Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Зарубіжна література » Пісні далекої Землі - Кларк Артур

Пісні далекої Землі - Кларк Артур

Читаємо онлайн Пісні далекої Землі - Кларк Артур

І я чудово розумію, чому саме. Одного разу він висловився: так: "Мозесе, тобі подобається влада, але не відповідальність. Мені ж — те й те". То було дуже точне спостереження; воно підсумовує різницю між нами.

— І як ви на це відповіли?

— Що я міг сказати? Адже то була істинна правда. Єдиний раз, коли я встряв у політику, призвів… не те, щоб до катастрофи, але втіхи я з цього певно не мав.

— Ідеться про Келдорів Хрестовий Похід?

— О, ви й про це чули? Дурненька назва, вона дратувала мене. Тут у нас із капітаном знов вийшла незгода. Він вважав — та й досі вважає, я цього певен, — що директива, яка наказувала нам уникати всіх планет, де можливе життя, — то лише сентиментальна дурість. Наведу ще одну цитату нашого доброго капітана: "Закон — то я розумію. А от Метазакон — то для мене ні-се-ніт-ни-ця".

— Це захоплююча тема, якось ви мені дозволите записати, що ви думаєте з цього приводу.

— Навряд. Ну, що там коїться?

Дорін Чанг була дама настирлива, але розуміла, коли слід відступити.

— О, це газова скульптура — улюблений жанр Мірісси. Напевне ви мали таке на Землі.

— Ясна річ. Та, оскільки ми й далі не в режимі запису, скажу, що, на мою думку, це не є мистецтво. Але подивитися цікаво.

В одному з кутків патіо головне освітлення було вимкнено, і з десяток гостей скупчилися навколо чогось, що нагадувало велетенську мильну бульбашку, діаметром майже з метр. Коли Чанг і Келдор рушили до неї, то побачили, як усередині утворюються перші кольорові завихрення, показуючи наче народження спіральної туманності.

— Його назва — "Життя", — сказала Дорін, — воно вже двісті років як створено й зберігається в родині Мірісси. Але газ потроху витікає: я пам'ятаю, коли воно було набагато яскравіше.

Проте й зараз це творіння справляло глибоке враження. Ціла батарея електронних та лазерних гармат унизу була запрограмована якимсь давно померлим і напрочуд старанним художником таким чином, що продовжувала низку геометричних фігур, які поступово перетворювались на біологічні структури. Дедалі складніші форми відходили від центра сфери, поширювались на всі боки, а відтак зникали, поступаючись іншим. В одній дотепній послідовності одноклітинні істоти начебто дерлися вгору крученими сходами, в яких одразу можна було розпізнати модель молекули ДНК. З кожною сходинкою додавалося щось нове; за кілька хвилин перед очима глядачів проходила вся чотиримільярдорічна одіссея еволюції від амеби до людини.

Потім художник, видно, хотів піти далі, але Келдор не второпав його задуму: вихорі флуоресцентного газу стали надто складними й абстрактними. Можливо, як побачити цей твір ще декілька разів, задум став би зрозумілий, а так…

— Що сталося із звуком? — спитала Дорін, коли киплячий вир кольорів усередині бульбашки раптом померкнув. — Там же була, пам'ятаю, чарівна музика, особливо наприкінці.

— Я боялася, що хтось таке запитання поставить, — сказала Мірісса з вибачливою посмішкою. — Ми не знаємо, чи справа в якихось вадах механізму відтворення, чи, може, в самій програмі.

— Але ж ви напевне маєте запис?

— Так, звичайно, але запасний модуль десь у Кумаровій кімнаті, очевидно, під складовими частинами його каное. А доки ви не побачите його комірчину, не зрозумієте, що таке ентропія.

— Це не каное, а каяк, — запротестував Кумар, який тільки-но з'явився, тримаючи по гарненькій дівчині кожною рукою. — А що таке ентропія?

Один із молодих марсіан узявся був з дурного розуму пояснювати, що таке ентропія, змішуючи два різнокольорові напої в одному келиху. Але встиг тільки розпочати, як із газової скульптури почулася гучна музика.

