Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Четвер

Мар'яна

- Олексію, мені треба на роботу. - Намагаюся розбудити Льошку о 7 ранку.

- Угу, тебе відвезуть, – відповідає сонний голос. – І привезуть увечері назад!

  Ось тепер він прокинувся.

- Я додому хочу… - намагаюся заперечити я.

- Мар'яно, це небезпечно! Конфлікт з Ісматовим ще не вичерпаний. Поки поживеш в мене.

І все. Нічого більше, просто питання безпеки. Збираюсь на роботу. Пакую звірів по клітках. Вони явно незадоволені. І не лише вони, схоже. У дверях стоїть злий Льошка.

- Звірів залиш. Нема чого їм цілий день у клініці сидіти, увечері все одно сюди повернешся.

А вони як зрозуміли й, схоже, зраділи. Котики вискочили з кліток та сховалися під ліжко. А Максік забарабанив радісно хвостом по стінках клітки.

Ну що ж, зрозуміло, чинити опір бажанням Тигрова не реально, навіть звірі мої за нього. Сподобалося їм тут. Зрадники!

Олексій

Сьогодні до офісу ще не поїду. Поки що телефоном покерую. У принципі, за відсутності екстриму, організованого Ісматовим, все функціонує без мого безпосереднього втручання. Так, пнув деякі процеси, щоб не розслаблялися.

Мишко каже, що скоро з Лейлою можна буде спілкуватися. Я в очікуванні, дуже вже хочеться все нарешті прояснити…

Подзвонив Сивий та пообіцяв заїхати в обід. Просив і Фролова покликати. Говорить, що є новини. Знайшли Ісматова?

До обіду валяюся. Щоправда, вставав вигуляти Максіка. Треба запитати Мар'яну, якої породи ця потвора. Тільки сформулювати інакше. А то потвору вона з мене зробить.

Надія Василівна приготувала обід. Сиджу чекаю на друзів. Новини — це добре, але на ситий шлунок – краще. Це я вдома валяюсь, а вони цілий день на ногах.

Мишко з Юрком приїхали майже одночасно. Сивий з порога прямо видав:

- Хлопці, я знайшов Стаса.

– Де? Як? Живий? - Ми засипали Сивого питаннями.

– Коли накрили базу Ісматова у Червоному, він був серед його людей. Вони його називають Шуріком. З'явився п'ять років тому. Хто він і звідки взявся - ніхто не знає, і він сам не пам'ятає. І ще, це вам не сподобається.

- Та давай, кажи вже, чого там. - Підганяю Сивого.

- Стас-Шурик, один із головних був у Ісматова з різних брудних справ. Навіть зараз не скажу скільки на ньому висить, але на довічне вистачить напевно.

Зараз я розумію, що нам треба було спочатку пообідати. Після таких новин шматок у горло не лізе. Сидимо мовчимо.

Що тут казати. Треба зрозуміти, що зі Стасом сталося. І як йому допомогти?

Робочий день у самому розпалі, і Юрко з Мишком їдуть працювати далі.

З нетерпінням чекаю на вечір. І не тільки тому, що вже почуваюся в змозі займатися чимось приємнішим і активнішим, ніж споглядання звітів фірми за день. Я спіймав себе на думці, що навіть проста вечеря з Мар'яною викликає у мене позитивні емоції. А якщо уявити собі, що може піти за вечерею! Ммм... Але тільки не в присутності її зухвалих лисих тварин. У мене реально при них шмат у горло не лізе, про решту взагалі мовчу.

Ці монстри, її котики, вони не просто страшні як Смерть, у них ще й погляд такий самий. Та їм і косу в руки, тобто в лапи, брати не треба. Дивлячись на їхні лисенькі тільця, з мерзенними зморшками між вух і пронизливо жовтими очима, починаєш сумніватися в тому, що людина створена Богом чи хоча б походить від мавпи. Я твердо впевнений тепер, що на Землю свого часу завітали інопланетяни та заселили її homo sapienc. І, як нагадування про себе, залишили спостерігати за людством цих лисих тварин, більшість з яких, мабуть, мутували та обросли вовною.

Отже, роблю висновок: до спальні Мар'яни ми не підемо. Значить, її треба заманити до мене! А чим можна розтопити жіноче серце? Правильно, співчуттям до пораненого котика – попрошу її обробити рани нещасного героя.
 

Ну, це ніби схоже на план!

А ось і Мар'яна!

- Привіт, втомилася на роботі? - допомагаю їй роздягнутися і забираю сумку. - Проходь, вечеря вже на столі. З Максіком я погуляв. - Чи не виляю хвостом і так мило посміхаюся що сам собі дивуюся. Про всяк випадок крадькома перевіряю, чи не виріс у мене хвіст за день. Залишилося тільки почати муркотіти. Але це, мабуть, уночі.

Мій швидкоплинний погляд у дзеркало не залишається непоміченим.

- Гарний котик, я сьогодні якраз двох каструвала, — недбало повідомляє мені Мар'яна.

Кривлюсь. Ну, не зрозуміти жінкам нашу чоловічу солідарність! Коли хтось отримує по яйцях, це віддається глухим болем у паху у будь-якого мужика, який став свідком. А розмови про кастрацію це взагалі знущання!

Мар'яна

Від Льошиної впертості є користь — з роботи мене додому відвезуть його хлопці. Є можливість розслабитися та відпочити. І не треба дорогою до магазину за продуктами! І, напевно, вечеря вже готова… Та й Максіка вигуляли. Добре як!

Втомилася я щось сьогодні, а в теплій машині під приємну музику задрімала і не помітила, як ми приїхали. Льошка зустрічає мене на порозі, просто як дбайливий чоловік. Не варто звикати, мабуть. Ну, хоч поки він удома відлежується, я насолоджуюся!

Льошка такий весь із себе дбайливий, тільки хіба що не муркоче, поки ще... Але, здається, вже майже дозрів і до цього. Мені здалося, чи він перевіряє, чи не виріс в нього хвіст? Спілкування з моїми звірами йому на користь. Він і себе з ними вже ототожнює, схоже. І так болісно на кастрацію котиків відреагував! Не розумію я цієї їхньої реакції. Чи не кожен день на роботі якийсь чоловік в істериці б'ється: як так, їхнього котика дружина вирішила позбавити бубонців! А котикам без цих бубонців спокійніше, між іншим. Гаразд, не буду з Льошкою так жартувати більше. Він схоже так само ревниве до всіх бубонців ставиться, не тільки до своїх.

Повечеряли, Надія Василівна чудово готує! Її плов просто божественний! Потрібно буде рецепт попросити.

- Мар'яно, мені не дуже зручно тебе просити, але ти ж лікар... Мені треба маззю мої синці на спині змастити. Я не дістаю, допоможеш? – очі у Льошки такі сумні. Жаль мені мого котика.