Справа Сен-Ф'якрів - Сіменон Жорж
Сторож жував щось у кутку.
— Так ви про те саме, що й пан, який тільки-но був… Жовта машина… Чи не брали її вночі з суботи на неділю?..
На столику перед ним уже лежала десятифранкова купюра. Мегре поклав поруч другу.
— Так, близько дванадцятої.
— А коли вона повернулася?
— Приблизно о третій ранку…
— Вона була брудна?
— Ні, не дуже… Зараз суха погода.
— Їх було двоє, так? Чоловік і жінка…
— Ні, тільки чоловік.
— Низенький, худий?
— Та ні, навпаки! Дуже високий і огрядний. Безперечно, граф де Сен-Ф'якр!
* * *
Коли Мегре повернувся до кафе, оркестр знову щось награвав; Метейє і його супутника в їхньому кутку вже не було. Тепер там не було нікого.
Підходячи до свого столика, Мегре побачив на тому місці, де щойно сидів сам, адвоката поруч із графом де Сен-Ф'якром.
Уздрівши комісара, той підвівся.
— Пробачте, якщо ваша ласка… Та ні! Сідайте на ваше місце, прошу вас…
Він не збирався йти звідси й сів на стільці навпроти них. Збуджений, з червоними плямами на вилицях, адвокат мав такий вигляд, наче поспішав покінчити з неприємним обов'язком. Очима він, здавалося, шукав Жана Метейє, але того не було видно.
— Зараз ви зрозумієте, пане комісар… Я б не дозволив собі піти до замка, адже це природно… Але оскільки сліпий випадок хоче, щоб ми з вами зустрілися, так би мовити, на нейтральному ґрунті…
Він намагався всміхнутися. Після кожної фрази він немовби вітав своїх співрозмовників, дякував їм за те, що вони схвалюють його слова.
— У такій гнітючій ситуації, як ця, не слід, як я й казав моєму клієнтові, ще більше ускладнювати все підвищеною вразливістю… Пан Жан Метейє дуже добре зрозумів мене… А коли ви повернулися, пане комісар, я саме переконував графа де Сен-Ф'якра, що ми прагнемо лише того, щоб порозумітися…
Мегре пробурмотів:
— Їй-богу!
А сам подумав: "Ти, друже мій, матимеш щастя, якщо протягом п'яти хвилин цей пан, до якого ти звертаєшся так улесливо, не вріже тобі в пику…"
Гравці в більярд кружляли навколо зеленого сукна. А жінка, залишивши на столі свою торбинку, підвелася й попрямувала в глиб залу.
— Ось іще одна жертва самообману, — сказав Мегре. І враз у нього сяйнула думка: а може, Метейє вийшов для того, щоб мати змогу поговорити з нею на вулиці без свідків?.. Отже, вона пішла пошукати його…
І він не помилився. Жінка походжала туди й сюди, очікуючи молодого чоловіка!
Адвокат говорив і говорив.
— Тут зараз виникла дуже складна ситуація, і ми з свого боку готові….
— До чого? — перебив Сен-Ф'якр.
— Та… до…
Він забув, що перед ним зараз не його склянка, і пригубив зі склянки Мегре.
— Розумію, це місце, можливо, невдало обране для… Момент теж… Проте подумайте, що ми знаємо краще, ніж будь-хто, фінансове становище вашої…
— Моєї матері! Що далі?
— Мій клієнт, виявивши делікатність, що робить йому честь, вирішив перейти до корчми…
Бідолаха адвокат! Зараз, коли Моріс де Сен-Ф'якр пильно дивився на нього, слова застрявали йому в горлі.
— Ви мене розумієте, авжеж, пане комісаре?.. Ми знаємо, що існує духівниця, віддана на збереження нотареві… Будьте спокійні, права графа там не обійдені… Але, разом із тим, там фігурує Жан Метейє… Фінансові справи заплутані… Мій клієнт єдиний, хто розбирається в них…
Мегре з захопленням стежив за виразом обличчя Сен-Ф'якра, якому вдавалося зберігати майже янгольський спокій. На його губах була навіть ледь помітна усмішка!
