Пісні далекої Землі - Кларк Артур

Протягом кількох днів квантовий двигун, мабуть, випромінював струмені — на такій відстані вони вже не могли завдати шкоди — в напрямку Таласси.

Він був уже за п'ятнадцять світлових років звідси, але її онуки могли безпомилково показати голубу зірку третьої величини, яка сяяла прямо над сторожовими вежами електризованого протискорпового бар'єра.

56. Під межею поділу

Вони ще не були розумні, але відзначалися цікавістю — а то був перший крок на нескінченнім шляху.

Як і численні ракоподібні, що колись панували в земних морях, вони могли існувати й на суші. Та до останніх сторіч для цього було надто мало спонук: величезні водоростяні ліси забезпечували всі їхні потреби. Довгим тонким листям вони харчувались, а міцні стебла правили їм за матеріал для примітивних артефактів.

Вони мали лише двох природних ворогів. Одним була велетенська, хоч вельми рідкісна глибоководна риба — пара хижих щелеп, поєднаних із ненажерливим шлунком. А другим — отруйна пульсуюча медуза, рухливий різновид гігантського поліпа, — яка подеколи вкривала смертю, як килимом, усе дно морське, залишаючи після себе знебарвлену пустелю.

Якщо не рахувати спорадичних екскурсій поза межі поділу повітря-вода, скорпи могли ціле своє життя не покидати морських глибин, бо чудово пристосувалися до цього середовища. Але — на відміну від мурашок та термітів — вони ще не ввійшли в глухий кут еволюції. І зберігали здатність реагувати на зміни.

А зміни, хоч і крихітні, дійсно прийшли до цього океанського світу. З неба стали падати дивовижні речі. Там, звідки вони взялися, їх, певно, є значно більше. І, коли скорпи будуть готові, вони вийдуть на пошуки.

Ніхто нікуди не квапився в цьому світі вічності — Талассіанському морі; мине багато років, доки скорпи наважаться зробити свій перший наскок на чужу територію, звідки їхні розвідники приносили такі дивні донесення.

Вони й гадки не мали, що інші розвідники приносять донесення про них самих. І тому, коли вони вирішать зробити вилазку, то час для неї буде напрочуд невдалий.

Їм не пощастить, що вони рушили на берег під час другого — антиконституційного, але надзвичайно успішного — терміну повноважень президента Оуена Флетчера.

Частина IX. САГАН-2

57. Голоси Часу

Космічний корабель "Магеллан" був усього лиш за кілька світлових годин льоту від Таласси, коли народився Кумар Лоренсон, в той час як його батько вже спав і про цю новину міг дізнатися лише трьомастами роками пізніше.

Він плакав від думки, що безбожно проспав, навіть не бачачи снів, ціле життя своєї першої дитини. Коли він спроможеться витримати душевну муку, то викличе з банків пам'яті аудіо— й відеозаписи, що давно на нього чекають. І зможе побачити, як його син росте й мужніє, і почує крізь віки його голос з привітанням, на яке не зможе відповісти.

І ще він побачить (а уникнути цього ніяк не зможе), як поступово старішає та давно вже мертва дівчина, котру нещодавно — якісь тижні тому — тримав у своїх обіймах. її останнє слово прощання надійде до нього зі зморщених уст, що давним-давно перетворилися на прах.

Його сум, хоч і гострий, поступово зійде нанівець. Небо попереду залите світлом нового сонця, і скоро в цьому світі, що вже втягує "Магеллан" на останню орбіту, відбудеться ще одне народження.

Коли-небудь біль ущухне; але спогади не згинуть ніколи.

ПІСЛЯМОВА

Перший натяк на те, що енергії вакууму можуть бути застосовані як рушійна сила, здається, зробив Сініті Сейке в 1969 р. ("Квантово-електричний космічний літальний апарат", 8-й Симпозіум з космічної технології та науки, Токіо).

Десятьма роками пізніше Г. Д. Фронінг з компанії "Макдонелл-Дуглас астронотікс" виклав цю ідею в Лондоні на конференції з міжзоряних студій Британських Міжпланетних Товариств (вересень 1979 р.), з наступними двома публікаціями: "Рушійні вимоги для квантового міжзоряного реактивного двигуна" (1980) та "Дослідження квантового реактивного двигуна для міжзоряного польоту" (1981).

Окрім численних винахідників так званих "космічних двигунів" невідомої природи, першим з наукових фантастів, хто використав названу ідею в літературі, був, як не помиляюсь, д-р Чарлз Шеффілд, головний науковець корпорації "Супутники Землі"; він обговорює теоретичні основи квантового двигуна (або, як називає його, "вакуум-енергетичного двигуна") в повісті "Хроніки Макендрю" (журнал "Аналог", 1981; видавництво "Тор", 1983).

Свідомо наївні розрахунки Річарда Фейнмана подають, що в кожному кубічному сантиметрі вакууму міститься досить енергії, щоб могли википіти всі океани Землі. Інша оцінка, дана Джоном Уїлером, приводить до величини, на сімдесят дев'ять порядків ще вищої. Коли двоє фізиків світової еліти розходяться всього-на-всього на сімдесят дев'ять нулів, тоді нам, простим смертним, можна вибачити певний скептицизм; але принаймні цікаво подумати, що вакуум усередині звичайної лампочки містить у собі досить енергії, аби знищити Галактику… а може, як іще трохи постаратися, то й увесь Всесвіт.

І, сподіваюсь, історичного значення статті "Видобування електричної енергії з вакууму зчепленням заряджених пластівчастих провідників" (1984) д-р Роберт Фарвард з дослідницьких лабораторій "Х'юз" показав, що принаймні мала частка цієї енергії може бути перехоплена. Якщо її зможе запрягти як рушійну силу хто-небудь опріч наукових фантастів, тоді чисто технічні проблеми міжзоряного — чи навіть міжгалактичного — польоту були б вирішені.

А, може, й ні. Я надзвичайно вдячний д-ру Алану Бонду за його детальну математичну проробку необхідності щитового захисту для здійснення космічного польоту, описуваного в цьому романі, і за те, що вказав на зрізаний конус як на найдоцільнішу форму такого щита. Цілком може виявитися, що фактором, який обмежує швидкість міжзоряного польоту, є якраз не енергетична проблема, а руйнування щита пилинами та протонне випаровування.

Історію та теорію "космічного підйомника" можна знайти в моєму зверненні до Тридцятого конгресу Міжнародної федерації астронавтики (Мюнхен, 1979) "Космічний підйомник" — "мислений експеримент" чи ключ до Всесвіту?". Я також розвивав цю ідею в романі "Фонтани Раю" (1978).

Перші досліди в цьому напрямку, коли корисний вантаж подаватиметься з човникового космічного корабля в атмосферу на стокілометрової довжини "пуповині", розпочнуться одночасно з публікацією цього роману.