— От бачите! — заглушаючи музику, прокричав Кумар, і в голосі його звучала гордість. — Брант може поладнати що завгодно!

"Що завгодно? — подумав Лорен. — Хотів би я знати…"

17. Ланцюг команд

"Від: Капітана

До: Всіх членів екіпажу

ПРО ЛІТОЧИСЛЕННЯ

Оскільки з цього приводу вже бувало чимало непорозумінь, вважаю за потрібне зробити такі зауваження:

1. Всі корабельні записи та вказівки залишатимуться й надалі, до кінця подорожі, в Земному Часі (ЗЧ) — з необхідними поправками, що випливають з теорії відносності. Всі годинники та хронометричні системи працюватимуть і надалі в ЗЧ.

2. Команди, які працюють на планеті, для зручності користуватимуться, коли треба, Талассіанським Часом (ТЧ), але всі записи робитимуть у ЗЧ. ставлячи ТЧ в дужки.

3. Нагадую всім:

Середня тривалість талассіанської доби становить 29,4325 земних годин.

Талассіанський зоряний рік складається з 313,1561 талассіанських діб і поділяється на 11 місяців по 28 днів кожний. Місяць січень у календарі відсутній, але після останнього календарного дня (28 грудня) додається п'ять зайвих днів, щоб усього було їх 313. Кожен шостий рік є високосним, але за нашого тут перебування таких не буде.

4. Оскільки талассіанська доба на 22 % довша за земну, а кількість днів у їхнім році на 14 % менша, фактична тривалість талассіанського року на 5 % довша, ніж земного. Як усім зрозуміло, це має одну практичну користь, коли йдеться про дні народження. Вік на Талассі майже дорівнює земному. 20-річний талассіанин прожив стільки ж, як 21-річний землянин. Талассіанське літочислення розпочинається датою Першої Висадки, яка відбулась у 3109 році ЗЧ. Нині маємо 718 рік ТЧ, або плюс 754 земні роки.

5. Нарешті — і за це знов можемо дякувати долі — на Талассі існує лише один часовий пояс.

Капітан Сірдар Бей

27.02.3863 р. ЗЧ, 21.30

02.10.718 р. ТЧ, 15.00".

— Хто б це міг подумати, що таку просту річ можна так ускладнити! — засміялась Мірісса, прочитавши цей меморандум на дошці об'яв у Терра Новій. — Очевидно, це й є один із тих славнозвісних Бейгромів? Що за людина ваш капітан? Я з ним ніколи ще по-справжньому не розмовляла.

— Відповісти на це нелегко, — Мозес Келдор зітхнув. — Я й сам, гадаю, мав з ним не більше десятка приватних бесід. До того ж, він — єдина особа на кораблі, кого всі — завжди! — називають "сер". Може, за винятком його заступника капітана Малини, та й то коли вони самі… До речі, цей наказ — то аж ніяк не істинний Бейгрім, бо надто технічний. Мабуть, його склали головний науковець Варлі та секретар Леруа. Капітан Бей чудово орієнтується в технічних питаннях — не порівняти зі мною, — але передусім він є адміністратор. А часом, коли треба, — головнокомандуючий.

— Мені така відповідальність була б не до снаги.

— Комусь же треба брати її на себе. Щоденні проблеми можна, як правило, вирішувати шляхом консультацій зі старшими офіцерами та з комп'ютерними банками даних. Але іноді рішення мусить прийняти одноособово той, хто має владу. Ось чому потрібен капітан. Адже не можна, щоб кораблем керував якийсь комітет — принаймні не весь час.

— Гадаю, на Талассі ми маємо саме таку форму влади. Чи можна собі уявити президента Фаррадайна як капітана якогось корабля?

— Які смачні ці персики! — тактовно перевів розмову Келдор, беручи ще одного, хоч і розумів, що вони явно призначені для Лорена. — Але вам пощастило: за сімсот років не мати жодної справжньої кризи! Чи не хтось із ваших якось зауважив: "Таласса не має історії — тільки статистику"?

