У полоні Еміратів - Zhelizna

- Так, але це стало єдиним способом наблизитися до тебе і проявити свою турботу. І я радий, що маю таку можливість. Сподіваюся, що моє зізнання не відштовхне тебе від мене. 

Доки я переварюю почуте, пан Халім перевертає руку, щоб сплести наші пальці. Надто це все інтимно і хвилююче виходить. Мені страшно, що серце може сприйняти подібний жест, як щось особисте і тоді розум не зможе нормально функціонувати. Хоча… йому вже і так важко це робити. 

- Пане Халім… - якби мені цього не хотілося, але я повільно витягаю свою руку з-під чужої. Розчарування чоловіка від мене не приховується, але піддаватися емоціям я не можу. На нас попереду чекає багато роботи, після якої я поїду додому. Рано чи пізно Емірати будуть позаду і, щоб легше було їх покинути, я мушу тримати  дистанцію - … Думаю, що вечеря вже охолола. 

- Так, ти маєш рацію - у голосі я відчуваю нотки розчарування, які чоловік вирішує приховати. Але я рада, що він також розуміє те, що варто завершувати цю розмову, яка ні до чого хорошого не призведе. - Смачного, Асю. 

- І вам, пане Халім. 

P.S.[1] [2] Чи є серед моїх читачів ті хто впізнали цих двох героїв)? Вирішила зробити міні відсилку до однієї зі своїх улюблених робіт.

Книга стає все більш романтичною і ніжною, щоправда, наші герої ще не до кінця усвідомлюють, що їхня зустріч не була випадковістю)