У полоні Еміратів - Zhelizna

- Асю, мені прикро, що тобі доводилося терпіти подібні приниження. Я так хотів, щоб ти розважилася і відчула себе добре, а натомість став причиною псування твого настрою - пан Халім одночасно видавав дві емоції. З однієї сторони по ньому було видно, що він лютує, а з іншої я бачила сум і якесь розчарування. 

Мені не хотілося своїм настроєм псувати атмосферу, тому я вирішила опанувати себе. 

- Вам немає за що хвилюватися. У якійсь мірі ті жінки мали рацію, бо вони не знали мою ситуацію. Тому я не ображаюся. Мені добре, що ви зараз поруч і це змушує мене розслабитися. Дякую вам за це. 

На моменті моєї подяки трапляється цікава річ. Пан Халім здіймає руку з коробки передач і тягнеться до моїх долонь. Я очікую відчути чуже тепло, але натомість розчаровуюся. Чоловіча рука, яка практично торкнулася моєї шкіри різко стискається у кулак і відводиться у сторону. Мені стає і ніяково, і сумно одночасно. Десь на підсвідомості я б хотіла, щоб пан Халім торкнувся до мене. 

- Дякую, що зателефонувала мені. Зараз ми виправимо цей вечір і зробимо так, щоб ти надовго його запам’ятала. 

Автомобіль зупиняється біля якоїсь багатоповерхівки, що вражає своїми масштабами та яскравою підсвіткою. Пан Халім виходить з нього першим і галантно допомагає мені встати, щоб я не запнулась в подолі довгої сукні. Зі сторони це може виглядати такою дрібницею, проте я відчуваю метеликів у животі від уваги, якої ніколи раніше не отримувала. 

***

Розповідь Асі мене неприємно вразила. Я зрозумів те, що Джаннат навмисно все зробила, щоб поставити це дівча у незручне становище. Щоправда, я не розумів цілі таких дій. Злість і розчарування підштовхнули мене на те, щоб серйозно поговорити з колишньою дружиною, від якої я не очікував подібного. 

Щоб хоч якось загладити свою вину перед Асею і зробити їй приємно, я вирішив привезти її у один з найпопулярніших закладів Дубая, який належав моєму давньому знайомому Багдату[1]. Колись наші сім’ї близько товаришували, тому я маю певні переваги перед іншими гостями. 

На порозі мене з Асьою привітно зустрічає адміністратор Естер[2], яка проводжає нас до vip-зони. Я люблю це місце за рахунок панорамних вікон, з яких відкривається чудовий вид на нічне місто. 

- Як там справи у Багдата з дружиною? Давно з ним не бачилися - доки Ася дивиться у меню, щоб обрати те, що їй до вподоби, я вирішую обмінятися кількома словами з Естер. 

- Заклопотаний батьківством. Каже, що працювати вночі було набагато легше, ніж прокидатися і годувати сина. Ми теж його ніяк не можемо побачити. Усіма справами керує дистанційно, бо поїхав з дружиною на кілька тижнів в Україну.

- Його можна зрозуміти. Коли Лія народилася мені також було не до роботи. 

Прийнявши від мене з Асею замовлення, Естер залишила нас у двох. Нам пощастило, що зала не була заброньованою і ми не мали зайвих вух під час розмови. 

- Судячи по тому, як твої очі сяють, тобі тут подобається. 

-  Це справді так. Мені навіть хочеться дістати телефон і зробити кілька світлин для мами. 

- Ти можеш не соромитися і зробити це - Ася посміхнулася мені і потягнулася за клатчем, в якому лежав її телефон - До речі, як твій брат? Йому з мамою не потрібна допомога?

- Завдяки вам йому набагато легше. Артем пройшов реабілітацію у найкращих лікарів столиці. Моя мама мало не щодня передає вам вітання і подяку за те, що ви зробили для нашої сім’ї.

- Це дрібниці, я радий, що зміг вам хоч трохи допомогти. Хочу, щоб ти знала, ви завжди можете звернутися до мене з проханням - а у відповідь негативне хитання головою. 

- Ви не зобов’язані стільки робити для мене. Я взагалі не розумію навіщо вам мені допомагати, навіщо турбуватися і робити такі дорогі подарунки? Я ж до кінця життя не зможу повернути борги. 

Розгубленість Асі змушувала розлитися по тілу тепло. Вона одна з небагатьох людей в моєму житті, яка була щиро вдячна за турботу. Решту сприймали її як щось обов’язкове і належне. Саме тому мені хотілося ще більше намагатися для цього дівча, яке заслуговує на найкраще ставлення до себе. 

- Тобі не потрібно мені щось повертати або давати натомість. Мені достатньо побачити, що ти добре себе почуваєш і посміхаєшся. А сьогодні ще й так неймовірно виглядаєш. Цей колір тобі дуже пасує, Асю - легкий рум’янець на щоках тільки викликає у мені зацікавленість. Я дивлюся на юне обличчя навпроти і розумію, що не кожна дівчина змогла пробудити у мені подібні емоції. 

- У вас дуже гарний смак. Маліка розповідала про те, що ви обирали сукню та прикраси. Це правда? - я киваю на запитання і опускаю погляд на довгі пальці, які раз за разом прокручують каблучку. У голові я роблю собі помітку, як ідеально вона підійшла по розміру і радію, що зміг вгадати з цим.

- Я радий, що не помилився з вибором. Тобі пасує все. Думаю, що ті жінки обговорювали тебе через заздрощі, адже у залі з’явилася ніжна троянда, яка одним своїм виглядом змогла затьмарити всіх присутніх. 

- Боже, перестаньте - Ася піднімає свої долоні і закриває ними обличчя. Такої збентеженої я її ще не бачив. Щоправда, мої слова не були лестощами. Я справді так вважав і хотів, щоб дівча знало про це.

- Бентежешся правди?