Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

Вечір
Міняє вечір убрання поволі, тримає крайки стомлених дерев; ти дивишся: одна країна долі, на мандри в небо інша курс бере; тебе лишають, адже не належиш до жодної, й не присягавсь при тім ні зірці, що здіймається над вежі, ні темряві, де у мовчанні дім, — життя велике, плутане своє ти усвідомиш — вистачить уміння, — обмеживши його, поперемінно то каменем, то зіркою стаєш. 1904 Другої книги перша частина
Карл XII Шведський їздить верхи в Україні
Лицарі з оповідок, наче гори надвечір. Звідав всяк протистояння бідам. Скрип ременів чути слідом і плащ для вітрів осідок — все варте життів, держав. І кожному в шатах свідок меч, що в руках держав. … Король із Півночі юний був, та зле в Україні велося. Він на весну затаїв злобу, на арфи й жіноче волосся. Сидів на сірому коні і погляд сірих віч жіночим ніжкам гарним, ні, не посилав навстріч. І не готовим був ніяк відчути поцілунку смак, й, коли поймала лють, з жіночих кіс, те знає всяк, рвав перли без жалю. Якщо ж, було, обсяде жур, то візьме дівчину чужу і визнає через олжу, хто їй коханим є, знічев’я ступить за межу і псами зацькує. Він кинув свій похмурий край, що голосу не мав, він — вершник, що спішить на брань, та страх не обійма, і дива облипа кора: як уві сні, руці пора — меча з мечем залізна гра, і, крім меча, нічого в ній; він пильно дійство споглядав: і норов тішила хода — здавався гарним бій. Він на коні сидів: ачей вже відступ аж пече. Та срібла мова все тече, з’явився голос у речей — у дзвонах висне і рече — в нім душі з-за плечей. А вітер-велет рвав з юрми знамена й толочив, мчав, як пантера, крізь дими, з п’янкими згуками сурми боровся, сміючись. І діставався низини: там кров, — там хлопчик зупинивсь, засвоївши урок, б’є барабанний дріб війни й несе, мов серце до труни, над свій останній крок. Там тислись гори чималі, немовби нестарій Землі судилося рости;