Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Остап поцілував Яну у скроню й засмутився. Гаряча.

Пульс частив, але не надто, тому будити кохану він не став. Вирішив, що сон у цій ситуації потрібніший. Натомість одягнувся й вирушив до кухні — кип'ятити воду.

Потягуючи зелений чай, Дорош думав, як краще вчинити. Якщо раніше він чекав на запрошення, то тепер, коли стало ясно, що без наслідків не обійшлося, Остап самостійно вирішив залишитися у Яни на ніч.

Подумати тільки — він мало не втратив її сьогодні. Якби поїхав до готелю, як планував…

Дзвінок у двері перервав страшні думки.

Остап відчинив двері й завмер спочатку в подиві, а потім у збентеженні. Він відступив убік, пропускаючи в передпокій літню пару.

— Добрий день. Точніше вечір. Майже ніч.

— Саме так.

Чоловік з копицею сивого волосся зміряв його недовірливим поглядом. Вийшло грізно, хоч той і поступався Остапові в рості.

— Ви хто? — симпатична маленька жінка, з волоссям, пофарбованим у рудий колір, тривожно озирнулася на всі боки. — І де Януся?

— Я зараз усе вам поясню.

Остап допоміг жінці зняти плащ, міркуючи з чого краще розпочати. Не так він уявляв собі знайомство з батьками Яни.

— Мамо? Тату? — Дорош підійняв очі, почувши милий, але хрипкий голосок. — Ви не казали, що повернетеся до міста.

Яна стояла у дверях, кутаючись у теплий халат. Вона обхопила себе руками й, покусуючи губи, переводила очі з батьків на Остапа. Він мимоволі замилувався гарним заспаним личком. Ця дівчина подобалася йому у будь-якому вигляді.

— Невже завадили?

Батько Яни поставив на підлогу брезентовий рюкзак і почав знімати куртку.

— Чому? Ні. Я спала. А Остап… Ой, познайомтеся, це — Остап. А це — Євген Павлович та Марина Сергіївна, мої батьки.

— Дуже приємно. Дорош.

Він простягнув руку Євгену Павловичу, і той після короткого вагання потиснув її, не опускаючи очей.

— Ага. Зараз побачимо, наскільки приємно.

— Тату!

— Помовч, Яно. Зараз я не з тобою розмовляю. А вам, юначе, є що сказати?

— Женю, хіба ти не бачиш? Дівчинка хвора. Знову ангіна?

Марина Сергіївна вже клопотала біля дочки, цілуючи та обіймаючи.

— От і йдіть до кімнати лікуватися, а у нас — чоловіча розмова.

— Я нікуди не піду, — вираз на обличчі Яни не залишав сумнівів у тому, що вона готова вислухати разом із ним усе, що збираються сказати батьки. У цей момент дівчина дуже нагадувала свого батька. Остап підбадьорливо посміхнувся.

— Яно, одягнися тепліше й пошукай термометр.

Марина Сергіївна підвела брови, окинула його уважним поглядом і підштовхнула дочку до кімнати.

— Зараз все знайдемо, закутаємо. Женю, трохи легше, любий, — кинула вона через плече.

Коли за жінками зачинилися двері, Євген Павлович кивнув у бік кухні.

— Ходімо, юначе.

Остап пропустив грізного чоловіка першим, почекав, поки той сяде, а сам притулився до стіни й склав руки на грудях.

— Чаю?

— Хм, — Євген Павлович переставив цукерницю на іншу половину столу, постукав широкою долонею по стільниці й насупив брови. — Це зачекає. Дозвольте поцікавитися, юначе — які ваші наміри?

Батько Яни явно не звик ходити колами. Що ж…

— Хочу одружитися з вашою дочкою, Євгене Павловичу.

Можливо, йому здалося, але батько Яни трохи розслабився після цих слів, проте допит не припинив.

— Коли ж?

Остапу хотілося посміхнутися від такого натиску, але він стримався. Вирішувалося серйозне питання — на сьогодні найважливіше для нього. Майже доленосне.

Йому дуже хотілося сподобатися батькам Яни. Вони застали його у своєму будинку не за найкращих обставин — пізно ввечері, наодинці зі сплячою дочкою. Хоча Яна давно повнолітня, Остап сумнівався, що її батьки спокійно ставляться до дошлюбних стосунків.

— Як тільки Яна погодиться на мою пропозицію.

— Вона тобі відмовила?

— Я не встиг запитати. Лише сьогодні повернувся.

Євген Павлович пройшовся по ньому черговим зацікавленим поглядом.

— Звідки?

— З Торонто. Там мешкають мої батьки, сестра. І я.

— А в нашому місті що ти робиш, хлопче?

— У відрядженні. Тривалому.

Євген Павлович насупився й промовив:

— То ти плануєш відвезти мою єдину дочку до Канади?

— За всієї моєї поваги до вас, це питання ми вирішуватимемо удвох з Яною.

Після невеличкої паузи Євген Павлович підвівся, підійшов до буфету, дістав пляшку коньяку та дві чарки.