Бажаю твою сестру - Джулія Ромуш
Я знаю, що Тайлер мене шукає. Чую квапливі кроки на поверсі та чую, як відкриваються двері в усі кімнати, розташовані поруч. Він і сюди дійде. Розумію, і тішуся з того, що закрила двері зсередини відразу, як тільки увійшла.
Хлопець і справді, з якоюсь люттю пробує відкрити цю кімнату, але замок не піддається навіть його натиску. Я сиджу тихо, майже не дихаючи, тому що боюся. Мені дико, до запаморочення, страшно. Я навіть уявити собі не можу, що буде якщо він мене знайде.
Сподіваюся, що до того разу, як ми з ним знову побачимося, бажано десь через рік, якщо я буду всіляко уникати його в університеті, він, можливо, взагалі забуде про моє існування, і перестане виношувати будь-який план помсти, який зараз обробляє його голова.
Я і так майже невидимка для всіх, мені й намагатися не потрібно для цього. А ось, якщо ще й намагатися почну, то пам'ятати про мене будуть тільки викладачі. І то, коли будуть робити на лекціях переклик за списком присутніх.
Мене це заспокоює. Майже. Щоб зовсім прогнати ці думки, я підходжу до вікна і відкриваю його навстіж. Вдихаю свіже повітря. Вдих-видих. І так по колу. Рівно до тих пір, поки не чую внизу ледь відчутні голоси. Знайомі. Які належать Таю і моїй сестрі.
Значить, вона його все-таки знайшла. Може Джулс зуміє його заспокоїти та перемкнути увагу. Може, в її обіймах він розслабитися і забуде про те, що сталося.
Але ні. Вони кричать один на одного. Сваряться. Сестра хапає Ніколсона за руку, але той іде, навіть не повернувшись.
Дуже драматично все це виглядає з боку. І для мене це не віщує нічого доброго. Хлопець, виявляється, ще більш злий, ніж я припускала. А Джуліана б'ється в істериці, бо її коханий звалив незрозуміло куди, виплеснувши левову частку своєї люті на неї.
- Пішла до біса, Флетчер! - Тільки й чую, як він прокричав це на всю вулицю. Так голосно, що навіть я почула. Здригнулася.
Тоді Джуліана помилилася, думаючи, що ці слова призначаються їй. Насправді це було сказано мені. В той момент Тайлер все-таки озирнувся, ніби відчував, що я спостерігаю за їх сваркою.
Знайшов очима вікно тієї спальні, в якій я ховалася від нього, і повторив те ж саме ще раз. На цей раз тихо. Одними губами. Немов дивлячись крізь сестру. Пильно на мене.
Вона цього не зрозуміла і продовжувала істерику, заламуючи руки. У мене теж почалася істерика, але тільки внутрішня.
Я боялася, що Тай, знаючи, де я перебуваю, розвернеться і піде в будинок. Виламає під три чорти двері й витягне мене звідти за шкірку. Але замість цього він, відмахнувшись від Джулс, пішов геть. До своєї машини. Чекати її не став. Просто завів мотор і з вереском зірвався з місця.
Проте, напевно, я помилилася. Мені навіть рік не допоможе. Мені навіть не допоможе, якщо я переїду на іншу планету.
Тайлер Ніколсон ніколи не забуде ту, яка виписала йому відмову. Не комусь незрозумілому, а самому ЙОМУ. ЙОМУ - королю університету. Самому бажаному хлопцеві, який слово "ні" з народження, напевно, не чув.
Я тільки що послала того, у якого черга з таких як я, може по периметру обігнути наш кампус.
І, щось мені підказує, що йому це не сподобалося. Цілковито. Категорично.
До тремтіння в моїх ногах, до оніміння пальців. До хрипоти в голосі та до слабкості в тілі.
Краще мені на очі йому більше не потрапляти. Ніколи.
