У полоні Еміратів - Zhelizna

- Ти якась схвильована чи мені здається? 

- Якесь моє внутрішнє передчуття неспокійне, щоправда, я не розумію у чому справа - не периферії я бачу, що пан Халім повернув голову у мою сторону, але вирішую дивитися далі прямо. 

- Спокійно, скоро ти будеш вдома і все мине. 

- Щиро сподіваюся, що так усе і буде. 

***

Діалог не пішов з самого початку. У будинку Ася мило посміхалася та прощалася з персоналом, а сівши до авто різко притихла. Я спостерігав за зміною її емоцій і помічав, що вона стала стривоженою. На мої запитання, що цьому послужило, дівча тільки знизувало плечима. Що ж, не у моїх правилах лізти у душу. 

Щоб не сидіти у гнітючій паузі я роблю гучнішою музику і відкидаюся зручніше у крісло. Напевно у мого покійного брата були зовсім інші плани на Асю і я щиро радий, що у нього нічого не вийшло. Ця юна дівчина не заслуговує на подібне відношення. 

Я взагалі проти насильства у парі. Саме тому ми з Джаннат вирішили розлучитися тоді, коли зрозуміли, що разом більше не можемо бути щасливі. Це рішення нелегко було прийняти, але ми це робили заради Лії, щоб вона не росла у токсичних відносинах.

Згадка про доньку змусила мене провести паралель, від якої кров холола в жилах. На місці Асі могла опинитися будь-яка дівчина. І я б напевно з розуму зійшов, якби таке трапилося з моєю Лією. Я б ніколи не хотів їй такої долі. 

Погляд падає на дівча, що з цікавістю роздивляється піски пустелі. Мені шкода, що ми познайомилися за подібних обставин, але повернути час неможливо. І цей від`їзд, напевно, правильна річ. 

***

Серцебиття пришвидшується, коли автомобіль в`їжджає на територію підземної стоянки. З кожною хвилиною я відчуваю все більший дискомфорт. Мене дрібно трясе від якогось незрозумілого хвилювання, яке я ніяк не можу собі пояснити. 

- Зараз візьмемо валізу і я проведу тебе до стійки реєстрації, щоб ти не заблукала. 

- Я буду вам дуже вдячна - з боку пана Халіма було дуже мило провести мене. Я очікувала, що він відправить зі мною когось з охорони, але ні. Чоловік вирішив особисто супроводжувати мене. 

Вийшовши з авто, я обережно закрила двері і пішла до багажнику, з якого пан Халім дістав валізу. Мені хотілося знову подякувати йому за допомогу, але я не встигла цього зробити, бо відволіклася на жіночий голос, який говорив українською мовою. 

- Так, я вже прилетіла… 

Я так давно поруч не чула рідної мови, що вирішила знайти поглядом землячку. Багато часу на це не пішло. Гарна білявка була у кількох метрах від мене і передавала якомусь чоловікові валізу. На якусь мить він повернувся до мене обличчям і моє серце зупинилося. 

- Судячи по крикам, ти вже прокинулася - по шкірі йде мороз, коли великі металеві двері відчиняються і пропускають прохолодне повітря до сирої бетонної коробки, в якій мене тримають.

- Ви пошкодуєте про те, що утримуєте мене тут. Всі ви про це пошкодуєте. 

- Так-так, чули ми подібну пісеньку. Та раджу марно не витрачати сили і не зривати голос, бо це все даремно - на ліжко мені ставлять тацю з їжею, яку я хочу перевернути на землю - Навіть не думай, мала погань це робити, бо змушу вилизувати підлогу. 

- Я не буду їсти. Краще вмерти з голоду, ніж бути в цьому пеклі - щелепу боляче хапають і змушують підборіддя високо задертися. Один з моїх викрадачів дивиться прямісінько мені у вічі і нахабно посміхається. 

- Ти будеш робити все, що я тобі скажу. Захочу, щоб ти їла і ти мовчки це зробиш. Захочу, щоб ти мене задовольнила і ти навіть не посмієш мені перечити. Як мила будеш дарувати мені задоволення. 

- Ні, ні! Можеш робити зі мною все, що хочеш, але добровільно я не скорюся. Ти мені огидний! - щелепу відпускають, але прийти до тями мені не дає сильний ляпас, від якого мало не дзвенить у вухах. 

- Огидний? Люба моя, повір, тебе попереду таке чекає, що слово ”огидний” там навіть близько не стояло. І якщо ти не хочеш скаліченою доживати своє життя, то раджу не провокувати мене. Бо я не подивлюся на те, що ти вартуєш грошей і відіграюся сповна. 

- Ненавиджу - перша сльоза капає у тарілку з тими помияма, які мені доведеться їсти - Як же я вас сильно ненавиджу. 

***

Діставши валізу з багажнику я кидаю погляд на годинник. До кінця реєстрації лічених двадцять хвилин, а тому нам потрібно поспішати. Я повертаю голову до Асі, щоб поквапити її, але бачу досить дивну картину. Дівчина стоїть мов вкопана та навіть не дихає. 

- Асю, з тобою все добре? - а у відповідь тільки погляд крізь мене. Я ще ніколи не бачив таких скляних очей, які навіть не кліпають, коли перед ними опиняється рука. 

Я вирішую обернутися, щоб поглянути куди це дівча дивиться і помічаю чорний мінівен, в який сідає якась білявка. Цьому дійству я не даю жодного значення, а тому знову повертаюся до Асі. 

- Асю, що трапилося? - так, як на моє запитання взагалі не реагують, я торкаюся до чужої долоні, щоб хоч якось привернути увагу і дивуюся тому, що вона повністю крижана - Асю, що таке?