У полоні Еміратів - Zhelizna

- Звідки ти знаєш? Хто тобі розповів?

- Це немає значення звідки я знаю. Ти краще скажи мені, як ви могли вчинити такий гріх? Як пішли на те, щоб викрасти людину і силою провести ніках? - голос підвищується мимоволі, саме усвідомлення того, що Ася говорила правду змушує мене відчути жахливу лють.

- Я до цього не причетний. Ту дівчину я бачив тільки один раз, коли вона з’явилася на порозі будинку. Мухаммад сам домовлявся з людьми, які її утримували. Я практично нічого не знаю - щось мені здається, що Айрат бреше. 

- А хто знає? Хто мені розповість правду? 

- Тільки Аллах і твій покійний брат. Я присягаюся тобі, що не підтримував цю ідею з самого початку. 

- Скільки коштувало життя невинної дівчини? Скільки мій брат заплатив тим шайтановим людям? 

- Двісті п'ятдесят тисяч доларів. Єдине, що я знаю - це спосіб оплати. Вони дуже переймалися за свою безпеку і тому просили перевести кошти у криптовалюті на електронні гаманці. 

Двісті п'ятьдесят тисяч доларів… сума за життя бідної дівчини, яка справді потрапила в пекло. У мене в голові не вкладається думка, що мій брат купив Асю, як якийсь новий спорткар. Що ж у нього було в голові у цей момент? Звідки взялася така вседозволеність? 

Малахітові чотки, які я перебирав у руках рвуться під натиском пальців і я дивлюся як намистини падають на мармурову підлогу. Зараз вони мені нагадують сльози бідної дівчини, які гірко котилися по її щоках. І від цього надзвичайно кепсько на душі. 

- Пан Халім… пан Халім… - на голос я реагую тільки тоді, коли відчуваю, як мого зап’ястя обережно торкаються чужі холодні пальчики. Ася мене мало не з трансу виводить. 

- М?

- Усе добре? Ви просто так різко замислилися, що мало до краю пірсу нас не довели - почуте змусило мене озирнутися навкруги. Я й не помітив, як ми з Асьою опинилися аж біля самої води, ще один крок і можна було б у неї пірнути. 

- Пробач, я справді замислився. І, якщо тобі цікаво, то замислився я про тебе. 

- Про м-мене? - я киваю і дивлюся зверху вниз на дівча, що мало не на голову нижче від мене. 

Взагалі, у нас з Асьою дуже сильний контраст не тільки у віці, а й у зовнішності. Вона така мініатюрна на фоні мене, з довгим світлим волоссям і великими блакитними очима. Ї

ї слов'янська зовнішність приваблює, а юні риси обличчя приковують погляд. Десь на підсвідомості я розумію чому брат обрав цю дівчину, але розумом я засуджую його. Ніяка краса не може виправдати такий ганебний і жорстокий вчинок. 

- Так, Асю, про тебе. Думаю, що пірс з виглядом на Перську затоку стане гарним місцем для цієї розмови. 

- І про що ви хочете поговорити? 

- Я хочу попросити в тебе пробачення за все, що тобі довелося пережити в Еміратах. Розумію, що мої слова ніяк не зітруть ті жахливі спогади, які будуть мучити тебе до кінця життя, але все одно прошу про це - блакитні очі наповнюються слізьми, але я мушу договорити - Пробач за те, що я не повірив тобі, коли ти говорила правду. Пробач за образи і ті слова про ескорт - Ася схлипує і закриває своє обличчя руками, щоб я не бачив сльози. 

- Ви не маєте за що вибачитися. Ви не ваш брат. Це я маю дякувати за доброту - зараз я вже вдруге роблю те, на що не маю жодного права. 

Я тягнуся до двох долонь, що прикривають обличчя, щоб відвести їх і запам`ятати емоції Асі. Усього кілька секунд дотику до ніжної шкіри, але вони закарбовуються у моїй пам`яті. Колись я це згадаю, але сьогодні мені потрібно довести справу до кінця. 

- Поглянь на мене, будь ласка. 

- Ви казали, що хочете бачити мій гарний настрій та спокій, а натомість я знову показую свої сльози. Пробачте, що псую такий хороший вечір.

- Ні це не так. Він таким і залишається. Щоправда, я хочу зробити його кращим для тебе - долоні відстороняються від обличчя і дають мені можливість побачити тремтячі довгі вії, на яких залишилися маленькі крапельки сліз. Мені хочеться їх стерти, але я тримаю себе в руках, бо не маю права на такі фривольності.

- Ще кращим? - я киваю головою і тягнуся рукою до прихованої кишені в піджаку, щоб дістати звідти квиток на рейс, а ще документ про відкриття рахунку на ім’я Асі.

Мені довелося перевірити всі папери брата, але обіцяного махру там не було. Тому я вирішив самостійно відкрити рахунок і поставити на нього двісті п'ятьдесят тисяч доларів. Це буде справедливо. І я сподіваюся, що ці кошти можуть допомогти Асі почати нове життя. 

***

Серце пропускає удар, коли я спостерігаю, ніби в уповільненій зйомці те, як пан Халім простягає мені квиток на літак. Якщо чесно, мені здається, що це плід моєї уяви і насправді там щось інше. 

- Пам'ятаєш я присягався тобі, що відпущу тебе додому, як тільки все з'ясую?

- Так… - слово застрягає у моєму горлі від хвилювання. Я до цього навіть не була готовою. 

- Що ж, нам пора прощатися - я не вірю в те, що чую - Цей вечір не спроста був таким. Я хотів, щоб ти покидала Емірати принаймні з одним теплим спогадом. Сподіваюся, що у мене це хоч трохи вийшло.