У полоні Еміратів - Zhelizna
- Все банально і дуже просто, вони зустрілися на благодійному рауті… - на цих словах я піднімаю руку повітря, щоб змусити співрозмовника замовкнути.
- Айрате, ти мене здається не зрозумів. Я хочу, щоб ти розповів правду про те, як мій брат наважився купити цю дівчину - очі чоловіка округлюються від почутого. Він не очікував такої різкої зміни тону розмови.
***
- Асю, доню, я така щаслива, що ми можемо нарешті нормально говорити по телефону. Ти навіть не уявляєш як сильно я скучила за твоїм голосом.
- Я теж дуже щаслива, що тепер можу почути вас з Артемом.
Подарунок пана Халіма був найкращою подією за останні тижні. Завдяки ньому у мене з’явилася можливість щодня спілкуватись з рідними, за якими я безмежно скучила.
А ще я нарешті змогла заспокоїти маму тим, що у безпеці та почути за стан свого братика, який почав довгоочікуване лікування у столиці. У лікарів обнадійливі прогнози, що не може не радувати нас з матір’ю.
- Коли ти вже повернешся до нас? - питання Артема змусило моє серце стиснутися, але я цього не показала. Братику не варто знати, що зі мною зараз відбувається.
- Як тільки владнаю всі свої справи, одразу приїду до тебе.
- І ми підемо разом до фонтану?
- Підемо любий, всюди куди ти тільки захочеш.
Вечірня прохолода надихнула мене піти на подвір`я, де був розташований гарний мармуровий фонтан. Я вирішила присісти на його бортик і набрати рідних, щоб трохи потеревенити. Артем побачивши на фоні чого я сиджу, загорівся бажанням піти гуляти до нашого парку, в якому також були фонтани.
- Я тебе люблю - моє маленьке особливе сонечко посміхається у камеру і я не стримую емоції. Посмішка у відповідь сама з'являється на обличчі.
- І я вас дуже сильно люблю. От побачите, що ще зовсім трохи і я повернуся до вас і більше нікуди не поїду. Обіцяю.
Тихі кроки змушують мене сіпнутися від неочікуваності. На периферії я бачу, що хтось наближається до фонтану і вирішую, що варто завершувати розмову.
- Асю, ти якось змінилася в обличчі, все добре? - хоч мій погляд направлений на камеру, я все одно не упускаю момент, коли пан Халім сідає неподалік від мене на мармуровий бортик.
- Так, усе добре. Мені просто потрібно бігти, але перед сном я обов'язково вам напишу.
- Добре, доню. Ми будемо чекати - розмову завершувати не хочеться, але я мушу.
Телефон блокується і я підіймаю нерішучий погляд на пана Халіма, який тримає руку під прохолодним струменем води. Після втечі минуло кілька днів, за які ми так і не бачилися. Я навіть не мала змоги подякувати йому за порятунок та подарунок.
- Пробач, якщо я тобі завадив.
- Ні, все добре. Мені варто подякувати вам за можливість поговорити з близькими. Для мене це як бальзам на душу - у відповідь на мої слова чоловік тільки широко посміхається.
На мить я зависаю, адже вперше бачу широку посмішку пана Халіма. Вона говорила більше, ніж слова і створює комфортну атмосферу навколо чоловіка. Мені більше не лячно біля нього, навпаки, я відчуваю спокій.
- Чому твій вираз обличчя став таким здивованим?
- Бо ви мені посміхнулися? - мені аж ніяково стає від моєї відповіді, через яку я відводжу погляд.
- Напевно я подібне відчув, коли побачив твою посмішку адресовану рідним. Пробач, це неправильно, але я не міг втриматися від того, щоб не підглянути за тобою.
- І що ви встигли побачили? - відвертість чоловіка ще більше мене бентежить.
- Щирі емоції, радість, розслабленість… живий погляд. Я не розумів, про що ти говорила, але мені все одно хотілося слухати, бо це вперше, з дня нашого знайомства, від тебе линув не страх, а спокій.
- Я навіть не знаю, що вам на це відповісти.
- Не варто нічого відповідати. Тільки… якщо у тебе є бажання, я б хотів, щоб ти дещо зробила для мене - почуте мене дивує. Я навіть боюся уявити, що саме пан Халім від мене хоче, але все одно позитивно киваю йому - Давай повечеряємо разом, але з цим самим настроєм? Тільки я та ти.
- Що?
Ось про це я точно не могла подумати…
