійно не відновлюється рослинами чи якимись еквівалентними живими організмами. Звичайно, кисень не обов'язково означає тваринне життя, але він створює для нього передумову. І хай тваринне життя лише зрідка веде до розумного, жодного іншого правдоподібного шляху до нього навіть теоретично ще не вигадано.

Отже, згідно з принципами Метазакону, всі планети з киснем було відкинуто. Відверто кажучи, я сумніваюсь, що таку рішучу заборону було б прийнято, коли б не квантовий двигун, який дав нам, по суті, безмежні простори — та й безмежну енергію.

Тепер дозвольте розповісти вам про наш план дій, як досягнемо Сагана-2. Як бачите з карти, більше половини поверхні планети покрито льодом, глибина якого сягає, в середньому, трьох кілометрів. А це більше кисню, ніж ми можемо колись потребувати!

Вже будучи на орбіті навколо планети, "Магеллан" використовує невеличку частину повної потужності квантового двигуна, щоб діяв як смолоскип. Він виплавлятиме лід, одночасно розщеплюючи пару на кисень і водень. Останній швидко відлине геть до космічного простору; як треба буде, то зможемо сприяти цьому з допомогою спеціально налаштованих лазерів.

Мине лише двадцять років, і Саган-2 матиме вже десять відсотків кисню в атмосфері, хоч дихати цим повітрям ще не можна буде через великий вміст у ньому оксидів азоту та інших отруйних газів. Приблизно тоді ж ми розпочнемо прискорювати процес за допомогою спеціально вирощених бактерій та навіть рослин. Але планета ще буде надто холодною: навіть з урахуванням тієї теплової енергії, яку ми їй постачатимемо, температура на її поверхні лишатиметься мінусовою за винятком кількох полуденних годин на самому екваторі.

Тож на цьому етапі ми використаємо квантовий двигун іще раз — мабуть, востаннє. "Магеллан", провівши в космосі весь час свого існування, нарешті спуститься на поверхню планети.

І тоді, приблизно чверть години щодня, о певній порі, двигун вмикатиметься на максимальну потужність, яку зможе витримати конструкція корабля — та й гірські породи під ним. Тепер ми не знаємо, як довго триватиме вся операція: потрібні спершу випробування; можливо, доведеться знов кудись переміщувати корабель, якщо місце виявиться геологічно нестійким.

У першому наближенні виходить, що нам потрібно буде вмикати двигун протягом тридцяти років, аби уповільнити рух планети настільки, щоб вона доволі наблизилась до свого сонця, змінюючи свій клімат на значно тепліший. Після цього ще двадцять п'ять років потрібні будуть, аби, знов-таки регулярно вмикаючи двигун, закруглити орбіту планети. Але більшу частину цього часу Саган-2 буде цілком придатний для життя, хоч доти, доки не буде досягнуто остаточної орбіти, зими будуть вельми суворі.

Отже, кінець кінцем, матимемо незайману планету, дещо більшу розмірами за Землю, з сорока відсотками океану та середньою температурою двадцять п'ять градусів. Повітря матиме кисню сімдесят відсотків земного вмісту, але цей відсоток безперервно зростатиме. Настане час розбудити дев'ятсот тисяч землян, які до цього перебуватимуть у сплячці, й подарувати їм новий світ.

Такий сценарій буде здійснено, якщо тільки несподівані події або відкриття не змусять нас від нього відійти. А коли трапиться найгірше…

Доктор Варлі трохи затнулася, по тому хмуро посміхнулась.

— Ні — що б не трапилось, нас ви більше не побачите! Якщо Саган-2 виявиться неможливим, маємо ще одну ціль за тридцять світлових років далі. Вона, можливо, навіть краща.

Очевидно, ми постараємося колонізувати обидві. Але вирішуватимуть це наші нащадки.

Знадобився деякий час, щоб дискусія пішла нормальним руслом: більшість академіків здавались приголомшені, хоч аплодували цілком щиро. Президент, який завдяки довголітньому досвіду завжди мав кілька заздалегідь заготовлених питань, розпочав дискусію сам:

— Незначне питання, докторе Варлі: на честь кого або чого названо Саган-2?

— На честь одного автора науково-фантастичних творів початку третього тисячоліття.

Це, як і сподівався президент, зламало лід мовчання:

— Ви сказали, докторе, що Саган-2 має принаймні одного супутника. Що буде з ним, коли ви зміните орбіту планети?

— Нічого, як не рахувати легких пертурбацій. Він і далі рухатиметься навколо своєї планети.

— Якби Директива — якого там, 3500-го?..

— 3505-го.

— …була прийнята раніше, чи були б ми тут нині? Я маю на увазі, що на Талассу тоді вхід стороннім було б забороненої

— Дуже цікаве питання, ми часто його обговорювали. Дійсно, розсіювальна місія 2751 року, коли ваш материнський корабель було відправлено на Південний острів, ішла врозріз із майбутньою Директивою. На щастя, тоді питання так не стояло. Проте оскільки суходільних тварин тут немає, принцип невтручання не було порушено.

— Принцип надто надуманий, — заявив один із наймолодших академіків, викликавши посмішки багатьох своїх старіших побратимів. — Вважаючи, що кисень означає життя, як можете ви бути певні, що й життя означає кисень? Можна уявити собі безліч різноманітних істот — навіть і розумних — на планетах, де бракує кисню, ба навіть атмосфери взагалі. Якщо нашими еволюційними наступниками, як вважає чимало філософів, є розумні машини, то для них найкраще така атмосфера, в якій би вони не ржавіли. А чи маєте ви уявлення про вік Сагана-2? Може, він уже проминув киснево-біологічну еру і вас там зустріне якраз машинна цивілізація?

Почувся несхвальний гомін серед присутніх, і хтось з огидою промимрив: "Наукова фантастика!" Доктор Варлі зачекала, поки знов настала тиша, а тоді лаконічно відказала:

— Ми над цим не надто сушили голову. А якщо дійсно натрапимо на машинну цивілізацію, тоді принцип невтручання вже буде ні до чого. Мене набагато більше турбувало б, що вона зробить нам, аніж навпаки!

Дуже старий чоловік — найстарший серед тих, кого доктор Варлі бачила на Талассі, — повільно піднімався на ноги десь у задніх рядах. Головуючий швиденько щось написав і передав папірця: "Проф. Дерек Уїнслейд — 115 — В. С. Тал. науки — історик". Доктор Варлі замислилась була над оцим "В. С", але якимсь таємничим проблиском інтуїції збагнула, що воно означає "Великий Старець".

І якраз закономірно, подумала, що старійшиною талассіанської науки є саме історик. Адже за всю свою сімсотрічну історію на Трьох Островах було не багато справжніх мислителів.

Це, однак, не обов'язково було приводом для критики. Талассіани ж були змушені будувати інфраструктуру своєї цивілізації від нуля, не маючи ні відповідних умов, ані стимулів для будь-яких досліджень, що не мали б суто практичного значення. Та була ще одна — серйозніша та гостріша — проблема кількості населення. В будь-якій науковій дисципліні й будь-якої пори просто не може бути на Талассі досить учених, щоб досягти "критичної маси" — мінімальної кількості взаємодіючих умів, потрібної для народження фундаментальних наукових ідей та вторгнення в нові сфери знання.

Тільки в математиці — як і в музиці — могли зрідка траплятися винятки з цього правила. Геній-одинак — подібно до Рамануджана чи Моцарта — міг з'явитися нізвідкіля й пливти дивними океанами думки самотньо. Визначним прикладом з талассіанської науки був Френсіс Золтан (214–242); його ім'я шанувалось і досі, через п'ятсот років, хоч у доктора Варлі були певні застереження щодо його безсумнівних талантів. Адже його відкриття в галузі гіпертрансфінітних чисел, як на неї, досі ніхто по-справжньому не зрозумів; ще менше було таких, хто спромігся просунути цей напрям уперед — а це ж завжди становило надійну перевірку всіх істинних проривів у науці. Навіть нині його уславленій "Останній Гіпотезі" бракувало як доказів, так і спростувань.

Вона підозрювала — хоч тактовність, звичайно, не дозволила б їй натякати на це талассіанським колегам, — що трагічно дочасна кончина Золтана перебільшила його репутацію, збагативши спогади тужливими надіями на те, що могло статися. Той факт, що він зник під час запливу біля Північного острова, надихнув на безліч романтичних міфів та версій — як-от розчарування в коханні, заздрісні суперники, неспроможність знайти найпереконливіші докази, страх перед гіпернескінченністю як такою, — причому жодне з цих пояснень не мало під собою анінайменших фактичних підстав. Але всі вони додали популярності образу найславетнішого генія Таласси, чиє життя урвалося в розквіті успіху.

Що там каже цей старий професор? О Боже, завжди знайдеться хтось, хто, замість поставити слушне запитання, підніме якусь цілком недоречну тему або скористається нагодою, щоб викласти свою улюблену теорію. За свою довгу практику доктор Варлі навчилася давати раду подібним типам, звичайно виставляючи їх на сміх. Втім, зараз вона буде ввічлива до цього В. С, оточеного шанованими колегами на його власній території.

— Професоре… е… Уїнсдейл, — головуючий пошепки поправив її: "Уїнслейд", але, на її думку, всяка поправка могла лише погіршити становище, — ваше запитання чудове, але воно повинно б стати темою окремої доповіді. Чи навіть серії доповідей, хоч і вони змогли б лише торкнутися цього предмета.

Але стосовно вашого першого твердження: ми чули подібну критику вже неодноразово, та це просто неправда.