Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Отже так, Лялько. Якщо ця дитина носитиме моє прізвище, — Ед поклав руку на її живіт, і Віка вперше відчула, як ворухнулося дитя. Маля вже визнало в Еді тата, Вікторія в цьому не сумнівалася. — То я ніколи — чуєш? — ніколи від нього не відмовлюся. Навіть якщо тобі одного дня все це набридне, я не дозволю викинути мене з його життя. Достатньо того, що мені не дають бачитися з моїми рідними.

Серце защеміло, і Віка обхопила Еда руками.

— Ніколи так не вчиню. Вір мені.

— Знаєш, мені ще доведеться навчитися вірити.

— Ми навчатимемося разом. Якщо ти залишишся зі мною.

— Якщо ти залишишся зі мною.

Вікторія підійняла очі й присягнулася йому та собі:

— Тільки з тобою.

Ед лише кивнув.

Вона не знала, що чекає на них у майбутньому, але сьогоднішня розмова могла вважатися непоганим початком.