— О, це не так! Згадайте хоча б вулкан Кракан.

— То було стихійне лихо — та й, гадаю, не дуже серйозне. Я ж маю на увазі, так би мовити, політичні кризи і громадянську непокору, розбрат і таке інше.

— За це ми можемо подякувати Землі. Вона дала нам Джефферсонівську Конституцію — хоча хтось назвав її утопією на два мегабайти — і вона спрацювала напрочуд добре. Протягом трьохсот років жодної поправки взагалі не вносилось. Та й зараз маємо лише шосту.

— І ще довго лишайтесь при ній! — палко проголосив Келдор. — Мені було б дуже прикро, коли б за сьому поправку відповідальні стали ми.

— Якщо таке трапиться, то в першу чергу її буде введено до банків пам'яті нашого Архіву. До речі, коли ви ще туди завітаєте? Там є чимало такого, що я хотіла б вам показати.

— Мабуть, менше, ніж я сам хочу побачити. Ви, гадаю, маєте дуже багато такого, що стане нам в пригоді на Сагані-2, хоч це й зовсім інший світ.

"І набагато менш привабливий", — додав він подумки.

Вони ще розмовляли, коли до приймальної зони тихо зайшов Лорен — очевидно, дорогою від ігрового майданчика до душової. На ньому були коротесенькі шорти, голі плечі закривав рушник. Коли Мірісса побачила його, у неї мало не підігнулися ноги.

— Гадаю, ти всіх побив, як завжди, — сказав Келдор. — Чи не набридло це ще тобі?

Лорен криво посміхнувся:

— Дехто з молодих талассіан подає надії. Один узяв у мене ось три очка. Щоправда, я грав лівою.

— Якщо припустити таку неймовірну річ, що він вам іще цього не казав, — зауважив Келдор до Мірісси, — то знайте, що Лорен був колись чемпіоном Землі з настільного тенісу.

— Не перебільшуй, Мозесе. Я був усього-на-всього п'ятим, та й рівень спорту наприкінці був надто низький. Будь-який китайський гравець третього тисячоліття розтрощив би мене.

— Мабуть, ти не подумав, щоб навчити Бранта, — зловмисно сказав Келдор. — То було б цікаво.

Настала коротка пауза, після якої Лорен дещо манірно, але чітко вимовив:

— То було б нечесно.

— Між іншим, — сказала Мірісса, — Брант якраз хоче тобі дещо показати.

— О?

— Ти казав, що ніколи не плавав човном.

— Це правда.

— Так от, маєш запрошення від Бранта й Кумара — зустріч завтра о восьмій тридцять біля третього пірса.

Лорен повернувся до Келдора й запитав з удаваною стурбованістю:

— Як вважаєш, чи безпечно це для мене? Я ж не вмію плавати.

— Непокоїтись, думаю, не слід, — відповів той. — Якщо вони запланували для тебе подорож у один кінець, це не матиме ані найменшого значення.

18. Кумар

Лише одне затьмарювало юне життя Кумара Леонідаса: у свої вісімнадцять років він був на цілих десять сантиметрів нижчий зростом, ніж мріяв. І не випадково, що прізвисько мав Маленький Лев, хоч небагато знайшлося б сміливців, що назвали б його так у вічі.

Компенсуючи нестачу зросту, він невтомно працював над іншими своїми вимірами. І не раз, удаючи обурення, Мірісса казала йому: "Кумаре, якби ти стільки ж часу тренував свій мозок, скільки тренуєш м'язи, то став би найвидатнішим генієм Таласси". Чого вона ніколи йому не казала — та й собі ледь насмілювалася зізнатись, — так це те, що видовище його щоранкових фізичних вправ нерідко збуджувало в ній аж ніяк не сестринські почуття, а до того ж і певні ревнощі до тих його залицяльниць та залицяльників, які регулярно збирались, аби ним помилуватися.

Відгуки про книгу Пісні далекої Землі - Кларк Артур (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: