Врятуй мене, якщо зможеш - Ольга Християнчук

В кухню забігає Марійка з рюкзаком на плечах і тема нарешті закрита. Галя поправляє їй курточку і мала сідає на стільчик в очікувані мене. Разом ми підемо до школи.

-         Біля наших воріт стоїть якась машина, вже добрих пів години, - схвильовано сповіщає жінка, заглядаючи у вікно. – Васю, випадково не твої знайомі?

Брат неохоче підноситься з місця і поволі підходить до дружини. Він настільки здоровий, що нагадує медведя, а Галя поруч з ним виглядає маленькою і тендітною.

-         Не знаю хто це, - хмуриться він. – Ніхто з моїх на такій калимазі б не їздив.

Вася із своїми колегами таксистами вважають себе цінителями хороших машин. І ніхто з ними не має права спорити.

-         Може квартиранти, - гадає Галя. – Але чому не йдуть сюди?

-         Ми з Марійкою вже йдемо, - оголошую господарям. – За одно і запитаю, чи не заблукали.

Я беру свою сумку з дитячими зошитами. Марійка вискакує з дому перша, я слідую за нею. У малої багато енергії і всидіти на місці їй дуже важко.

І справді, сіра іномарка старої моделі припаркована прямо біля нашого забору. Коли виходжу на тротуар, закриваю за собою хвіртку і кидаю погляд у салон. Помічаю водія і завмираю на місці.

Він відкриває дверцята, виходить з машини, спирається на капот і прискіпливо дивиться на мене.

Беру себе в руки і йду в його сторону.

-         Навіщо приїхав? – сердито запитую.

-         Ми поговоримо, - впевнено говорить Давид і переможно посміхається. – Інакше я кожного дня буду тут стояти.

-         Не боїшся, що я брата натравлю на тебе? – намагаюсь налякати.

-         Ні. Адже ти цього не зробиш, - спокійно відповідає. – Хоча можеш спробувати.

Стомлено зітхаю. Знаю, що він не відстане.

-         Тьотя Надя, ходімо, - кличе Марійка, вона відбігла вже на декілька метрів вперед і нетерпляче топчиться на місці.

-         Зараз не можу, потрібно на роботу.

-         Тоді після роботи, - пропонує.

Я погоджуюсь. Іншого виходу немає.