Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Напідпитку! — вигукнула Брет. — Ти був п'яний як чіп!

— Дивовижний випадок, — сказав Майкл. — Оце недавно зустрічаю свого колишнього компаньйона. І він пропонує поставити мені чарочку!

— Розкажи їм про свого вченого адвоката, — сказала Брет.

— Не хочу, — відповів Майкл. — Мій учений адвокат був теж п'яний як чіп. Це сумна тема. То ми йдемо дивитись, як вивантажують биків, чи ні?

— Ходімо.

Ми покликали офіціанта, розрахувались і рушили через місто. Я спробував трохи відірватися з Брет, але Роберт Кон наздогнав нас і пристав до Брет з другого боку. Отак ми і йшли втрьох, — повз ayuntamiento з прапорами на балконі, повз ринок і вниз крутою вулицею, що вела до мосту через Аргу. Багато народу йшло дивитися на биків, екіпажі котилися узвозом і переїздили міст, і над натовпом здіймалися коні, кучери та батоги. За мостом ми завернули до загону й пройшли повз винарню з вивіскою у вікні: «Добре вино, літр 30 сентімо».

— Ось куди ми прийдемо, коли скінчаться гроші,— сказала Брет.

Жінка, що стояла на порозі винарні, подивилася на нас, гукнула щось через плече, й у вікні з'явилися три зацікавлених дівочих обличчя. Дівчата втупилися очима в Брет.

Біля воріт загону двоє контролерів одбирали у відвідувачів квитки. Ми ввійшли. За огорожею росли дерева й стояла низька кам'яна будівля. По той бік двору білів кам'яний мур загону з отворами, що, мов бійниці, зяяли у фасаді кожної загороди. До муру була приставлена драбина, й люди вилазили нагору й розміщалися стоячи на широких переділках між загородами. Ідучи по траві під деревами до драбини, ми проминули кілька великих сірих кліток з биками. В кожній клітці було по одному бику. Привезли їх поїздом із кастільського розплідника, на станції їх вивантажили з платформ і привезли сюди, щоб випустити з кліток у загін. Кожна клітка була позначена прізвищем і тавром хазяїна розплідника.

Ми вилізли нагору й знайшли на стіні вільне місце, звідки було видно весь загін. Кам'яні мури були побілені, земля вистелена соломою, попід мурами стояли дерев'яні ясла та жолоби з водою.

— Гляньте-но туди, — сказав я.

За річкою, на плато, здіймалося місто. Уздовж стародавніх фортечних мурів та валів стояли люди. Три лінії укріплень eкрилися трьома чорними лавами людей. Над ними, у вікнах будинків, скрізь видніли голови. На дерева край плато повилазили хлопчаки.

— Певно, вони чогось чекають, — сказала Брет.

— Вони хочуть подивитися на биків.

Майкл з Біллом стояли на мурі по той бік загону. Вони помахали нам. Люди, що прийшли після нас, натискали ззаду, коли їх самих штовхали ті, що спізнилися.

— Чому вони не починають? — спитав Роберт Кон.

До однієї з кліток прив'язали мула, й він підтяг її до звідних воріт у стіні загону. Робітники ломами трохи пересунули клітку, щоб вона стала як треба. Робітники, що стояли на стіні, приготувалися звести ворота загону, а потім — дверцята клітки. На протилежному боці загону розчинилися ворота і з них підтюпцем вибігли, крутячи головою, поводячи худими боками, два воли. Вони стали навпроти воріт, з яких мав з'явитися бик.

— Вигляд у них зовсім невеселий, — сказала Брет.

Робітники на мурі, відхилившись назад, підтягли вгору ворота загону. Потім підняли дверцята клітки.

Я нахилився вниз, намагаючись зазирнути в клітку. В ній було темно. Хтось постукав ломом по дерев'яних гратах. І враз усередині неначе вибухнуло. Бик зняв страхітливий гуркіт, щосили б'ючи по гратах рогами. Потім я побачив чорну морду і тінь від рогів, а потім, стукнувши ратицями об дощане днище, бик вимчав у загін, різко зупинився — аж проїхав передніми ногами по соломі — й став, здригаючись усім тілом, задерши голову, напруживши у великий горб могутні м'язи карку. Він дивився на людей, що обступили зверху загін. Обидва воли позадкували до стіни, нахиливши голову, не зводячи очей з бика.

Бик побачив волів і кинувся на них. Робітник, який стояв за годівницею, щосили загорлав, ляснув капелюхом об дошки, й бик, не добігши до волів, завернув, підібрався, підскочив до ясел і спробував дістати робітника кількома швидкими ударами правого рога між дощок.

— Господи, який красень! — сказала Брет.

Бик стояв якраз під нами.

— Дивись, як вправно він орудує рогами, — сказав я. — Робить випади справа й зліва просто по-боксерському.

— Справді?

— А ти дивись, дивись.

— Не встигаю встежити за ним.

— Зажди. Зараз випустять ще одного.

Перед ворітьми вже стояла друга клітка. В протилежному кутку загону робітник, ховаючись за дощаною загородкою, відвертав увагу бика, і, поки бик стежив за ним, ворота підняли, й другий бик вскочив у загін. Він помчав просто на волів, і двоє робітників вибігли з-за дощок і закричали, намагаючись завернути його. Вони кричали: «Ха! Ха! Торо!» — і вимахували руками, але бик не завернув. Воли стали боком, щоб прийняти удар, і бик прохромив рогами одного з них.

— Одвернися, — сказав я Брет.

Але вона стежила за биком, немов зачарована.

— Що ж, — сказав я, — дивись, якщо тобі не гидко.

— Тепер я помітила, — озвалася вона. — Я помітила, як він ударив спершу лівим, потім правим рогом.

— Хвалю!

Віл упав, як підкошений, і зостався лежати, витягши шию, відкинувши голову. Бик зразу покинув його й подався до другого вола, що весь час стояв у кутку і, мотаючи головою, стежив за цим усім. Віл незграбно побіг, але бик наздогнав його, злегка зачепив рогом за бік, а тоді одвернувся й, напружуючи м'язи карку, обвів очима людський натовп нагорі. Віл підійшов до нього й удав, ніби хоче обнюхати його, й бик недбало відштовхнув його рогами. Та коли віл наблизився знову, бик сам обнюхав його, й вони вдвох мирно подріботіли до першого вола.

Коли випустили третього бика, двоє перших і віл уже стояли разом, бік у бік, виставивши роги йому назустріч. За кілька хвилин віл заспокоїв новачка й приєднав його до гурту. Коли вивантажили двох останніх биків, весь гурт зібрався в одному місці.

Віл, якого повалив перший бик, звівся на ноги й став, прихилившись боком до муру. Бики не підходили до нього, й він не намагався приєднатися до них.

Ми злізли зі стіни разом із натовпом і ще раз крізь отвори зазирнули в загін. Бики стояли тепер сумирно, нахиливши голови. Вийшовши за ворота, ми найняли екіпаж і поїхали в кафе. Майкл з Біллом прийшли через півгодини. По дорозі вони кілька разів зупинялися, щоб перепустити по чарці.

Ми сиділи в кафе.

— Яке видовище, — сказала Брет.

— Ті останні бики, певно, битимуться гірше, ніж