Брехня - Надія Борзакова

Дорогою в СІЗО я багато думала про те, що відчую, коли побачу Дерека. Ненависть? Образу? Страх? Зараз, дивлячись на цю людину я зрозуміла, що жодного з передбачуваних почуттів не відчуваю. Переді мною виявився не ворог, що спершу спробував зруйнувати моє життя, а після - його забрати. Переді мною був знову мій найкращий друг, який оступилися, заплутався, який був нещасним.

- Це я, Дерек, - торкнулася його руки. Він сильно, майже до болю стиснув мою.

- Віка... Ти жива! Жива!

- Так. Ти промазав на парочку сантиметрів, - схиливши голову, він притулився до неї губами. Ніяково вивільнивши з перев'язі ліву руку я повільно простягнула її і занурила пальці в його волосся на маківці. Дерек заплакав. Затремтів так сильно, що задзвеніла сталь, хоч обидві руки чоловіки лежали на столі.

- Віка-аааа...

Я піднялася, підійшла до нього і обхопила за плечі. Гарячі губи взялися гарячково торкатися мого обличчя. Без пристрасті, без похоті, але в запеклій жадобі відчути, що я жива. Я відсторонилася. Повернулася на своє місце, не віднімаючи руки, за яку він не переставав триматися.

- Не знаю, що сказати..., - глухо пробурмотів незабаром.

- І не треба нічого говорити, я і так знаю, Дерек. Правда.

- Чому він мене не вбив?

- Я попросила і не вбив.

- Чому?

- Я не бажаю тобі смерті, Дерек. Я навіть не ненавиджу тебе зараз, - очі защипало, клубок підкотився до горла.

- Я хотів тебе вбити. Хотів і зміг, - в хворих очах я побачила порожнечу. Темну і безкрайню порожнечу, наповнену одним лише болем. - тебе ....

Дивиться на мене і ніби не бачить. Або бачить, але не в цей момент. В який, я швидше за все знала.

- Дерек, ти мене не вбив! Я тут, - стиснула його руку. - Я жива.

- Я вбив те, що було між нами. Нехай не любов... З твого боку, нехай. Але щось же було. Щось хороше ж було, так?

- І є, Дерек. Ти був і залишаєшся моїм найкращим другом.

Він похитав головою. Поклав її на наші переплетені руки.

- Що мені зробити, Віка? Що зробити, щоб виправити...

- Живи, - просто сказала я.

- Навіщо?

- Заради тих, хто тебе любить. Заради батька з матір'ю. Заради Елени і твоєї дитини. Так, Дерек, ти скоро станеш батьком.

Якийсь час він мовчав. Гладив мою руку своїми, розглядаючи її, ніби дивовижне скарб.

- Нащо йому такий батько?

- Яким батьком стати тільки твій вибір, Дерек. Яким чоловіком, якою людиною... Просто обирай!

- Не просто…

- Так, ти правий. Це не буде просто. Але воно того варте. Повір мені, я знаю.

- У тебе все буде добре?

- Буде. І я дуже б хотіла, щоб так було і у тебе. У вас трьох.

- Я спробую, Вікі, - він поцілував кінчики моїх пальців і відпустив мою руку. - Заради тебе я спробую.