Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Субота

Мар'яна.

Так і заснула в Льошкиній кімнаті. Звіри мої напевно в шоці. Треба Льошку до них привчити. Дідько, я вже міркую так, начебто тут назавжди оселилася. Тільки від Льошиної пропозиції руки та серця я відмовилася. А він її повторювати поки не збирається, схоже.

Як затишно в його обіймах спати! Тільки щось мені в спину упирається тверде. І схоже, це саме те, про що я подумала.

- Не смикайся! Або я за себе не відповідаю! - Льошка недвозначно підтвердив мої припущення.

- Я не смикаю! Я зручніше влаштовуюсь!

- Зручніше? - Буквально промуркотів мені на вухо Льошка. Навчився, мій котик!

- А ти чого крутишся?

- Я теж... Зручніше... Влаштовуюсь...

Відчуваю, як його ствол знаходить вхід у мою вологу печерку. Ледь прогинаю спинку і трохи розводжу ноги. Цього запрошення виявилося достатньо і Льошка чи то з риком, чи то з гучним «Мурр» увійшов до мене.

Моє традиційне "Ох", було сприйняте як сигнал до дії, і Льошка почав свої дивовижні рухи в мені...

Олексій

Пробудження було не менш приємним, ніж відхід до сну. Мар'янка докрутилася, та я не став довго роздумувати й рішуче використав ранкові можливості свого організму.

Як же приємно отак прокидатися! Раніше, до Мар'яни, я майже ніколи не спав із жінками у прямому розумінні. Ось так щоб заснути в обіймах і прокинутися вранці. І, здається, я починаю до цього звикати. До хорошого швидко звикаєш.

Але... О, боженько, що це за мерзенний звук?

- Мар'яно, ти куди? Одягнися!!

- Там Максік...

- Що? - ось цей ультразвук, від якого схоже мої охоронці зараз мало не... Це її Максік??

– Максік чимось незадоволений. Котра година? Майже 9? Я зараз, Максіка вигуляю...

Сімейне життя. Чому я думав, що буде простіше?

Дзвонить Сивий, рано для нього. Щось трапилося?

- Льошка, є можливість допомогти Стасові. Чи не телефонна розмова. Давай на нашому місці. Один. Охорону за пару кварталів залиш. Фролов вже їде. Це терміново.

По військовому швидко підскакую, одягаюсь. Мар'яна з Максіком гуляє.

- Мені треба поїхати, робота.

Цілую улюблену, ухиляючись від зубів волохатого ультразвуку. Виганяю водія і сідаю за кермо. Я знаю, що охорона їде за мною. Навіть не перевіряю, вони добре натаскані.

Не доїжджаючи трьох кварталів до обумовленого місця, зупиняюся і виходжу з машини. Наказую хлопцям залишитись тут. Очікувано - не погоджуються. Ситуацію рятує Фролов, що під'їхав. Сідаю до нього в машину і далі їдемо вдвох.

- Що Сивий придумав? - запитую друга.

- Зараз дізнаємось.

Зупиняємось на березі річки. Юрко вже на місці.

- Здоров, пацани!

Так, пацани виросли... Стас у халепу потрапив...

- Здорово, начальник!. - Мишко, як завжди, підколює Сивого.

- Давай до діла, — говорить Юрко, і я розумію по його обличчю, що зараз не до жартів. - Я можу ненадовго прибрати конвой із клініки.

- Не підставишся?

- Ні, там бюрократичні проблеми. Передача іншому відомству. Формально до нас не причепитися.

– Як? - питаю я.

- Формально, повторюю, це навіть не втеча. Розписки про не виїзд Стас не давав. Арешт на нього, поки він у клініці, також не оформлювався. А ось із понеділка все зміниться.

– Коли охорону знімеш?

– Він на мені до 24.00 неділі. З понеділка о 00:00 моє відомство за нього вже не відповідає. А ось далі, вся движуха раніше 8-ї ранку понеділка не почнеться. Так що часу буде достатньо.

- Чудово!

- І куди його сховаємо? – цікавиться Сивий.

– Це я вирішу. Організую чартер на Кіпр. - Швидко перебираю в умі всі варіанти та план дій: кому подзвонити, що зробити.

- І ще, Стас зі мною не хоче спілкуватися. Хай поки що так і буде. Спокійніше всім.

- Добре, Юрко, як скажеш. Не вічно він питиметься. Ситуація зараз така. - Фролов намагається Сивого заспокоїти.

- Та я розумію все. Гаразд пацани, давайте дійте.

Сивий сідає в машину і їде. Стоїмо з Мишком куримо. Фролов перший порушує тишу.

- Пам'ятаєш, як запалювали тут після випускного?

- Таке забудеш…

- Думаєш, чи вдасться Стаса витягнути?

- Схоже на цілком реальний план. Давай не марнуватимемо дарма часу. На тобі – доставлення Стаса з клініки до аеропорту. А я займуся іншим. І організуй так, щоби наші не в курсі були. Чим менше посвячених, тим надійніше.

- Ок.

Докурюємо та сідаємо в машину. Мишко не виносить запаху диму у своїй кралечці.  Він просто обожнює свою повнопривідну красуню. Ми з Сивим вже обіцяли їх повінчати. Фролов не заперечував.

- До речі, як там Лейла? Може провідаємо?

- А ти додому не поспішаєш? У ліжечко до Мар'яни? Чи вже втомився від сімейного життя? – Мишко ірже.

– Фролов! Я тобі дещо відірву! Все одно тобі не треба, твоя 4х4 цим не користується. - Мишко перестає іржати акі кінь Македонського і щось бурчить собі під ніс, погладжуючи шкіряне обплетення керма. Здається, просить вибачення перед своєю «малечею» за мою нетактовність. Цікаві у них стосунки, звісно. Ну та гаразд.

Під'їжджаємо до хлопців.

- Пересядеш у свою?- запитує Фролов.

- Ні, покатай мене, — намагаюся перевести розмову у веселе річище, але друг розуміє, що я не встиг за ці кілька днів повністю відновитися.

- Я тепер особистий шофер, круть! - Мишко знову щось там бурчить собі під ніс.

Я не питав, де Фролов розмістив Лейлу. У таких справах – менше знаєш, довше спиш на волі. Їдемо кудись за місто. Фролов напевно читає мої думки, тому повідомляє:

– Зняв котедж. З нами не пов'язати. - Мишко як завжди молодець, все продумав.

Під'їжджаємо — тихе місце у лісовому масиві. Високий паркан.

- Поруч все пустує. На кілька кілометрів у будь-який бік - нікого.

Передбачливо. Сподіваюся, Лейла вже усвідомлює те, що відбувається, і зайвого шуму не буде.

Фролов знову «читає» мої думки: