У полоні Еміратів - Zhelizna

Ці покидьки вирішували мою долю так, ніби мене не було у кімнаті. Вони глузували з того, що у мене тремтять ноги від страху і казали про те, що мої сльози тільки викликають задоволення. Я ж стояла мало не гола перед ними і не бачила нічого, окрім чорної тканини, яка відділяла мене від моїх викрадачів 

- Ви пошкодуєте про те, що зробили…

- Як скажеш крихітко. 

***

Близько години минуло, як ми вирушили з аеропорту, а погоня тривала. Я був впевнений в тому, що водій чорного мінівену здогадався про хвіст, бо ми навіть не намагалися приховуватися.  

Коли після чергового повороту я помітив, що авто починає гальмувати, моє тіло напружилося. Ми під`їжджати до якогось будинку і скоріше за все туди мали привезти жертв. Для перестраховки я кидаю охоронцям геолокацію, а сам готуюся до виходу. 

Метрів через двісті мінівен зупиняється і я гальмую за ним. Голова повертається у сторону Асі, яка перелякано дивиться вперед. Я торкаюся пальцями її підборіддя, щоб привернути до себе увагу, бо слова, що зараз будуть озвучені надто важливі. 

- Я зараз вийду, а ти блокуєш машину. Якщо щось піде не так, то ти пересідаєш за кермо і тікаєш. Охорона тебе зустріне. Ти мене зрозуміла? - розфокусований погляд не вселяє в мене довіри. 

Я накриваю дівочу щоку своєю долонею і гладжу шкіру великим пальцем. Жест триває тільки кілька секунд, але він допомагає Асі повернутися до реальності. Відстороняюсь я тільки тоді, коли бачу невпевнене кивання головою. 

Двері мого джипу і двері чорного мінівену одночасно відчиняються. Я стрибаю на землю і у два кроки опиняюся біля водія, за яким їхав через усе місто. Адреналін змушує серце так шалено калатати у грудях, що я відчуваю його відлуння у вухах. 

- Хто ти в біса такий і чому їхав за мною? - чоловік навпроти мене вороже налаштований, щоправда, я такий самий. 

- Відпусти дівчину поки не пізно. Поліція буде з хвилини на хвилину і всі ви опинетеся за гратами. 

- Про яку дівчину ти говориш? Ти що божевільний? Яка в біса поліція? - чоловік навпроти говорив досить спокійно, що почало мене напружувати. 

- Дівчину, яку ти посадив у цей клятий автомобіль і забрав з аеропорту.

***

Тільки коли пан Халім покидає авто до мене починає доходити усвідомлення того, що зараз може трапитися. Ті виродки, що мене утримували, завжди мали біля себе зброю. Мені вперше стало страшно не за себе, а за іншу людину.

Руки тягнуться до паску безпеки, щоб його розстібнути. Мені стає непособі, коли невідомий мені чоловік починає сваритися з паном Халімом. Він один, а от цих покидьків може бути декілька. Я боюся, що вони можуть з ним щось зробити по моїй вині. 

З третього разу мені вдається звільнитися. Я бачу, що чоловіки перейшли на крик і вирішую вийти з автомобіля. Так, це дурість, але я не можу сидіти в ньому. 

На ватних ногах я роблю два кроки, щоб наблизитися до чоловіків. Вони розмовляють арабською і я нічого не розумію. Хоча за конктекст здогадуюся. 

- Якщо ти нікого не викрадав, то просто відкрий авто. 

- О Аллах, та дивись…

Як в уповільненій зйомці я дивлюся на те, як двері чорного мінівену від’їжджають. Я затамовую дихання і роблю крок уперед. У голові так багато різних страшних картин, до яких я взагалі не готова. 

Один… два… три… Двері повністю від’їжджають і я мало рота не відкриваю від подиву. У салоні нікого немає. Водій авто вирішує відкрити також багажник, який виявляється пустим. Ми з паном Халімом обмінюємося здивованими поглядами і розуміємо одне: це не той автомобіль, ми помилилися. 

- Пробачте пане, бачить Аллах я даремно на вас згрішив. 

- Тепер я можу бути вільним? 

- Так. Ще раз прошу вас пробачити мене. Мені прикро. 

Чоловік іде до водійського сидіння і ми з паном Халімом мовчки проводжаємо його поглядом. Ситуація вийшла максимально дурною. Але вона ніщо в порівнянні з тим, що ту білявку вже напевно довезли до укриття, де ті нелюди будуть вирішувати її долю. Мені навіть важко уявити, що на неї буде чекати. 

- Я ж сказав заблокувати авто. Навіщо ти вийшла? - як тільки мінівен пропав з поля зору, ми з паном Халімом повернулися до його авто. 

- Хвилювалася за вас. 

- І чим же ти мені могла зарадити? - на питання я тільки знизую плечима. Не скажу ж я, що взагалі нічим не думала і просто йшла за покликом серця. 

Залишивши питання без відповіді я знесилено відкинулася на спинку крісла. Події в аеропорту стали для мене тригером, який пригадав те жахіття, що мені вдалося пережити. Мені здалося, що час відмотався назад і я знову потрапила у день, коли прилетіла до Еміратів. 

- Ми пропустили мій літак. 

- Це не проблема. Я тобі забронюю квитки на інший рейс або на інший день. Скажи як би ти хотіла. 

Зараз у мене є можливість залишити все позаду і забути цю кляту країну, як страшний сон. По поверненню до України у мене почнеться нове життя, в якому більше не доведеться страждати, проте ця думка мене не гріє. Натомість замість неї є інша, яка надто спонтанно з'явилася.