У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко
— Дякую тобі, Віруню, за сприяння нашому рандеву!
— Так-так, ти можеш іти. Добра і гараздів тобі! — присів і він у крісло.
Якийсь час Євгена Костівна виклично-обворожливо дивилася на Янчука. Мовчки витримавши той погляд, він урешті обізвався: «Чимось маю тобі зарадити?»
— Зовсім не ходиш у парк на танці, вистави чи кіно, в бібліотеці береш лише енциклопедію та фахову літературу, у квартирі сиднем сидиш до запівночі над підручниками, мов прив'язаний, на неділі тікаєш у місто і все такими шляхами, що зустріти тебе, якби й хотіла, мені зась, — і докорила, і показала свою обізнаність гостя.
— Дуже різні у нас, Югино Костівно, і життя, й уподобання, й інтереси, — по чималому роздумові обізвався розчулений Петро. — Зовсім не маю часу ні на розваги, ні на відволікання від роботи й навчання, — не знав, що гості треба від нього, Янчук.
— Я живу досить забезпечено і не скнара, можу чимось тобі допомогти при твоїй згоді, — Гончак чарувала Петра інтимним голосом і обворожливим поглядом. — Ми могли б просто приятелювати між собою, бо чуюся тут самотньою, хоч уболівальників і не бракує. А те, що я трохи старша, пішло б тобі тільки на користь. Нічим зв'язувати тебе не буду. А небайдужість моя до тебе, даруй за щирість, дивна навіть мені, і причина, мабуть, дійсно в тому, що ми такі різні, — гостя говорила так задушевно-тепло та рідно, що Янчук аж губився. — Хочу зібрати в себе невеликий ралець на свято Жовтня у п'ятницю, то запрошую...
Спілкувалися про різне, засидівшись надовго. Властиво, більше говорила Югина, а Петро слухав, приходячи до висновку, що зустрівся зі світом інших мірил, якостей і засад. Крім неабиякої ерудиції, вміння презентувати свою думку та повести мову в потрібному та бажаному руслі, як і Ріта Генріхівна Шмідт, Гончак не соромилася демонструвати й еротичність, але подавала її так стримано, що виглядало все цілком пристойно. В будь-якому разі, Янчук проводжав її до квартири уже як приятельку і майже не шкодував потраченого часу.
— Побачити у такий пізній час мої убогі пенати ти, звичайно, не згодишся, то дякую й за обіцянку відгуляти в мене свято Жовтня! Але, будь ласка, приходь із порожніми руками! Найбільшим дарунком мені буде твоя присутність, а презентів нанесуть доста інші, — під хвірткою потисла вона двома руками Петрову руку, обвіявши його дорогими парфумами...
Жовтнева п'ятниця мала бути аж за два тижні, а через ніч — субота, тож Петро заздалегідь тішився, вертаючись на свою квартиру, що завтра ввечері зустрінеться з Лесею, за якою таки досить знудьгувався. Вдома, як сподівався, контрольної роботи він не дописав, бо засівши за неї, почув шарудіння за вікном, а виключивши світло й виглянувши, нікого не зміг побачити, тож роздягся й ліг спати, вирішивши дописати завдання на роботі і вислати таки завтра по путі до Лідуниного дому, як і планував заздалегідь.
Вештання під вікнами та дверима, під які Янчук і цього разу врешті заснув, стали настільки звичними, що він уже зжився з ними, як із чимось необійдним, пояснюючи собі той нагляд пильним виконанням начальницьких настанов та інструкцій якимось заробітчанином-холуєм і уявляючи, як інший лакиза, на вищому щаблі, приймає його звіти, проставляючи у відповідній графі «виконано», з не меншою пильністю заробляючи на свій хліб насущний. Така салтиково-щедрінщина, на щастя, не проявлялася поки-що нічим іншим...
Янчук вдоволено заніс на пошту дописане на роботі завдання і зайшов за Лесею в гуртожиток, віддавши комендантові чергову «чекушку». Вдома, як Лідуня пішла спати, вони з Лесею усамітнилися на лавиці за хатою під іще шелестливими яворами, а відчувши прохолоду ночі, через вікно проникли у Петрову кімнату, роздягнися та навикло вляглися у ліжко, звичайно, і не думаючи переступати найсвятішого. Їхні зближення були для обох мірилом п'янких насолод і обопільної стійкості.
Цілувалися, голубилися й милувалися в обіймах аж до знемог та приходили до себе, ділячись інтимним і наболілим... Петро купався в Лесиних косах, читаючи їй пошепки чергового написаного експромтом вірша або піднесено звертався до неї: «Хай світ очей твоїх порине мені в душу та зарядить її на плідну працю і на вічне кохання до тебе, жадана моя!» Леся допускала його до, як казала, «найсвятішої власності» — своїх грудей, яких навіть її мати з бабусею ніколи не бачили, — для таємно-заповітних довірливих цілунків...
— Чому, любий мій, ті наші зближення такі шалено-приємні до невситимості? — ледь чутно питала на вухо, передихаючи від знемоги.
— Хтозна, моя люба, — відповідав так же тихо Петро. — Мабуть, секс приємний, бо він — то джерело нового життя.
— А чому ж тоді пологи такі тяжкі та болючі? — Леся згадала муки жінок-породіль, які спостерігала на практиці у лікарні.
— Біль також дається нам для творення, — Петро не знав, як відповісти, але подумав, що так воно і є насправді...
Під ранок Петро відвів Лесю в гуртожиток, щоб зустрітися ввечері знову.
— До зустрічі, мавко моя чарівна! — шептав Петро, відпускаючи руки дівчини.
— До зустрічі, мій владико! — так же пошепки відповідала Леся, не бажаючи розлучатися, так і не насичена його пестощами.
По обіді того недільного дня Петра несподівано навідав Аркадій П'юро. Розмова між ними відбулася спершу в хаті, а потім — на скамниці під яворами. Стишуючи голос, Аркадій повідомив, що у місті продовжуються повальні арешти, але на Західній Україні вони набули просто страхітливих масштабів, там навіть комуністів чекісти хапають, як шпигунів, зрадників і агентів капіталізму й реакції. Петро був щиро здивований, що член партії Аркадій виявився запеклим критиком режиму, носячи в собі такий обур під подвійним дном.
— Приміщення колишнього чоловічого монастиря за рафінадним, зокрема, комора та трапезна, забиті в'язнями, а хто вони, узнати не можна. Прийшов до тебе, може, дізнатися, а більше висповідатися, бо не вміщається в мені ненависть і до вождя народів, і до його контрреволюційної партії овець та баранів, і до імперського свавільно-жандармського сиску, і до лакуз та холуїв, що посліпли й вірять догмам ідеологів і твердженням сиску про всезагальне шпигунство, — шептав Аркадій пойнято. — Ну, достеменно все процарське тепер у нас, як запевняють французи в радіопередачі. Сталін дійсно наслідує сатрапа Петра Першого в хижості та в колоніальній задусі кривавовладдя, бо ж після домови з Гітлером про дружбу й кордони дав наказ своїм жандармам
