Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Олексій

Погуглив і дізнався якої породи цей її Максік. Волосатий виродок виявляється аффен-пінчер. Та ще цей конкретний якийсь супер чемпіонський. Я, звичайно, підозрював, що собачники дивні люди. Але що б така… ее… дивна істота була чемпіоном чогось крім… Ні, про це навіть думати не можна. А то Юркіни виховні заходи, порівняно з тим, що мені може Мар'яна влаштувати, здадуться мені прелюдією до постільних втіх. Взагалі, звичайно, смак у Мар'янки… Що цей її волосатий, що ті лисі. Хоча… І я не красень, за великим рахунком.

Дзвонить Сивий.

- Льоха, є можливість зустрітися зі Стасом. Тільки ти та Фролов. У вас буде не більше десяти хвилин.

Дивуюся такій, справді не реальної, можливості.

- Коли, де??

- За годину. Стас зараз у клініці, на обстеженні. Я дуже ризикую, але можу влаштувати вам зустріч. Зі мною він розмовляти відмовляється. Так, і ще, найголовніше, скажіть Стасові, щоб не балакав. Тобто взагалі хай мовчить. За офіційною версією він так і не згадав, хто він. Нехай так і буде. Може, вдасться щось із цього зробити.

- Виїжджаю. Відбій.

Дзвоню Фролову, повідомляю новини. Швидко збираюсь. Машина вже чекає на мене.

- Ну що, хлопці, от і побачилися.

- Стас! Юрко каже, що ти пам'ять втратив. Ти пам'ятаєш нас?

– Втратив, так і було, перші пів року після тієї аварії. Потім почав згадувати. І як вийшов за сигаретами, і машину на повній швидкості, що збила мене, і як з води вибрався, і як в Ісматова опинився. Вас, пацани, згадав. Тільки вже пізно було, мене вже кров'ю пов'язали, дороги назад немає. На мені стільки висить...

- І моїх пацанів теж ти? – Це питання мене мучить найбільше. Хочу одразу прояснити ситуацію.

– Ні. Я відмовився. За що мене і здали ментам.

Чую як Фролов полегшено зітхає. Ну, що ж, мене теж попустило.

- Стас, що робитимемо??

- Не втручайтеся хлопці, допомогти тут нема чим. Реально, багато накоїв. І не приходьте більше, чи не потрібні вам такі контакти в історії. Сивий правильно робить, не світиться поруч.

- Стасе, не кажи нісенітниці. Ми стільки років були друзями...

– Саме, що були. Нині я не  пригідний об'єкт для дружби. Добре, що хоч Сивий це розуміє. - Відчуваю, що Стасові не приємно думати про поведінку Юрка. Але розумію так само, що Сивий щось задумав.

- Розберемося. Просто запам'ятай, ми як були твоїми друзями, так і залишилися. А Сивий... Він не просто так штани просиджує, він щось там обмірковує. Просто просив передати тобі, щоби ти мовчав. В прямому сенсі. Нічого не пам'ятаєш і не хочеш розмовляти. Усе.

Людина Сивого, яка провела нас до Стаса, подає сигнал, що час закруглюватися.

Швидко прощаємось і йдемо. У голові купа думок. Хочеться і Стаса врятувати, і Сивого не підставити. Та й про себе також не варто забувати. Тим більше на мені ще й Мар'яна. Та вже не одна…

Зараз ще гостріше відчув, як мені її не вистачає. Лише кілька годин, а я вже смиканий якийсь. А вже хочу її як! Як хлопчисько! Вже можна в душі закриватися. Дзвоню їй і прошу не затримуватись на роботі. Описую в деталях, що хочу з нею зробити ввечері. Ну, і я — не я, коли все не зіпсую.

- Тільки не у твоїй кімнаті. Не можу я колись твої котища на мене дивляться! – закінчую нашу розмову цією… протверезною? Фразою.

Мар'яна

Котики на нього дивляться, і він при них не може. Чутливий який! Хоча подекуди він справді такий чутливий. Такий чуйний на ласку. Навіть коли я невміло взяла його член ручкою. Він так охнув, що я подумала, начебто зробила йому боляче. Але він почав рухати стегнами, ніби запрошуючи мене...

Що ж, значить сьогодні теж у його кімнаті, як він і хоче. Але цього разу все буде за моїми правилами. Хай навіть і у його спальні.

Вечеря пролетіла підозріло швидко.

- Як щодо лікувальних процедур, лікарю? - Льошка весь у передчутті.

- Приготуй мазь, котик. Я буквально за кілька хвилин буду готова... Тебе полікувати. - Цілком двозначно натякаю я.

Заходжу в кімнату, як і вчора, в одному халатику без спідньої білизни. Льошка лежить поверх ковдри, повністю оголений, демонструючи свою ерекцію.

- Руки за голову, - командую я. - Ти пам'ятаєш, що програв мені бажання?

- Це було давно! Майже в минулому житті! - Посміхається. - І це твоє бажання?

- Так, моє бажання. Ти тримаєш так руки, доки я не дозволю. Якщо ти не впевнений, що впораєшся, або якщо опускаєш руки без команди, то я їх прив'яжу.

Бачу як затьмарюється Льошин погляд і напружуються м'язи рук. Зковтує слину. Зацінив! Ну нічого, це лише початок.

- Я згоден, - трохи охриплий голос видає його почуття.

- Ноги розсунь трохи ширше! - командую я і скидаю з себе халатик, який падає до моїх ніг.

- Іди до мене, красуне, покатаю! - Льошка посміхається і робить кілька рухів стегнами начебто всаджує в мене свій член.

- Не поспішай, ковбой! - відповідаю я і підходжу до ліжка.

Жадібно і відверто розглядаю досить привабливе чоловіче тіло. Від моїх поглядів дихання коханого частішає, і я сідаю до нього на живіт, так що його член упирається мені в спину.

- Нижче, сядь трохи нижче! - стогне Льошка. Я трохи посмакувала і спустилася нижче, чудово розуміючи чого він хоче, але не бажаючи спрощувати йому життя.

- На нього сядь! Мучителька!

- Я навіть ще не починала! – сміюся, закидаючи голову.

Нахиляюся і проводжу язиком його губами. Зі стогоном Льошка намагається зловити мої губи своїм ротом.

Усуваюсь і милуюсь на перекошене бажанням обличчя коханого. Знову нахиляюся і цього разу проводжу язиком по шиї і трохи прикушую. Відчуваю як частішає пульс. Проводжу язиком вздовж жилки що пульсує  і знову відсторонююсь. Льошка лежить із заплющеними очима і важко дихає.

Трохи посовалася, влаштовуючись зручніше, Льошка шумно і сильно видихнув, і розплющив очі.

Мої руки вже на його грудях. Трохи стискаю пальчиками його соски. В чоловіка очі шалені, м'язи напружені…