Врятуй мене, якщо зможеш - Ольга Християнчук

-         Ні, нічого, - ледь чутно лепече Степан і гуськом відходить до дверей. – Я просто покупець.

Я навіть не встигаю моргнути, як він зникає за дверима, залишивши нас з Давидом самих.

-         Дякую, що підіграв, - зітхаю з полегшенням, нарешті спекалась небажаного кавалера. – Цей клієнт, мов реп’ях. Приставучий страшно.

Давид підходить ще ближче, займає місце де стояв Степан. Цей раз я не відхиляюсь, навпаки, мені приємна його присутність.

-         Ця робота небезпечна для молодої і красивої дівчини, - говорить він досить серйозно.

-         На щастя, це мій останній робочий день тут, - відповідаю і радісно посміхаюсь. – А ти що тут робиш?

-         Вибач, Надійко, що так довго. Мій син знову побився у дворі, прийшлося проводити виховну бесіду по телефону, - відповідь Давида перебиває захеканий голос Тамари, котра так невчасно виходить з підсобки із повним ящиком пива. – О, який елегантний у нас клієнт!