Ти моє світло - Кеті Рід

Помітивши мій стан, погляд Дена пом’якшав:

– Не думай, що я хочу тобі зла. Сказати по правді, я був вашим фанатом з самого вересня, коли ви двоє почали дивно поводитися. Але ти ж бачиш, що нічого не виходить? Ти і сама страждаєш, і його змушуєш проходити через це. Може, пора здатися?

Я пригадала усі рази, коли відштовхувала Макса. Коли казала, що ми лише друзі, хоча знала, що подобаюсь йому. Коли покинула його, думаючи, що це він розрізав картину.

Пальці впилися у дерев’яні перила. В очах Дена промайнуло співчуття, та зараз я не хотіла його бачити. Нікого не хотіла бачити.

Розвернувшись, я рушила просто до барної зони, що ломилася від напоїв і келихів різноманітних форм і розмірів. Проігнорувавши звичні коктейлі, я схопила пляшку текіли і найближчу чисту чарку. Плеснувши по вінця, я перехилила її одним махом і скривилася. Алкоголь обпік нутрощі, але я не зважала.

Ліза знайшла мене після другої чарки. До цього часу мій настрій значно поліпшився. Я нічого їй не розповіла, хоча щось приховувати вже не мало сенсу – схоже, друзі вже давно про все здогадалися. Однак я хотіла забути все, а не жалітися цілий вечір.

Поки Ліза тримала в руках келих вина, мов статуетку, я випила втретє і потягнула її на танцмайданчик. Хотілося розвіятися, розчинитися у музиці, але сьогодні, схоже, все йшло не так. Сучасні біти дратували. Гучність била по барабанних перетинках. Люди довкола штовхалися або підходили, щоб поговорити з Лізою. Серед них і Ден, як завжди.

– Твоя сестра тут? – поцікавилася Ліза, коли Денис відійшов.

Чому вона не спитала про це в Дена? Хіба вони не зустрічаються?

– Поняття не маю, – перекрикуючи музику, відповіла я і раптом застигла, відчувши знайомі мурашки.

Ковзнувши затуманеним поглядом поверх голів, я швидко відшукала їх причину. Макса. Він стояв, підпираючи стіну, і не відводив від мене очей.

До чорта всі перестороги. Він має право знати. 

– Я скоро повернусь! – кинула я здивованій Лізі й стала пробиратися крізь танцюючий натовп до Макса.

Він, помітивши це, наче на зло розвернувся і зник у сусідніх дверях. Чортихнувшись, я кинулася за ним.

– Почекай! – гукнула я, помітивши його спину в проході на задній двір.

Макс пройшов ще кілька метрів і зупинився, повернувшись до мене обличчям. Наздогнавши його, я перевела подих і роззирнулася. Ми опинилися в саду, освітленому маленькими ліхтариками обабіч доріжок. Все навколо кричало про відмінний смак і елегантність господарів маєтку.

Окинувши мене уважним поглядом, Макс сказав:

– Чудово виглядаєш.

Для цього вечора я обрала сукню кольору електрик, яка зараз зовсім не гріла. Обхопивши себе руками, я зосередилася на Максі. Він незворушно стояв, засунувши руки в кишені штанів.

– Ти теж.

Макс скинув брову, але ніяк не прокоментував мої слова. Переступивши з ноги на ногу і вгрузаючи підборами в дрібні камінці на доріжці, я заговорила знову:

– Я згадала.

На мить очі Макса спалахнули, але він швидко повернув самоконтроль.

– Що саме?

– Ту ніч... нашу першу ніч, – пояснила я, червоніючи.

Хто б міг подумати, що я таке скажу...

– Те, про що ми розмовляли у твоїй кімнаті, – продовжила я. Про поцілунок я вирішила поки не розповідати.

Макс помовчав, перш ніж відповісти:

– І що?

– «І що»? – недовірливо перепитала я, вдивляючись у відсторонене обличчя хлопця. – Я кажу, що згадала все, а ти відповідаєш «і що»?

Макс кинув погляд мені за спину, перевіряючи, чи ніхто не йде в наш бік, і знову поглянув на мене.

– Я радий, що до тебе повернулися спогади, але ти запізнилася з цим приблизно на півтора місяці, – зітхнув він. – Між нами сталося надто багато, і це, на жаль, не зможемо забути ні ти, ні я.

Я нахмурилася, коли в грудях поселилася тривога.

– До чого ти хилиш?

Рука Макса зненацька піднялася. Його пальці пройшлися по моєму розпущеному волоссю, що розсипалося по плечах, а на обличчі хлопця промайнула туга.

– Ти – егоїстка, Ксюшо. І найгірше те, що я навіть не можу тебе за це зненавидіти, бо і сам такий. Я хотів від тебе надто багато і поплатився за це. Якщо все так продовжиться, нас чекає поганий кінець. Це вже мало не сталося.

Стало важко дихати, коли я зрозуміла. Очі засльозилися, коли я подала голос:

– То що? Ти будеш просто стояти і дивитися, як я зустрічаюся з іншими? Віддаси мене Антону?

Одна думка про це наводила на мене жах.

– Ти не річ, щоб тебе віддавати, – похитав головою Макс. – Але з ним тобі буде краще, ніж зі мною.

Я скривилася від образи, аж тут у відчинені двері увірвалась незнайома дівчина. Окинувши моє нещасне обличчя насмішливим поглядом, вона защебетала до Макса:

– Вітаю з перемогою! Ти так класно грав! Я слідкувала лише за тобою.