Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

П'ятниця

Мар'яна

Я звичайно здогадувалася що Льошка вже досить зміцнів, але так заманити мене у свою спальню... Хоча, білизну то я не одягла. Про всяк випадок. І він представився.

Льошка вночі сьогодні був... Це було чудово! Трохи збентежило, як він досвідчено і впевнено спрямовував мене. Але ж він не пацан жовторотий. Дорослий мужик, майже на 10 років мене старший, не дивно, що у нього досвід є... Це я стара діва, поки мої однокурсники розважалися, і один з одним теж, я на всю гребла знання лопатою. Та якби я й захотіла, мої дорогоцінні братики нікого і на гарматний постріл до своєї молодшої сестрички не підпускали. Тож досвід в мене – виключно теоретичний. Ну нічого, я швидко навчаюсь! І я вже маю ідею для наступної ночі… Пригадую, що Льошка мені  програв бажання з місяць тому. І я збираюся вимагати свого виграшу!

Гладжу своїх лисих "тварюк" як їх Льошка називає, і засинаю в передчутті наступної ночі. Максік мирно сопить на килимку, а котики муркочуть під ковдрою.

На ранок навалило снігу. Вкотре радію, що мене відвезуть на роботу і не доведеться відкопувати машину з кучугури. До хорошого звикаєш швидко. Льошка приносить каву та бутерброди. Сказав що погуляє з Максіком доки я снідаю.

Але я все ж таки намагаюся «відпроситися» додому. Не через шкідливість, ні, гормони ще теж не вирують. Просто це якось... Не правильно, чи що. Так, у нас приголомшливий секс, наскільки я можу судити зі своїм небагатим досвідом. Але не схоже щоб Льошці щось ще потрібно було, а використовувати дитину як засіб його заохотити, я не буду!!

Олексій

- Льоша, я хочу повернутися додому, — знову залагодила вона. Додому хоче! А що тут? Чи не будинок хіба??

– Ні! - коротко відповідаю тоном, що не допускає заперечення. З підлеглими це працює! Я не збираюся її відпускати!

- Що значить «Ні»??

- Тобі краще поки що залишатися в моєму будинку.

- Поки що?

- Поки не народиться дитина.

- А потім?

Я на мить забарився, але тут же чітко і з впертістю, якої можна позаздрити,  заявив:

– І потім теж.

Що ж, я майже зробив це! Давай, Льоха, ще трохи!

- Мар'яно, я думаю нам треба одружитися.

- Треба?

- Ну ти ж розумієш, дитина і все таке інше.

– Ні, не розумію. Що означає «все таке»?

Боженько! Вона з мене знущається чи справді не розуміє??

Мар'яна

Саме так. Нам потрібно. Ні: "Я люблю тебе і хочу бути з тобою". Або так: «Улюблена, ми маємо бути разом». Ні, просто: «Треба...»

Швидко одягаюся та вилітаю з дому. На злощасному порозі стикаюся з Мишком. Цей орел не літає, а стоїть, як скеля. Впіймав мене і тримає. Ну хоч цей не нагадуватиме мені про моє «становище».

- Мар'яно, щось ти знову носишся, ніби за тобою тигр женеться! - Мишко веселиться від свого жарту. Солдафонський гумор! Про що йому й повідомляю.

- Ну так! Майже 17 років у погонах! – Здається, його цим не проймеш.

А ось і Льошка з'явився. Напевно я в обіймах Фролова маю непоганий  вигляд... Та Льошка, схоже, не дуже щасливий. Мило посміхаюся Фролову, звільняюся від його рук і, помахавши обом ручкою, сідаю в машину.

Нехай знаються там самі, і з моїм становищем теж. Дістали.

Олексій

- Льоха, що у вас з Мар'яною відбувається? – Фролов, як завжди, вирішив йти напролом.

- Я зробив їй пропозицію, і вона відмовила, — пояснив я з подихом другові.

- Що? І квіти у вікно викинула? А кільце, кільце взяла? Якщо кільце взяла — ще не все втрачено!

- Не було нічого, ні кільця, ні квітів. Я сказав, що ми повинні одружитися заради дитини

Мишко свиснув.

- Ось розумний ти мужик начебто, Олексію Олександровичу, але іноді прямо як дитя мале. Дивуюсь я тобі! На що ти розраховував? Ні квітів, ні обручки, ні романтичної вечері при свічках. Як то кажуть, який привіт така і відповідь.

- Ти думаєш, Мар'янці все це треба? Вона не така…

- Може, й не така, але це всім бабам треба! Тож спробуй ще раз. І зроби все по-людськи!

- Може мені ще її звірюг на званий вечір запросити?

- Хороша ідея! Мар'яна точно зацінить! А якщо серйозно, підкинь їм якихось кісточок, щоб зайняті були! - і підморгнув мені.