Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

я посеред ночі, безмежжя тут і там, і все із ним; із тьмою маю злитися охоче — й на речі мої погляди як треба, і на громади мудрість, а не лепет, — земля себе давно переросла. Й мені здається: перша зірка в небі, немовби хата на краю села. Вестерведе, вересень 1901 Споглядання
Я бачу в бурях деревá, що всі із днів із нерішучих, гілки в лякливі шиби влучать, речам в розмові брати участь, як я отут без друга мучусь і час мій без сестри сплива. Там буря йде могутнім звіром, іде крізь ліс, іде крізь час, і все як є, усе без віку, і край, немов псалтирні вірші, де силу вічність зустріча. Мале — що ми супроти нього, значне — котре супроти нас; приймімо бурі перемогу, вона з великим нас з’єдна. Те, що долаємо, — дрібниці, і навіть успіх нас дрібнить. І замість з вічністю зрідниться — урвати прагнемо хоч мить. Той ангел з Ветхого Завіту, що є борцем, все бачить враз: коли його противник жили напружує, щоб аж дзвеніли, мелодію глибоку світу на них він пальцями зігра. Когось цей ангел подолав, картаючись, у поєдинку, бо праведнику сором вчинку, руці ж Всевишнього хвала, прихильною була аби ще. Перемогти — не самоціль. Аби перемагало вище, зростання власне бачить в цім. Берлін — Шмарґендорф, середина січня 1901 Зі збірки «Часослов»
(1905)
Частина I: Книга про чернече життя
«Заказано тебе нам малювати…»
Заказано тебе нам малювати, ти є зоря, з якої день встає. Осяяний, з небесної блавати, крізь тьмаві барви, як крізь чорні ґрати, твій погляд нас мовчанням обдає. Ми творим образ твій, — все вищі мури, — за муром мур — вже тисячі стоять. Проте крізь хащі рук, крізь ніч зажури, — тебе серця відкриті наші зрять. 20 вересня 1899 «Живу в столітті. Де? Наприкінці…»
Живу в столітті. Де? Наприкінці. Від аркуша повітря течія — його списали Бог, і ти, і я, він угорі