— Так, він зразковий секретар! — промовив він без тіні іронії.
— Зверніть увагу, що це хлопець із добропорядної родини, він дістав ґрунтовну освіту. Я знаю його батьків… Його батько…
— Повернімося до фінансових справ, якщо ваша ласка.
Це було просто здорово, адвокат ледве вірив власним вухам.
— Дозвольте запропонувати вам по чарці, панове… Гарсоне! Я вип'ю рафаель з лимоном…
Через два столи від них знову сіла жінка; вона похнюпилася, бо нікого не знайшла. Нічого не поробиш, доведеться підсипатися до котрогось із гравців у більярд.
— Я вже сказав, що мій клієнт готовий вам допомогти… Декому він не довіряє… Та він і сам скаже вам, що певні, досить сумнівні, операції були проведені деякими людьми, яких не часто мучить сумління… Нарешті…
Найважче лишилось позаду!.. А втім, адвокатові довелося проковтнути слину, перш як він зміг вести далі:
— Ви знайшли каси замка порожніми… Отже, оскільки потрібно, щоб ваша ясновельможна мати…
— Ваша ясновельможна мати! — з захватом повторив Мегре.
— Ваша ясновельможна мати… — адвокат затнувся, але й оком не змигнув. — Про що я говорив?.. Ага! Що похорон має бути гідний Сен-Ф'якрів… До того часу, поки справи не владнаються якнайкраще для кожного, мій клієнт готовий робити все…
— Інакше кажучи, дати гроші на похорон… Я правильно зрозумів?
Мегре не наважувався звести очі на графа. Він дивився на Еміля Готьє, який розпочав нову складну комбінацію, і напружено чекав грози, що ось-ось мала вибухнути поруч.
Але ні! Сен-Ф'якр підвівся і звернувся до новоприбулого:
— Сідайте до нашого столу, пане.
Це був Метейє, який щойно увійшов і якому адвокат, безперечно, вже дав зрозуміти, що все йде гаразд.
— Рафаель з лимоном теж?.. Гарсоне!..
У залі заплескали в долоні, бо оркестр закінчив номер. Коли стало тихше, всі відчули себе трохи ніяково, бо голоси лунали надто гучно. Тишу, що запала на мить, порушував тільки стукіт кістяних більярдних куль.
— Я тільки що сказав панові графу, який дуже добре зрозумів…
— Кому рафаель?
— Ви приїхали з Сен-Ф'якра на таксі, панове? В такому разі я віддаю свою машину у ваше розпорядження, щоб ви могли дістатися назад… Правда, буде трохи тіснувато… Я підвезу також комісара, як обіцяв… Гарсоне, скільки там?.. Та ні, що ви, прошу… Частую я.
Але адвокат уже підвівся й ткнув гарсонові стофранкову банкноту. Той спитав:
— За все?
— Авжеж! Авжеж!
А граф, люб'язно усміхаючись, промовив:
— Ви робите нам величезну приємність, шановний.
Еміль Готьє навіть забув про свою вдалу комбінацію, дивлячись, як усі четверо змагаються перед дверима у ввічливості.
* * *
Адвокат опинився на передньому сидінні, поруч із графом, який сів за кермо. Позаду Мегре зайняв стільки місця, що Жан Метейє ледве вмостився.
Було холодно. Фари світили тьмяно. Машина не мала глушителя, тому розмовляти було неможливо.
Чи Моріс де Сен-Ф'якр звик до такої шаленої їзди? Чи це маленька помста? Він промчав двадцять п'ять кілометрів від Мулена до замка менш ніж за чверть години, врізаючись у темряву і різко гальмуючи на поворотах. Одного разу він майже впритул проскочив віз, що їхав серединою шосе.
Холодний вітер бив в обличчя. Мегре обіруч тримав комір пальта. Селом промчали не зменшуючи швидкості, мигнуло тільки світло в корчмі, а потім майнула дзвіниця церкви.
Біля під'їзду Сен-Ф'якр загальмував так різко, що пасажирів кинуло вперед. У кухні в підвалі вечеряли слуги. Хтось розкотисто реготав.
— З вашого дозволу, панове, я хотів би запросити вас повечеряти…
Метейє і адвокат непевно перезирнулися. Граф по-приятельському підштовхнув їх до дверей.
— Ласкаво прошу… Тепер моя черга, адже так?
У холі він додав:
— На жаль, це буде не дуже весело…
Мегре хотілося сказати йому кілька слів віч-на-віч, але граф не дав йому змоги це зробити й відчинив двері курильної кімнати.
— Чи не зачекаєте ви мене кілька хвилин?.. Поки що пийте аперитив, а я піду розпоряджуся… Ви знаєте, де пляшки, пане Метейє?.. Чи лишилося там щось?
Він натиснув кнопку дзвоника. Довелося довго чекати дворецького, який нарешті прийшов з повним ротом, тримаючи в руці серветку.
Сен-Ф'якр різким рухом вирвав її в нього.
— Покличте управителя… Потім з'єднайте мене по телефону із священиком та з будинком лікаря.
Він звернувся до присутніх:
— Ви дозволите?
Телефон був у холі. Як і інші покої замка, хол освітлювався погано. Адже у Сен-Ф'якрі не було електростанції, струм для замка давав надто слабкий мотор, і лампочки ледь жевріли. Обриси навколишніх предметів губилися в сутіні.
— Алло!.. Так, я наполягаю, щоб ви неодмінно… Спасибі, докторе…
Адвокат і Мегре були занепокоєні. Але вони ще не наважувалися виказати один одному свою тривогу. Аж ось Жан Метейє порушив мовчання, звернувшись до комісара:
— Що б мені вам запропонувати?.. Не думаю, щоб там залишився портвейн… Зате знайдеться дещо міцне…
Усі кімнати першого поверху були розташовані анфіладою; двері, що з'єднували їх, розчинені навстіж. Поруч містилася їдальня, далі вітальня, а за нею курильна, де вони зараз сиділи. Ще одні двері вели до бібліотеки, куди молодий чоловік пішов по пляшки.
— Алло!.. Так… Я можу на вас розраховувати?.. До побачення…
Граф довго розмовляв по телефону, потім ходив коридором, піднімався на другий поверх. Вони чули, як він зайшов до кімнати небіжчиці й постояв там.
З холоду долинули інші, важчі кроки. У двері постукали й одразу ж відчинили їх. Це був управитель.
— Ви мене кликали?
Та побачивши, що графа тут немає, він здивовано витріщився на трьох чоловіків, а потім позадкував і вийшов, розпитуючи про щось дворецького, який саме повернувся.
— Газованої води? — послужливо запропонував Жан Метейє.
Маючи, напевно, найкращі наміри, адвокат, прокашлявшись, розпочав:
— У нас із вами, комісаре, досить дивні професії… Ви вже давно працюєте в поліції?.. Що ж до мене, то я член колегії адвокатів уже скоро п'ятнадцять років… Нема чого вам говорити, що мені доводилось брати участь у розслідуванні найзаплутаніших справ… Ваше здоров'я! І ваше, пане Метейє… Я радий за вас, радий, бо мені здається…
З коридора почувся голос графа:
— Тим гірше, вам доведеться пошукати! Подзвоніть вашому синові, який саме грає в більярд у "Кафе де Парі" в Мулені… Він привезе все потрібне.
Двері відчинилися. Увійшов граф.
— Маєте що пити? А сигари?
І він глянув на Метейє, наче запитував його.
— Сигарети… Я палю лише…
Молодий чоловік збентежено замовк.
— Зараз я вам принесу.
— Панове, сподіваюся, ви мені пробачите, що вечеря буде не дуже розкішна… Але ми тут далеко від міста, тому…
— Годі! Годі вам! — втрутився адвокат, який вже був трохи напідпитку. — Я певний, що все буде дуже добре… Це портрет одного з ваших родичів?..
На стіні великої вітальні висів портрет чоловіка у вузькому сюртуку, твердий крохмальний комірець підпирав шию.
— Це мій батько.
— Ага! Ви на нього схожі.
Слуга привів доктора Бушардона, і той роздивлявся довкола в підозріливою недовірою, немов передчував якусь неприємність.
