Природа всіх речей - Елізабет Гілберт
— Разом з твоєю матір’ю я склав року так 1817-го два документи. Один із них я дав твоїй сестрі Пруденс, коли та вийшла за свого клаповухого спанієля. Це рішення, яке має підписати твій чоловік — погодитись, що він ніколи не володітиме Білим Акром, — байдуже сказав Генрі.
Алма мовчки взяла документ. Вона впізнала материну руку по прямій «спинці» літери «А» в своєму імені.
— Емброзу не потрібен Білий Акр, і ніякого бажання ним володіти він не має, — наїжачено відповіла Алма.
— От і прекрасно. Тоді він спокійно його підпише. Ти, звичайно, дістанеш посаг, але мої гроші, мій маєток ніколи не будуть його. Маю надію, ти мене зрозуміла?
— Зрозуміла, — відповіла вона.
— Ну й добре. А вже чи годиться містер Пайк тобі в чоловіки — то вже твоя справа. Ти — доросла жінка. Якщо ти думаєш, що він зможе задовольнити тебе в шлюбі, то я тебе благословляю.
— Задовольнити в шлюбі? — обурилася Алма. — Невже я така людина, що мене важко задовольнити, тату? Хіба я колись тебе про щось просила? Чогось вимагала? Хіба я завдам комусь страшних клопотів, коли стану чиєюсь дружиною?
Генрі стенув плечима.
— Не знаю. Побачиш.
— Ми з Емброзом відчуваємо одне до одного цілком природну симпатію, тату. Я знаю, що наша пара, може, виглядає дивно, але…
Генрі не дав їй договорити до кінця.
— Ніколи не виправдовуйся, Алмо. Так ти виглядаєш слабкою. Так чи інакше, хлопець він непоганий.
Він знову схилився над паперами на столі. Оце й усе благословення? Алма вагалася. Вона чекала, що батько ще щось скаже. Але він мовчав. Але, схоже, вона таки отримала дозвіл вийти заміж. Принаймні заборони не почула.
— Дякую, тату, — вона обернулася до дверей.
— І ще одне, — знову підвів голову Генрі. — Перед першою шлюбною ніччю нареченій прийнято давати поради щодо певних речей, які відбуваються в подружній спальні, якщо ти, звісно, ще нічого про таке не знаєш, а я здогадуюсь, що так воно і є. Я — чоловік і твій батько й нічого тобі порадити не можу. Якби твоя матір була жива, вона б тобі все розповіла. Ганнеке можеш нічого не питати: вона — стара діва, у тій справі не має кебети і померла б від розриву серця, якби дізналася, що відбувається між чоловіком і жінкою в ліжку. Моя тобі порада — сходи до своєї сестриці Пруденс. Вона вже давно вийшла заміж і народила цілу купу дітлахів. І навчить тебе, як поводитися з чоловіком. Тільки не червоній, Алмо, — ти застара, щоб червоніти, і це виглядає смішно. Раз ти вже зібралася заміж, то, їй-Богу, зроби все так, як треба. Ляж у ліжко готова — так як ти готуєшся до всього решта. Ти не пошкодуєш, повір. І заодно відправ завтра мої листи, раз уже поїдеш до міста.
Алма ще не мала часу задуматися над самим поняттям шлюбу, як все вже було домовлено й вирішено. Навіть її батько відразу перейшов до теми спадку й подружньої постелі. Після цього все завертілося ще швидше. Другого дня Алма з Емброзом подалися на Шістнадцяту вулицю, щоб їм зробили дагеротип: їхній шлюбний портрет. Алма — як і Емброз — фотографувалася вперше в житті. На світлині вони вийшли такі неймовірно схожі одне на одного, що вона спочатку відмовлялася за неї платити. Алма глянула на фотографію тільки раз і більше не мала охоти її бачити. Вона виглядала набагато старшою за Емброза! Незнайомець, побачивши ту світлину, подумав би, що поряд з молодим чоловіком — його мати, дебела, похмура, з масивною щелепою. Що ж до Емброза, той скидався на виголоднілого бранця з божевільним поглядом, якого прив’язали до стільця. Одна рука вийшла нечітко. Розкуйовджене волосся виглядало так, наче Емброза щойно різко збудили зі страшного сну. Алмина зачіска виглядала неохайно й жалюгідно. Вся ця затія страшенно засмутила Алму. Натомість Емброз, побачивши світлину, розсміявся.
— Оце так блюзнірство! — вигукнув він. — Гірка ж випала мені доля — побачити себе в усій красі! Та я все одно надішлю фотографію своїм родичам у Бостоні. Сподіваюсь, вони впізнають рідного синочка.
Чи інші люди, які зібралися до шлюбу, теж потрапляють у таку круговерть? Алма не знала. Вона була нечастим свідком залицянь, заручин і шлюбних церемоній. Ніколи не вичитувала дамських журналів і не захоплювалася легким любовним чтивом, написаним для юних цнотливих дівчаток. (Вона, звісно ж, читала непристойні книжки про злягання, але нічого особливого вони їй не прояснили.) Одне слово, Алма була далеко не досвідченою кралею. Коли б Алмин досвід на любовному поприщі не був такий куций, вона б переконалася, що їхні заручини направду були квапливі й несподівані. За три місяці після знайомства вони з Емброзом не обмінялися ні любовним листом, ні віршем, жодного разу не обнялися. Їхні почуття були очевидні й незмінні, але пристрасті між ними не було. Інша жінка на місці Алми поставилась би до такого з пересторогою. Алмі, натомість, голова йшла обертом від запитань. Деякі з них були цілком приємні, але їх стільки клубочилося в її голові, що вона не могла думати ні про що інше. Чи Емброз тепер вважається її коханцем? Чи може вона так його називати? Чи належить вона йому? Чи можна тепер будь-коли взяти його за руку? Як він ставиться до неї? Як виглядає його тіло без одежі? Чи її тіло подарує йому задоволення? Чого він чекає від неї? На жодне з цих запитань вона не могла знайти відповіді.
До того ж вона була безнадійно закохана.
Алма, звичайно, завжди захоплювалася Емброзом, відколи його вперше зустріла, але дотепер — доки він не запропонував їй вийти за нього — не дозволяла собі з головою поринути в палке кохання — це здавалося їй надто сміливим, ба навіть небезпечним. Їй завжди вистачало просто бути поруч із ним. Алма охоче вважала б Емброза просто своїм любим приятелем, аби тільки це назавжди втримало його в Білому Акрі. Щоранку снідати разом грінками з маслом, милуватися його просвітленим обличчям, коли він говорить про орхідеї, спостерігати за тим, як майстерно створює гравюри, дивитися, як вмощується біля неї на канапі послухати її теорії про перетворення й вимирання
