Природа всіх речей - Елізабет Гілберт
Алма пригнічено сіла на покинуту бочку. Їй хотілось повернутися до будинку Діксонів і вибачитися, але як? Що вона могла сказати, щоб не погіршити й так неприємну ситуацію?
Як вона могла бути такою безтактною дурепою?
Де був її розум?
Напередодні весілля Алмі прийшли поштою два цікаві послання.
На першому конверті стояла марка Фремінґема, штат Массачусетс, а в куточку писало «Пайк». Алма відразу подумала, що то лист для Емброза, очевидно, від його родини, проте конверт був заадресований на її ім’я, тож вона його відкрила.
Дорога міс Віттекер,
прошу вибачення за те, що не зможу приїхати на Ваше весілля з моїм сином, Емброзом, але я ледве рухаюся і не зможу подолати таку далеку дорогу. Однак звістку про те, що Емброз збирається поєднати себе священними узами шлюбу, я сприйняла з великою приємністю. Мій син стільки років жив далеко від своєї сім'ї й суспільства, що я вже давно облишила надію на те, що він знайде собі наречену. До того ж дуже давно його юне серце глибоко зранила смерть дівчини, яку він кохав і обожнював — дівчини з порядної християнської сім'ї з нашої парафії, з якою, як ми всі думали, він планував одружитися. І я боялася, що його душа зазнала непоправної шкоди, що він більше ніколи не спізнає справжнього кохання. Можливо, я говорю з Вами надто відверто, хоча, думаю, він сам усе Вам розповів. Отож я дуже зраділа, отримавши звістку про його заручини, бо ж це значить, що його сердечна рана загоїлася.
Я отримала Ваш весільний портрет. Ви виглядаєте тямущою жінкою. На Вашому обличчі я не бачу ознак пустощів чи легковажності. Насмілюсь сказати, що моєму синові потрібна саме така жінка, як Ви. Він розумний хлопець — найрозумніший з усіх моїх дітей — і в дитинстві був найбільшою моєю радістю, хоч і змарнував багато років, роздивляючись хмари, зорі й квіти. Крім того, боюсь, що він вважає, начебто перехитрив християнство. Можливо, така жінка, як Ви, допоможе йому зійти з хибного шляху. Хочеться, щоб пристойний шлюб зцілив його від нехтування мораллю. Насамкінець шкодую, що не побачу весілля свого сина, але Ваша спілка сповнює мене надією. Материнське серце грітиме думка про те, що її дитя ошляхетнює свій розум, розмірковуючи про Бога під час старанного вивчення Святого Письма й щоденних молитов. Будь ласка, подбайте, щоб так воно й було.
Його брати і я вважаємо Вас членом нашої родини. Сподіваюсь, Ви це й так розумієте. Та сказати про це все одно годиться.
Щиро Ваша,
Констанс Пайк
Алма запам’ятала з її листа одне: дівчина, яку він кохав і обожнював. Матір була певна, що Емброз усе їй розповів, але він нічого їй не сказав. Хто та дівчина? Коли вона померла? Емброз поїхав з Фремінґема до Гарварда, коли йому заледве виповнилося сімнадцять, і відтоді туди не повертався. Виходить, вони мали роман — якщо справді мали — в дуже юному віці. Були ще зовсім дітьми. Напевно, та дівчина була красива. Алма уявила собі гарненьку кралечку, милу маленьку колі, бездоганне створіння з каштановим волоссям і блакитними очима, яке виспівувало медовим голоском гімни і гуляло з юним Емброзом серед весняних, розквітлих орхідей. Чи її смерть внесла свою лепту в його божевілля? Як звали ту дівчину? Чому Емброз ніколи не про неї не згадував? З іншого боку, хіба він мусив? Хіба в нього немає права тримати давні історії при собі? Чи Алма розповідала Емброзу про своє обшарпане, безглузде, помилкове кохання до Джорджа Гокса? Чи треба було йому розповісти? Але ж там не було про що розповідати. Джордж Гокс навіть не здогадувався, що він — дійова особа любовного роману, а це значить, що роману як такого взагалі не було.
І що тепер їй з цим всім робити? Найперше, з самим листом? Вона ще раз його перечитала, запам’ятала написане й заховала. Вона відповість місіс Пайк пізніше, напише щось коротеньке й безневинне. Краще б та їй узагалі нічого не писала! Тепер треба змусити себе забути прочитане.
Як же звали ту дівчину?
На щастя, її увагу привернув другий пакунок — загорнутий у коричневий вощений папір і перев’язаний мотузкою. На її здивування, його прислала Пруденс Діксон. Розгорнувши папір, Алма побачила нічну сорочку з м’якого білого льону, оздоблену мереживом. На вигляд вона була їй якраз. Гарна, проста сорочка — скромна, але жіночна, з пишними складками, високим комірцем, ґудзиками зі слонової кістки й широкими рукавами. Корсаж тьмяно виблискував чепурними квітами, вишитими блідо-жовтими шовковими нитками. Сорочка, від якої пахло лавандою, була акуратно складена й перев’язана білою стрічкою, під якою лежала записка, де бездоганним почерком Пруденс писало: «З найкращими побажаннями!».
Звідки Пруденс узяла таку розкішну сорочку? Власноруч вона б такої не пошила — напевно, замовила в умілої швачки. Але скільки ж їй це коштувало! Звідки вона взяла гроші? Адже родина Діксонів хтозна-коли відцуралася таких матеріалів — шовку, мережива, заморських ґудзиків, усілякої розкоші. За тридцять років Пруденс жодного разу не вбрала такої вишуканої речі. Одне слово, Пруденс той подарунок обійшовся чималим коштом — і грошовим, і моральним. Алмі підійшов клубок до горла. Що такого вона зробила для сестри, що та її так обдарувала? Як Пруденс могла обрати для неї такий подарунок, надто — зваживши на їхню останню зустріч?
Спершу Алма подумала, що мусить від нього відмовитися. Треба запакувати нічну сорочку назад й повернути її Пруденс, щоб та порізала її на шматки й пошила своїм донькам гарні сукенки, або — ймовірніше — продала й пожертвувала зароблене на боротьбу проти рабства. Та ні — це виглядатиме невиховано й невдячно. Подарунків не повертають. Навіть Беатрікс завжди так казала. Подарунків не можна повертати. Це вияв люб’язності. І прийняти його треба теж люб’язно. Алма мусить виявити смирення і вдячність.
Пізніше, коли Алма пішла до спальні й зачинила двері, стала перед дзеркалом і одягнула нічну сорочку, вона нарешті збагнула, що сестра підказувала їй зробити, і чому сорочку не можна повернути: Алма повинна була вдягти цю прекрасну річ у першу шлюбну ніч.
У ній вона виглядала розкішно.
Розділ сімнадцятий
Весілля відбулося у вівторок, 29 серпня 1848 року, у вітальні в Білому Акрі. Алма вбрала коричневу
